Бібліотеки — мишам!

      У будинку, в який Кабмін хоче переселити ЦВК, вже поселилися офіс СДПУ(о) і державні фірми, на вулицю викинуто раритетну бібліотеку Українського НДI цукрової промисловостi, що налічує 250 тисяч томів.

      Цей матеріал мав би бути про інші речі. Про німецько-українську комісію незаконно переміщених цінностей, яка зібралася в Ялті... Про німців, які хочуть повернути награбовані Совєтами бібліотеки... Про українців, які їх не хочуть віддавати... Про відстале Міністерство нашої культури, яке ніколи нічого не знає. Але по тому, як «УМ» походила розграбованими і поруйнованими коридорами бібліотеки «Цукрового інституту», всі вагання зникли.

      Ще в липні на вулиці Лютеранській, 19 та 20, у Києві розміщувався Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості. Вiн мав величезну, 250-тисячну бібліотеку. В ній, була i книгозбiрня  берлінського Музею цукру — репараційна данина Німеччини Україні після Другої світової. Приблизно 830 раритетних книжок та журналів, за якими в далекому сорок п'ятому до Берліна за спеціальним державним дорученням їздили представники «Цукрового інституту» Василь Новіков та Михайло Халемський. Деякі фоліантища на своїх тертих боках мали дату випуску «1840». А книгозбірня Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості взагалі могла похвалитися творами з 1500-х. Незважаючи на свій поважний вік, видання були в хорошому стані. До 9 липня, поки наш Кабінет Міністрів не ухвалив «проффесорське» рішення викинути «Цукровий інститут» із його 250-тисячною бібліотекою... на вулицю. А в будинку номер 20 назавжди поселити Центральну виборчу комісію. Мовляв, на бульварі Лесі Українки ЦВК винаймає тільки два поверхи, i цього замало для такої iнституцiї, а тут «на шару» цілих два будинки! Про те, що буде з Цукровим інститутом і його бібліотеками, нашою й німецькою, Кабмін, як героїня роману Маргарет Мітчелл «Розвіяні вітром» Скарлет, вирішив «подумати завтра».

      Відомо, що ЦВК зараз розташувалася на бульварі Лесі Українки. Проте з будинку 20 по Лютеранській (ця вулиця виходить прямісінько на Хрещатик), «Цукровий інститут» вигнали тоді ж, у липні, а в 19-й будинок без офіційного дозволу, без ніяких угод і домовленостей пролізли браві хлопці з СДПУ(о), обставили крутими «тачками» свій новий офіс, і тепер працівники НДI тільки з-за спин охорони бачать ті десятки кімнат, в яких вони стільки років працювали, стверджує директор «Цукрового інституту» Віктор Шангеєв. На Лютеранській, 19 з'явились і незрозумілі державні фірми, які, хоч і називаються на кшталт «Центр», проте, навряд чи мають відношення до ЦВК. Тільки пару кімнаток лишили Валерію Шангеєву, щоб він міг спакувати речі й «виместися» з корпусів, у яких інститут жив не мало не багато — вісімдесят років.

      Поки директор Цукрового інституту бігає по різних інстанціях і надриває горло, пояснюючи, в якому стані опинилася раритетна бібліотека, показує фотографії з мокрими (дощ пробиває крізь шибки) та брудними (на підлогу сиплеться зі стін і зі стелі штукатурка, та й пацюки без їжі не сидять) купами книжок, на його столі й досі лежить розпорядження Кабінету Міністрів, підписане Віктором Януковичем, — залишити приміщення. Правда, в ньому не сказано, на який саме час. Очевидно, назавжди. Перевестися порадили до чорта на роги — в п'ятий корпус Інституту технічної теплофізики по вулиці Булаховського, 2. Цей горезвісний корпус теплофізики залишили ще кілька років тому. Там у кількох місцях протікає дах, розлазяться плити під ногами, на підлозі калюжі, пацюки. Але, розповідає завідувачка бібліотеки «Цукрового інституту» Лідія Веніамінівна Ємельянова, наказ є наказ, довелось переселятися.

      Працівників бібліотеки підганяла охорона, тому звалювали видання в ящики на одну купу. Особливо шкода, каже Лідія Веніамінівна, порушилась нумерація бібліотеки берлінського Музею цукру. Дотошні німці навіть шифровку (номер на обкладинці, який показує, до якого відділу належить книжка) деталізували. Вони під номером наклеювали кружечки. Червоний кружечок вказував, що в книжці йдеться про цукрову промисловість, синій — про сільське господарство, жовтий — техніка, зелений — хімія та хімічна технологія.

      Ящики привезли на Булаховського, 2... «А там нема стелажів, шибок нема, — каже Лідія Ємельянова. — Довелося все складати на підлогу, від дощу закривати цератою та картоном. А що двері були без замків, їх наглухо позабивали цвяхами».

      Ту частину видань, яка не помістилась на Булаховського, 2, звалили в бібліотеці тепер уже колишнього «Цукрового інституту», на двері поставили печатки. В читальній залі сплять охоронці фірми «Центр». Лідії Веніамінівні, яка з 1965 року працювала в цій бібліотеці, без попереднього пояснення зайти у приміщення колишньої книгозбірні не дозволяють. Із хімічної лабораторії, яку поспіхом також виселили на вулицю, потроху зникають реактиви, хтось розбирає на дошки столи та шафи, виносить стільці, викручує лампочки, ба, навіть витягає скло з вікон. І як це все можна пронести через прохідну? На зелених прибульців з іншої планети схожі обідрані фікуси, які теж не вціліли у вирі загального виселення...

      Як тут не згадати той фарс, ту комедію за Оруеллом, яка відбулася 2 та 3 вересня в Ялті: через кілька місяців по тому, коли бібліотеку берлінського Музею цукру разом із бібліотекою НДI Янукович відправив гнити в аварійний корпус на Булаховського, в Ялті зібралася німецько-українська комісія з питань повернення втрачених або незаконно переміщених цінностей. Вона «розглядала питання про поглиблення співпраці в... бібліотечній справі... і урочисто вирішила, що буде вестися робота над поверненням до Німеччини бібліотеки Музею цукру в Берліні»...

      Власне, пройдуть вибори, «Цукровий інститут» повернеться (?) додому, не на Лютеранську, так ще кудись, відлагодить хімічну лабораторію, насадить фікусів. Книжки з бібліотеки нашого інституту згниють, на те, крім преси, ніхто не зверне уваги, Кабмін розведе руками: надто пізно, якби ж знаття... Але, коли доведеться-таки німцям віддавати їхні книжки і журнали, куди тоді засуне свої руки наш Кабмін і де тоді буде Віктор Янукович, який сам підписав розпорядження викинути таку бібліотеку на загибель? Німцям не поясниш, що сам він, Янукович, узагалі ніяких книжок не читає, ні з тисяча п'ятисотого, ні з дві тисячі четвертого років, тому й не прослідкував. Невже доведеться зізнаватися, що раритети 1840-х бібліотеки Музею цукру з'їли миші (бо так, без сумніву, і станеться). А, може, Київ запропонує Берлiну, замість обіцяних журналів і книжок, щось із броварської «чорнухи», або, ще краще, з «лювовью» — «Загадку Віктора Януковича»?