Пам’ятник героям Чорнобиля біля четвертого блоку ЧАЕС. (Юрія САПОЖНІКОВА.)
На повороті до Прип’яті минаємо сумновідомий «рудий» ліс... Маємо 40 хвилин на ознайомлення: це дійсно місто-привид із пошарпаними п’яти-дев’ятиповерховими будинками, оточеними частоколом дерев, багато з яких повалилось. Поскрипують привідкриті вікна-двері, погойдуються на сильному вітрі пророслі крізь стіни деревця, розбита клітка для пташок «притулилася» біля розтрощених жовтих телефонів-автоматів. Завмерле поржавіле «чортове колесо» й покручені дитячі атракціони (чи не поздавали частину з них на металобрухт?) — нагадують про раніше бурхливе тут життя. Напіврозвалені будівлі, оточені деревами, подекуди виваленими з корінням, «говорять», що навряд чи скоро сюди повернеться життя...
Один iз провідників попередив: «Рекомендую на мох не ставати!..» Син заміряв — дозиметр на мохові показав 0,56 мР/год, а безпечною для людини вважається норма максимум — 0,03 мР/год!.. Біля розтрощеної агіткімнати з портретами членів політбюро та плакатами з настановами Леніна прилад показує 0,5 мР/год.
У Чорнобилі трохи веселіше, адже є хоч якесь життя: зараз там мешкає близько двох тисяч осіб. Проте відвідини місцевої автостанції й магазинчика на її території перенесло мене у «застійні» часи молодості: так уже все було там по-радянськи...
Їдемо до СВЯП-2 (сухе сховище відпрацьованого ядерного палива) повз напівобмілілу довжелезну водойму. У планах цю штучну водойму, яка виконувала роль охолоджувача, — вивести з експлуатації й спробувати на висушених ділянках висадити «енергетичну вербу» — паливо для електростанцій. Крім того, це додатково дасть змогу укріпити поверхню, аби не було переносу мулу.
На величезному будмайданчику роботи зi здачі об’єкта підходять до завершення. Умовно він складається з двох частин: установки з підготовки відпрацьованого палива до зберігання й зони зберігання. Адже на сьогоднішній день переробка цього специфічного палива економічно невигідна.
Перше, що кидається в очі, — довжелезні, у два ряди, своєрідні «склепи» із 232 циліндричними «комірками», бетонні модулі зберігання. Контейнери з відпрацьованими тепловиділяючими зборками (паливом) будуть установлені в ці «комірки» горизонтально й зберігатимуться там упродовж... 100 років! Згодом прийматимуть рішення щодо подальшого перепоховання. А на зберігання сюди доведеться доставити більше 21 000 відпрацьованих тепловиділяючих зборок, кожна з яких довжиною 10 метрів і вагою 180 кг. Всі конструкції зборок складаються з двох частин із паливомiсткими ділянками, які зараз знаходяться в «Сховищі № 1» мокрого типу (в басейнах-витримниках), котрі розташовані на промислових майданчиках ЧАЕС.
Звідти ядерне паливо доставлятиметься залізничною колією довжиною майже кілометр спеціальним вагоном-контейнером до спецбудівлі для підготовки до захоронення. В приміщенні зборки підніматимуться у «гарячу» камеру, де розділятимуться на дві частини. Наступний етап — розміщення в спеціальні паливні патрони, потім у спеціальні контейнери. Із цими контейнерами проводитимуть усі необхідні операції з висушування палива азотом та герметизації — заварці цих контейнерів, попередньо заповнених гелієм, який не дозволить підвищуватися температурі палива. Насамкінець ці контейнери транспортують у зону зберігання й розмістять по комірках-пеналах.
Проектна чисельність персоналу — близько 160 осiб. Усі операції будуть автоматизовані. У «найгарячішiй» камері перебування персоналу не передбачено через високі поля іонізуючого випромінювання. Тож спостереження вестимуть або через захисні вікна, або за допомогою системи відеонагляду. Крім того, буде встановлено копіювальні маніпулятори, за допомогою котрих за необхідності оператори зможуть допомогти завершити ту чи іншу операцію.
Фінансування цього об’єкта здійснюється за рахунок коштів ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку) — будівництво СВЯП-2 почалося в жовтні 2014 року. Для підготовки й подальшого захоронення знадобиться більше дев’яти років, адже проектна потужність об’єкта — 2,5 тисячі «стержнів» на рік.
Зараз ступінь виконання робіт оцінюється на 70%. Спецобладнання для поводження з паливом виготовляли в США, Німеччинi, Франції, Польщi, Словаччинi й Італії, воно на 99% уже готове: проводять заводські випробовування. Наприкінці цього року планується проведеня «холодного» випробовування на імітаторах. У разі успіху — на початку 2017 року, після отримання необхідних дозволів «Інспекції ядерного регулювання», — проведуть уже «гарячі» випробовування (з реальним паливом). Згодом отримана ліцензія дозволить у 2017-му почати експлуатацію об’єкта.
Розрахунки проектантів показали: бетонні конструкції для зберігання відпрацьованого ядерного палива витримають смерчі, землетруси до шести балів, падіння літаків. Узагалі цей об’єкт перебуває під гарантією МАГАТЕ від несанкціонованого вилучення із захоронень ядерного палива.
У СВЯП-2 зберігатиметься лише паливо з 1-3 блоків ЧАЕС! За 16 км від ЧАЕС створюється так зване центральне сховище відпрацьованого ядерного палива, де прийматимуть паливо з інших «ядерних майданчиків» України: Південно-Української, Рiвненської та Хмельницької АЕС.
Поблизу ЧАЕС (на КПП станції) нас у темпі «переганяють» у древній «Львів», аби не забруднювати автобус, на якому приїхали з Києва. При пересіданні вдається заміряти радіацію — дозиметр добряче «фонить»: 0,5 мР/год. Стареньким автобусом їдемо не більше п’ятиста метрів до гігантського будмайданчика «Арки», яка монтується метрiв за триста від станції. Розміри конструкції, яка невдовзі по рейках наїде на станцію, — вражають: 164 на 110 метрів, вага — 29 000 тонн! Масштаби грандіозні, робота з монтажу не зупиняється ні на хвилину: працюють, постійно переміщуючись, різноманітні дивакуваті тракторці, люди в яскравих уніформах зварюють, монтують конструкції. Наші супровiдники не рекомендують ставити речі на землю, хоча старенький дозиметр показав тут не так i багато — 0, 05 мР/год.
По шкірі пробіг мороз, коли побачив людей, які виконували якісь роботи безпосередньо на самому «Саркофазі», що «сховав» четвертий енергоблок. Виявляється, в «локальній» зоні (безпосередньо біля зруйнованого блоку) необхідно ще виконати чимало робіт iз будівництва допоміжних будівель, електротехнічних пристроїв та інших об’єктів інфраструктури, що допомагатимуть обслуговувати «Арку».
Переміщення «Арки» на проектне місце (поверх «Саркофага») для убезпечення зовнішнього середовища від викидів радіоактивного пилу планується в кінці 2016 року, але повне завершення проекту — не раніше 30 листопада 2017 року. Експлуатація конструкції розрахована на 100 років, упродовж яких радіаційно небезпечний фактор звідти повинен бути повністю вилучений.
Потужність дози радіації, починаючи від будмайданчика й до реактора, який за триста метрiв, розподілена по-різному. Біля зруйнованого реактора є «червоні зони», й там досить висока радіація. Тому персонал там працює обмежений час.
При собі персонал обов’язково постійно носить накопичувальні дозиметри, а при роботі в локальній зоні працівники отримують ще додатково спеціальний постійно накопичувальний дозиметр. Він безпосередньо показує рівень радіації, і у випадку наближення його до контрольного рівня (максимально допустимого) — подається сигнал, котрий попереджає про те, що необхідно терміново залишити небезпечну зону. Раз на рік робітники проходять у Києві повний медичний огляд.
«Арка» переміщуватиметься за допомогою гідравлічних домкратів, які будуть розташовані по північному та південному периметрах конструкції, під кожну з опор. Їх синхронна робота відбуватиметься через процедуру «тягни-штовхай» (вони захоплюються за направляючі й одна частина тягне, а інша відштовхується). Ці домкрати ковзають по установлених на фундамент спеціальних ковзаючих пластинах.
На ділянці монтажу арки люди можуть працювати повний робочий день — 7,2 год. Хоча існують різні методи, зокрема вахтовий: люди працюють 15 днів тут, а п’ятнадцять відпочивають удома, й у них тривалість робочого дня більша.
Поблизу Меморіалу пам’яті загиблим хлопцям-пожежникам є штучна водойма-охолоджувач для станції. Гігантські дваметрові соми у компанії цілої армади щук, коропів та окунів із задоволенням ковтають хліб, яким їх частуємо... Їм тут рай, як й іншим диким тваринам, що перебувають у «зоні», тож цілком логічними є пропозиції створити заповідник хоча б на частині забрудненої території.
Офіційним науковим керівником зони відчуження є Інститут проблем безпеки АН України, який здійснює цілорічний моніторинг паливномістких мас, захисної плівки, якою вони покриті, неорганізованих викидів, які існують в об’єкті «Укриття», та ґрунтових вод. Триває співпраця з науковцями зі США, Великобританії, Франції, Японії та Норвегії. Нещодавно з норвежцями реалізували проект по центру візуалізації зі зняття з експлуатації: це сучасні технології, які дозволяють, не заходячи в небезпечний об’єкт, створити модель — віртуальну реальність, — програти сценарій i лише потім іти реально робити.
Узагалі, за законодавством України, паливномісткі маси високоактивних відходів, котрі містять трансуранові елементи, повинні захоронювати в глибоких геологічних формаціях. Але в Україні таких сховищ немає. Ось тому найближчим часом увесь «бруд» четвертого енергоблока перебуватиме під уже новою «Аркою», поки не буде вирішено проблему сховищ.
P. S. Нарешті повертаємося до Києва. Проходження рамок радіаційного контролю на двох КПП для всiх обов’язкове. У всіх — «чисто». Свого дозиметра не виймали... »
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Луцьк минулими вихідними фестивалив і розважався. Вже давненько у місто травень не приносив стільки яскравих відпочинкових імпрез. У замку Любарта поїдали бургеги, паніні та інші смаколики, дивували своїми кулінарними талантами учасники третього гастрономічного фестивалю Lutsk food fest. >>
