У бій ідуть самі новачки

Гасло, з яким здобували владу теперішні правителі (про потребу в нових обличчях) починає втрачати сенс. Настільки, що вже почали сумніватися, що краще (чи гірше) — нові обличчя чи старі. Новий-новісінький Генпрокурор Юрій Луценко почав свою кар’єру з доволі несподіваного кроку — з передачі кількох справ колишніх високопосадовців iз санкційного списку ЄС до відання військової прокуратури. Його екс-колега по фракції БПП Сергій Лещенко твердить, що таке рішення є не випадковим — Луценко насправді намагатиметься вивести з-під удару колишніх соратників Януковича. Однак мова зараз не про Луценка і не про Лещенка. Ідеться про ЦВК, де нібито гряде «велика чистка». Причому настільки докорінна, що, як подейкують, у Центрвиборчкомі не залишиться нікого з упізнаваних нині облич.

Пора на вихід

З одного боку, це — правильно, адже чинний склад ЦВК виконує свої функції з 2007 року. Враховуючи, що повноваження членів ЦВК обмежені 7-річним терміном, ротація кадрів мала б відбутися ще у 2014-му. Проте не відбулася. Це досить прикро, враховуючи, що у 2007-му більшість представників ЦВК становили «регіонали» і лише очільник Комісії Володимир Шаповал був креатурою Віктора Ющенка.

У 2013-му «регіональна більшість» у ЦВК протиснула звільнення Шаповала і призначення замість нього цілковито лояльного до Януковича Михайла Охендовського. При цьому слід зауважити, що Охендовський — не єдиний раритет у складі нинішньої ЦВК. Там працюють й інші люди, котрі у 2004-му підписували протокол, згідно з яким Віктор Янукович був оголошений Президентом України.

Загалом Центрвиборчком зразка 2007 року — це саме ті чиновники, котрі проводили й президентські вибори 2010 року, і парламентські 2012-го. Вони ж є відповідальними і за всі наступні вибори, і за всі нюанси, пов’язані з роботою парламентаріїв. Зокрема, саме нинішній Центрвиборчком позбавив мандатів Миколу Томенка та Єгора Фірсова, коли керівництво БПП вирішило провчити цих «відступників», використавши для цього «закон про партійну диктатуру».

Та якщо із Томенком та Фірсовим цевекісти розібралися доволі швидко, то рішення про проведення дострокових виборів на окрузі покійного депутата Єремєєва Центрвиборчком ухвалював 9 місяців. І все ж, вочевидь, така робота ЦВК задовольняла як колишнього, так і нинішнього Президента України — Петро Порошенко несподівано для багатьох нагородив голову ЦВК Охендовського орденом.

Утім, здається, керманич країни давно перестав звертати увагу на те, який резонанс викликають його дії. Саме тому питання оновлення ЦВК так довго залишалося у підвішеному стані, хоча Президентові країни не раз нагадували про необхідність «освіжити» кадровий склад цієї установи. Ціла низка виборів заважала зробити це оперативно, проте після останніх — місцевих виборів 2015 року — оновлення ЦВК було заанонсовано фракцією БПП. Однак вiд дати виборів минуло майже 8 місяців, а Центрвиборчком так і не зустрів «свіжу кров». Останній «дедлайн» повинен був мати місце 20 травня, але і ця дата минула без визначення кандидатів у члени ЦВК.

Назвати поіменно

Перелік претендентів на роботу в ЦВК в Україні затверджує Президент, остаточне рішення щодо них ухвалює Верховна Рада. Але ще до голосування фракції парламенту вносять свої пропозиції. «Малі» фракції Ради — «Самопоміч», «Батьківщина», Радикальна партія — внесли на розгляд глави держави імена своїх висуванців. Але їх навіть не удостоїли відповіддю чи бодай якоюсь реакцією.

Загалом, усі фракції подали Президенту на розгляд 24 кандидатури на 12 посад у ЦВК. При цьому, за даними мережi «Опора», 15 з них — висуванці БПП, ще троє — ті, кого хотів би бачити в ЦВК «Народний фронт». Тепер, коли перелік кандидатів існує бодай у вигляді чернетки, час перейти до обговорення пошукачів роботи в ЦВК. Проте жодних рухів у цьому напрямі наразі не спостерігається. Чому? 

По-перше, Петро Порошенко висунув жорстку вимогу: якщо вже оновлювати склад ЦВК, то повністю. Піти з будівлі на бульварі Лесі Українки має, таким чином, не лише одіозний Охендовський, а й такі цілком позитивні «персонажі», як Андрій Магера та Жанна Усенко-Чорна. Останні, мабуть, єдині, хто уособлює те позитивне, що є в нинішньому ЦВК. Через цю категоричність Президента «Народний фронт» був змушений відкликати свого кандидата Магеру та оперативно шукати йому заміну.

А от фракція «Батьківщини» виявилася не настільки поступливою, як її колеги з «НФ». Соратники Тимошенко відмовилися жертвувати Усенко-Чорною, котру вони хотіли б знову бачити у складі ЦВК. Натомість Опоблок, який обстоює Михайла Охендовського, поставився до президентської вимоги доволі індиферентно: треба буде — Охендовського замінять на іншого кандидата, сказали в Опоблоці.

Другою вимогою Порошенка стало його бажання мати власну квоту в ЦВК. Прямо закон про ЦВК у його теперішній редакції цього не забороняє. Але й не заохочує. Норму щодо враховування кандидатур усіх груп та фракцій можна трактувати як завгодно. Президент вирішив потрактувати її на свою користь і закріпити за собою право на призначення 4 «власних» членів ЦВК, а ще три портфелi віддати на відкуп своїй фракції.

Чотири плюс три дорівнює сiм, а це означає, що, якщо Порошенко реалізує свій сценарій, більшість голосів цевекістів належатиме йому. Ще пара-трійка людей, призначених за квотою «Народного фронту», з яким у Порошенка, схоже, період перемир’я, підкріпить президентський вплив на Центральну виборчу комісію. А це означатиме безпрецедентний контроль голови держави над ЦВК. Такого контролю цевекісти не мали й за часів Кучми та Ківалова, адже навіть тоді сценарій з обрання Януковича не спрацював.

Щоправда, у 2004-му дався взнаки не так поодинокий протест Андрія Магери, як мільйонний Майдан, що дав старт Помаранчевій революції. Питання в тому, чи свідомо нинішній «гарант» торує стежку свого попередника,але про це краще запитати самого Петра Порошенка. От тільки він на нього навряд чи відповість.