«Мило» — не за адресою

Нещодавно Національна рада з питань телебачення і радіомовлення ухвалила рішення винести попередження ТРК «Україна» у зв’язку з трансляцією серіалу «Не зарікайся». Зачитуючи рішення, глава Нацради Юрій Артеменко озвучив рекомендацію телеканалу утриматися від показу телепродуктів, які можуть призвести до розколу в суспільстві, викликати ворожнечу і ненависть.

Перед тим навколо нового серіалу «Не зарікайся», виготовленого на замовлення телеканалу «Україна», розгорівся скандал. Опісля Національна рада з питань телебачення і радіомовлення призначила позапланову перевірку телеканалу у зв’язку зі скаргами щодо сюжету цього серіалу.

Жваво обговорювали цей серіал, зокрема 66-ту серію, користувачі соцмереж. Багато хто вважає, що в серіалі позитивно зображують бойовиків самоназваних «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі, а бійців ЗСУ і представників української влади в ньому називають «украми», «кривавою хунтою». За сюжетом, у мелодрамі зображують «бійців ЛДНР», які беруть у полон українського військовослужбовця. Мати бійця АТО у відповідь бере в полон дитину переселенців із Донбасу, чий батько воює на боці сепаратистів. Вона хоче обміняти його на свого полоненого сина, який, про це стає відомо пізніше, уже загинув. Герої серіалу використовують такі вирази, як «геноцид на нашій землі», «за наш Донецьк» і т. д.

Незалежна медійна рада дійшла висновку, що картина не містить порушень законодавства. Експертизу проводили за зверненням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. «Щодо відповідності 66-ї серії телесеріалу «Не зарікайся» нормам законодавства України рада дійшла висновку про відсутність у ній порушень законодавства», — сказано у висновку комісії.

«УМ» поспілкувалася з членом Незалежної медійної ради, медіа-експертом Отаром Довженко: «Коли я, зрештою, примусив себе переглянути сумнозвісну 66-ту серію та прочитати синопсис, більшість питань відпала. Це серіал, адресований аудиторії російського телемила. За формою він нічим не відрізняється від російських серіалів. Він знятий у жанрі дешевої телевізійної мелодрами та має всі необхідні атрибути. Там є прихована реклама власника телеканалу «Україна» Ріната Ахметова, певні меседжі, які відповідають риториці партії «Опозиційний блок», але нічого проросійського чи антиукраїнського я там не побачив. Надто нічого, за що можна було б забрати ліцензію чи заборонити показ серіалу. Як на мене, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення винесла попередження (яке саме по собі нічим не загрожує) каналу «Україна» під зовнішнім тиском, і чиновники самі розуміють, що антипатія до продукту не є достатньою, аби обмежувати його показ.

З іншого боку, я погоджуюсь з аргументом, що мильні серіали про війну, яка ще триває, щодня забирає чиєсь життя і якій не видно кінця-краю — передчасні. Про це треба говорити, бажано словами, а не силовими аргументами. Я хотів би, щоб російський контент — як і будь-які російські товари — перестали купувати, а згодом (поступово) й показувати українські телеканали. Його справді меншає, хоча це відбувається не так швидко, як хотілося б. Але, вимагаючи негайного звільнення ефіру від російського і заміни його продуктом власного (українського) виробництва, ми маємо усвідомлювати, що слово «українське» має для різних людей різні значення.

Для сценаристки «Не зарікайся» Тетяни Гнєдаш Україна — це саме така країна, яка показана в цьому серіалі: російськомовна, занурена в пострадянську культуру, яка болісно переживає зміни і не розуміє, чому не можна було обійтись без Майданів і далі спокійно жити з Януковичем. Якщо ми говоримо, що Україну не можна сприймати і бачити у такий спосіб, ми ставимо поза законом значну частину наших співгромадян і створюємо новий плацдарм для російської спершу політичної та ідеологічної, а згодом, можливо, і збройної агресії. Тому, на мою думку, як різновид «замісної терапії», себто замінника справді шкідливим російським серіалам, які працюють на цементування спільного культурного простору й прив’язування українців до російського контексту, серіали на зразок «Не зарікайся» можуть бути. Щоправда, краще, аби вони були на іншу тему, а не про війну на Донбасі», — зазначив Отар.

Окрім серіалів, українці аж надто палко тяжіють до соціальних ток-шоу. Вміння співчувати та осуджувати у нас, на диво, розвинуті на однаковому рівні і часто люди плутають ці два почуття. Але інша сторона медалі свідчить і про ефект зомбування подібними телепрограмами. Так звані соціальні (а швидше —побутові) ток-шоу стали ледь не розвагою національного характеру. Кожного вечора чверть населення України проводить від 2 до 4 годин біля «блакитних» екранів. Кожен канал прагне створити видовищний медіа-продукт, що часто-густо нагадує собачу бійку, яку просто неможливо уявити без рефері — ведучого з інтелігентною мовою та в солідному костюмі.

У ролі останнього непогано себе почуває російський журналіст Олексій Суханов. «Говорить Україна» — гордість каналу та один з основних його інструментів впливу. Програма стала переможцем телевізійної премії «Телетріумф» за сезон 2011-12 років у номінації «Суспільно-соціальне ток-шоу». Власники запевняють, що це «головне ток-шоу» країни, однак частенько ділять її на два береги. Майже 70% ефірних історій про мешканців Західної України, тим самим виставляючи їх та їхні проблеми на розсуд та осуд. Час від часу складається враження, що керівники програми мають одну мету — виставити жителів західних областей дурнями та нещасними, які потерпають від злиднів, насилля та сімейних драм. «Охи», сміх, знизування плечима — і трійка експертів та пан ведучий нагадують дошку ганьби.

Переважно бідні й малоосвічені люди вимагають хліба та видовищ. У цивілізованому світі з болю та страждань інших шоу не влаштовують.