Епоха Ющенка. Призабутий розквіт економіки

Рівно вісім років тому Україна вступила до СОТ й одночасно в травні 2008 року американські експерти вперше заявили про настання фінансової кризи, можливо, у світовому масштабі, пише Світлана Голландс у №18 журналу «Корреспондент» від 13 травня 2016 року. Обидві ці події стали «кінцем прекрасної епохи», часу розквіту, який Україна пережила за президентства Віктора Ющенка. Тоді, щоправда, ще ніхто цього не розумів.

Мало хто пам’ятає, як добре жилося за Ющенка. Парадокс, але Віктора Андрійовича згадують винятково як слабкого президента, який «кинув» одного за іншим усіх своїх «любих друзів», включаючи і найбільш, можливо, улюбленого — Петра Порошенка. Ще період Ющенка згадують як хаос в економіці.

І мало хто розуміє, що той хаос, можливо, і був економічним розвитком. За Ющенка мінімальні пенсії зросли у 10 разів, допомоги після народження дитини — у 36 (!) разів. Простіше кажучи, у людей з’явилися гроші.

При цьому зарплати бюджетникам, пенсії, інші соціальні виплати сплачувались акуратно, без затримок.

А ціни? Ціни теж росли, причому і в доларовому еквіваленті. Так буває, якщо економіка нагрівається. Але в 10 разів вони, звичайно, не виросли.

Цей період аналітики називають часом зародження середнього класу по-українськи. Соціолог Володимир Паніотто пропонує ділити цю категорію на відносний середній клас (тих громадян, які поряд із витратами на їжу й одяг можуть собі дозволити накопичити заощадження) й абсолютний (тих, хто час від часу або постійно може ні в чому собі не відмовляти). У 2005-му перших налічувалося до 22% від усього населення, других — 6-7%. У 2008-му — тих й інших стало на третину більше. Пізніше питома вага абсолютного середнього класу відчутно скоротиться, відносний же зуміє подолати обидві кризи менш болісно і зараз тримається на плаву, зазначає експерт.

Як гриби росли нові банки. За неповних чотири роки — з 2005-го до 2008-го — їхня кількість збільшилася на 16 — зі 182 до 198. Натовпом пішли іноземні фінзаклади зі своїм капіталом — до 2008 року їх було вже понад півсотні. Вони навперебій пропонували очманілому від такої уваги до власної персони споживачеві найнесподіваніші кредитні програми з численними «пряниками»: зниженими ставками, кредитними канікулами, розіграшем призів.

Купити в кредит можна було все — від нового пилососа до заміського котеджу або турпутівки на Балі. Причому взяти цей кредит міг практично будь-хто від 18 до 70 років. Офіційний рівень доходу, наявність прописки, репутація як позичальника майже не мали значення. Кредитні історії середньостатистичних українців тільки починали формуватися, а доходи — підтверджені і не підтверджені — наочно зростали рік від року.

Більша частина (до 80%) споживчих кредитів пропонувалася в іноземній валюті (і це при тому, що курс долара до гривні в травні того ж 2008 року впав з 5,15 грн. до 4,85 грн.) Люди охоче брали доларові позики, процентні умови за якими були у 2-2,5 раза привабливіше гривневих. Кредитування підприємств також часто здійснювалося в доларах.

Маючи доступ до дешевих ресурсів, банки безсоромно набивали портфелі активів, мало піклуючись про їхню якість. І росли на маржі. Персоналу видавали премії за найбільшу кількість залучених позичальників.

Торгівля ожила. З 2005-го до 2008-го товарообіг зріс у 2,5 раза. Народ кинувся купувати все підряд. За даними керівника відділу фінансових досліджень компанії GfK Ukraine Дмитра Яблоновського, індекс споживчих настроїв у цей період був піковим. Люди все охочіше витрачалися на недешеві товари — меблі, побутову техніку, комп’ютери. Продажі побутової техніки в грошовому вимірі за цей період зросли втричі. Ринок автомобілів — у п’ять разів. Пік свого розквіту переживав і ринок нерухомості — як житлової, так і комерційної.

Тільки в Києві кількість торгових і торгово-розважальних центрів у структурі торгових площ зросла на третину і склала станом на жовтень 2008-го 39 об’єктів, розповідає експерт, керівник напрямку «Будівництво BRDO», гендиректор компанії «Мідланд Україна» Олена Шуляк. «Інвестори — в тому числі іноземні — зацікавлено і жваво придивлялися до українського ринку, який міг дати досить привабливі 30% рентабельності, — каже експерт. — Єдине, що їх гальмувало, — це зарегульованість ринку і корупція з буквально космічними сумами хабарів».

Олена Шуляк, гендиректор компанії «Мідланд Україна»: «Розміри хабарів зашкалювали і часто в прямому сенсі слова шокували іноземних інвесторів. Достатньо згадати скандал з компанією IKEA, яка готова була входити відразу в декілька міст із прогнозованими мільярдними надходженнями в бюджет і тисячами нових робочих місць, але чиновники, не здригнувшись, зажадали півмільйона «відкату» за землевідведення... IKEA здригнулася. Нещодавно компанія заявила, що вона навіть у перспективі не розглядає український ринок, краще вже в Індію...».

Вітчизняним девелоперам, утім, до роздачі хабарів було не звикати. Їх вносили до кошторисів об’єктів окремим рядком як самі собою зрозумілі витрати, каже Шуляк. Обсяги «конвертів» збільшувалися рік від року. Не заплатиш — будувати не дадуть. «Але чи будеш ти звертати увагу на ці витрати, якщо твій бізнес дає 300-відсоткову рентабельність! А саме стільки в середньому мали гравці будівельного ринку в період житлово-будівельного буму в 2005-2008 роках. Ринок зростав як на дріжджах, ціни теж. За даними аналітиків ООН, за ці три роки вартість квадратного метра в Україні піднялася на 600%!» — нагадує Шуляк.

Драйверами ринку нерухомості стали, звичайно ж, банки, які роздавали іпотеку всім охочим.

Пізніше така «щедрість» відгукнеться українцям. Десятки тисяч сімей змушені будуть виїхати зі своїх іпотечних жител. На штрафмайданчиках у банків скупчаться автопарки з кредитних «Ланосів» і «Шевроле». Тисячі підприємств закриються, опинившись не в змозі обслуговувати позики в інвалюті, взяті на розвиток або просто «про всяк випадок», які різко здорожчали.

Але це буде пізніше. А в період з 2005-го по 2008-й саме ці гроші зіграли свою ключову роль у розігріві споживчого апетиту і стимулюванні економічного зростання, переконані експерти-економісти.

З 2006-го до 2008-го обсяги кредитування як фізичних осіб, так і реального сектору економіки зросли майже втричі — з 340 млрд. грн. до 926 млрд. грн. При цьому так звана глибина фінансової підтримки економіки (співвідношення обсягів виданих кредитних коштів до обсягу ВВП) поступально зростала — від 63% у 2006 році до 98% у 2008-му. Останній показник впритул наблизився до світового. У країнах, які успішно подолали економічну рецесію і вийшли на новий рівень добробуту, глибина фінансової підтримки від 100% і вище. Кредитів повинно бути багато. Дуже багато. В першу чергу для реального сектору.

Усе просто: в економіку йдуть гроші, які її ж потім і запускають, виступаючи детонатором у розвитку. Це, до речі, ключова теза популярної кейнсіанської теорії, на якій ще з часів Великої депресії у США цілком успішно базуються економіки найрозвиненіших держав світу. Суть теорії британського економіста Джона Кейнсі (1883—1946) полягає в стимулюванні попиту за допомогою вкидання на споживчий ринок дешевих грошових коштів.

Споживач перестає заощаджувати на найнеобхіднішому і несе гроші в магазини, автосалони і турагентства. Купує й облаштовує житло, займається здоров’ям та освітою. Ці кошти запускають реальний сектор, який приваблює нову робочу силу, та у свою чергу створює нові, більш якісні і дорогі продукти. Але для того, щоб ця спіраль здорової економіки запустилася, необхідне втручання дер­жави. Саме вона має стати голов­ним ініціатором «вкидання». Чи то за допомогою циклу держзамовлень, чи то за допомогою залучення кредитних програм й інвесторів.

Ющенківська епоха — наочний зразок втілення кейнсіанської теорії по-українськи, зазначають експерти. Крім активного розвитку банківського сектору з його незліченними кредитними нововведеннями, в Україні працювали програми підтримки провідних галузей — металургійної, хімічної, будівельної, ріс рівень соцпідтримки населення. Був, нарешті, помічений і інвестиційний бум. Гроші йшли як від інвесторів усередині країни, так і від зарубіжних. Так, обсяг капітальних інвестицій з 2004-го до 2008-го зріс утричі — з 89 млрд. грн. до 272 млрд. грн. Прямі іноземні інвестиції зросли на третину — з $ 7,8 млрд. у 2005-му до майже $ 11 млрд. у 2008-му. Для порівняння: обсяг прямих іноземних інвестицій у 2014-му становив лише $ 410 млн.

«У той момент, після перемоги першого Майдану, світове співтовариство ставилося до України з великою симпатією, — каже екс-мiнiстр економiки Віктор Суслов. — Нам охоче і багато давали в борг. Стільки, як тоді, ми ніколи не отримували — ні раніше, ні потім. Але потрібно усвідомлювати, що це був період не тільки процвітання, а й накопичення боргів».

Структура цих боргів, до слова сказати, виявилася діаметрально різнобічною: державний борг знижувався і до 2007-го прямий зовнішній держборг склав лише 7,4% від ВВП, що було майже вдвічі менше, ніж трьома роками раніше, у 2004-му. Водночас обсяги корпоративного боргу за ці самі три роки зросли втричі і підібралися до астрономічної цифри $ 70 млрд. У підсумку валовий зовнішній борг у 2008 році становив близько $ 80 млрд., що дорівнювало не баченим досі 56,02% ВВП. Далі, втім, співвідношення боргу до ВВП тільки зростало і продовжує зростати.

«У 2005—2008-му всіляко стимулювалося бурхливе споживання. Людям кинули гроші, які й розігріли економіку, — підтверджує директор Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло. — Але це було ситуативне рішення, на ньому не можна було зупинятися. Тим часом ніхто не дивився на перспективу: що робити далі. Політики загрузли у чварах, у той час як економіку почало лихоманити від виниклих диспропорцій. Саме тому криза 2008-го вдарила по Україні настільки болісно. Експортно орієнтована економіка швидко відчула зміну кон’юнктури на ринку металів, почали провисати й інші ринки. Накачані бульбашки з шумом луснули».

Сьогодні прийнято у всіх бідах, яких зазнала Україна після 2008-го, звинувачувати саме період «нестримного споживацтва». Мовляв, кинули кредитних грошей, знадили ілюзорним раєм, а потім зачинили двері перед самим носом. Втім, на думку Олени Шуляк, ефект кризи на практиці був не такий жорстокий — тут набагато більше спекуляцій.

«Якщо подивитися на статистику розвитку галузей, обсягів інвестицій за два роки до кризи і через рік після неї, ми побачимо ... одні й ті самі цифри! — каже Шуляк. — Обсяги інвестицій у будівництво у 2009-му скоротилися наполовину в порівнянні з 2008-м і стали дорівнювати показникам 2006-го (аж ніяк не найгіршого в історії галузі року)! Так, впали прибутки девелоперів. Із 300% скоротилися до 150%. Але це хіба криза?»

Криза виявилася для українців набагато більш болючою психологічно, ніж економічно, переконана експерт. В «епоху Ющенка» ми протестували на собі споживчий добробут, розлучатися з яким виявилося дуже складно.

Чи виручать нас сьогодні інструменти, використані владою в період після першого Майдану: вливання грошей, розвиток соцпрограм, спроби підняти реальний сектор? Чи витягнуть за волосся нинішній період рецесії? Чому б і ні? Щоправда, є нюанси ...

Екс-віце-прем’єр України Володимир Лановий вважає, що навряд чи: тоді, в «епоху Ющенка», Україна жила ще за рахунок пост­радянських виробничих потужностей, які допрацьовували свій ресурс. Сьогодні ж їхній потенціал вичерпано, а продукція, яку ми пропонуємо на експорт, стрімко втрачає ринки. «Прийшли Китай й інші молоді економіки і пропонують те саме, тільки значно дешевше. Нам необхідно модернізувати виробництво, впроваджувати інноваційні технології, оновлювати економіку, створювати підприємства іншого типу. А для цього потрібно відлучити олігархів від промисловості. Вони не в змозі піднімати і модернізувати, вони можуть тільки перепродувати, банкрутувати або рахувати прибуток», — міркує експерт.

Суслов нагадує, що кредит довіри, який був в України 8-11 років тому, вичерпаний, а її репутація як позичальника на міжнародних фінансових ринках серйозно підмочена. Ділова і політична атмосфера, що нині панує в країні, здатна відштовхнути найбільш відчайдушного інвестора. Таким чином, достатку кредитів та інвестиційних програм найближчим часом чекати не доводиться. Великих дешевих грошей не буде — а отже, не бачити і споживчого буму.

Шуляк, проте, переконана: один з інструментів «епохи Ющенка» можна-таки взяти на озброєння — галузевий. «Треба будувати! Неважливо що: дороги, житло, комерційну нерухомість. Будівництво запускало економіки США в період Великої депресії і Німеччини в роки рецесії, що глибоко стагнували. На жаль, в Україні немає навіть окремого профільного міністерства — галуззю займаються за залишковим принципом. А її без участі держави не запустити. Шкода, адже це потужний мультиплікатор», — резюмує експерт.

Ясно одне — економіка в українських умовах не підніметься, поки народ залишається вбогим. Бо він устиг зубожіти після часів Ющенка. 

 

(Друкується з незначними скороченнями)