Шок від почутого днями підспудно витиснув з пам'яті згадку про період суто совдепівської книгоманії — коли модно було якомога більше видань не читати, а просто мати. Попит перевищував пропозицію: черги, талони, списки, записки... Директриса однієї запорізької книгарні тоді з обуренням прохопилася, що керівник «відомого комбінату» замовив зібрання творів «якого-небудь класика, щоб томи стали на полицi на метр у довжину бажано з червоною палітуркою»! До повного «престижу», вірогідно, чиновникові бракувало заповнити останню полицю... Інший керівник-«книгофіл» «посадив» на арматурні стрижні свою бібліотеку, бо «якусь книжку вкрали».
«Хочеш дізнатися, які ми сьогодні? Покопайся у смітниках», — радить відомий на Запоріжжі краєзнавець Володимир Шовкун. Мій давній знайомий письменник Костянтин Сушко стверджував, ніби пан Шовкун має чи не найкращу в місті домашню бібліотеку, яка поповнюється після кожного «походу» краєзнавця запорізькими звалищами. Усе напрочуд ясно і зрозуміло: хто мав колись доступ до книгарень і відповідних баз, той не збіднів і колекціонує вже не книги, а легковики, дачі, а від непрестижного товару позбавляється.
А що ж на звалищі? Саме сюди свого часу вивезли не звідки-небудь, а з педінституту (нині — держуніверситет) десятки творів зарубіжної класики, не «амністували» навіть «Життя короля Генріха VII» з королівської бібліотеки, «Перший досвід словника татарської мови» 1876 року видання з автографом автора-упорядника. Виникла, бачте, потреба у розміщенні брежнєвських томів серії «Ленінським курсом» та іншого ідеологічного сміття.
З іншого інституту, вже на початку 90-х років, каже пан Шовкун, туди ж відправили цінні книги з історії та економічної теорії.
Відомий у Запоріжжі посадовець поглумився над сатириком Федором Маківчуком (пан Шовкун буквально викопав книгу киянина з автографом: «...славному козакові війська Сатиричного з колосальною повагою. 1 квітня 1977 року»); така ж доля спіткала і книги з автографами Олеся Гончара, Володимира Висоцького, Валентина Распутіна... Радість і смуток водночас виповнили пана Шовкуна по тому, як він знайшов на смітниках, зокрема, повне зібрання творів англійського письменника Оскара Уайльда, фоліанти інших зарубіжних класиків, видані у XIX — на початку ХХ століть. Повернув «до життя» пан Володимир і книгу з автографом Олега Блохіна («Вельмишановному (вказане прізвище і нині «во здравії» можновладця. — Авт.) покровитель запорізьких спортсменів із вдячністю»).
Найцінніша ж знахідка — «Буквар» Івана Федорова XVI століття. Володимир Миколайович каже, що такий є ще у книгозбірні Гарвардського університету. У 1574 році наш першодрукар за сприяння львівських ремісників видав невеликим накладом перший у східних слов'ян друкований підручник.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
