Штани з протертими колінцями

      «У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!».  Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося».

      А ось як Віктор Федорович опинився поруч з Володимиром Володимировичем. Путін провів київських візитерів у кабінет, де зазвичай приймає президентів з дружинами, але цього разу Л.Д. із зрозумілих причин прибув без дружини, а В.Я. — тим паче. Замикав групу російський прем'єр Фрадков. Господар гостинно показав на чотири стільці і сів першим. «Прем'єри, звичайно, знали, куди їм слід сісти, — описує кореспондент «Коммерсанта», котрий 10 хвилин, доки дозволяв протокол, був присутнім при цій зворушливій іменинній сцені. — Але все-таки заминочка відбулася. Поряд з Путіним, на те крісло, яке було найближче до нього, усівся Янукович. Він начебто боявся, що його можуть випередити. Є така дитяча гра, коли дітвора під музику гасає навколо стільців і за командою сідає: чим менше вільних стільців — тим менше шансів виграти. Ось у таку гру й зіграв спритний Віктор Янукович... «Нічого, від переміни місця доданків сума не змінюється», — знайшовся Кучма. «Сподіваюся», — так само бадьоро відповів російський президент». Добре ще, що Януковичу вистачило глузду не сказати пресі через годину: «Я сидів разом з Путіним» — В.В.П. це би точно не сподобалося.

      У будь-якому разі український глядач отримав саме таку картинку на всіх підвладних телеканалах: «єдиний кандидат від влади» незграбно сидить поруч з російським президентом і переможно посміхається. Глядач з моєї країни не зміг побачити, як виглядав і що казав Кучма, перш ніж Путін заявив у телекамери про підтримку політики уряду України. «Звіддаля могло видатися, що Леонід Кучма говорить сам iз собою, — описує «Коммерсант» і цитує нашого «гаранта» — Яким шляхом ми (Україна. — Ред.) підемо, — питав Кучма. — Тим, що дає результат, чи тим, який ставить цей результат під сумнів? А ж сумнів означає зупинку в путі».

      І Кремль підтримав сумніви щодо сумніву. Володимир Путін став ПЕРШИМ із закордонних лідерів, який заявив, що його державі «небайдужий вибір, який зробить народ України на президентських виборах». Путін, старанно добираючи слова, відчеканив: розвиток російсько-українських взаємин, зокрема в царині економіки, влаштовує Росію, і Кремль хотів би, щоб «були закріплені позитивні тенденції», ті, що «були покладені Президентом Кучмою в основу розвитку цих відносин», адже «вони є особливо дорогі». Отже, Путін висловився однозначно на підтримку Януковича. Жоден з президентів, зацікавлених і не дуже держав досі собі такого публічно не дозволяв.

      У Москві в ці радісні дні бабиного літа було зроблено все для того, аби Янукович виглядав як герой завтрашнього дня: і урочисті збори українських громад на підтримку кандидата родом із донецьких степів, і рандеву перед телекамерами «раба Божого» патріарха Російської православної церкви Алексія з Віктором Федоровичем. Чи відпускав патріарх кандидату з України старі гріхи, чи сам каявся, що доля довела від храму до політичного піару, — невідомо. Відомо лишень, що на згадані вище збори відмовилися прибути близько 80 організацій українців у РФ. Утім вітчизняне ТБ цю статистику, а відповідно, і легітимність зборів «на підтримку єдиного» проігнорувало. Про відмову 80 організацій взяти участь у політичному шоу повідомила «УМ» листом також об'єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії», Об'єднання українців Росії та Бібліотека української літератури в Москві. «Залишився незрозумілим принцип делегування учасників з'їзду, не відомо, чи була процедура обрання делегатів і які організації українців у Росії вони представляли», — йдеться, зокрема, у листі.

      Але, вийшовши на трибуну нехай і нелегітимного з'їзду, слід же щось говорити. І Віктор Федорович пообіцяв у разі перемоги на виборах подвійне громадянство, спрощений перетин кордону, російську мову як другу державну. Спічмейкери якось, напевно, не втямили, що за подвійним громадянством наша людина вбачатиме не переваги, а недоліки — скажімо, можливість її чоловіка, брата, коханого бути призваним на війну в Чечні чи ще в якійсь із внутрішніх «гарячих точок» Росії. Та хіба це важливо?! Головне, що з Путіним поруч посидів, відчув тепло його стегна. Якщо на коліна не став, то табуреточку підставив — аби лиш дорогий Володимир Володимирович отримав задоволення. А там час покаже, хто кого насправді....

Саша ЯНЦЗИ.