За два місяці до відкриття Євробачення-2005 дирекція Палацу спорту не знала жодних технічних деталей — сцену монтували «всліпу».
За Україну, в якої досить сутужно з грошима як через війну, так і через тотальну корупцію, «переживає» не тільки сусідня Росія. Вітчизняні чиновники, зрозуміло, шукають кошти на проведення наступного Євробачення. Частина з них точно знайдеться, запевняють вони. Частину додадуть учасники, а також спонсори. Словом, якось викрутимося. Якщо тільки не будемо надто шикувати.
«Із найменшими інвестиціями останнім часом упоралася Естонія, якій у 2002 році конкурс коштував вісім мільйонів євро. У 2013 році у Швеції й у 2014-му в Данії конкурси коштували приблизно 15 мільйонів євро, але вони були й досить пафосні», — зазначає Яніка Мерило, радниця голови Мінінфраструктури. «Якщо скромніше, то оплата країн за участь, підтримка засновників і прибуток від продажу квитків може покрити приблизно 75% із витрат. А в Україні, враховуючи важливість заходу, вірю ще більше у спонсорські гроші (...). Тож я не надто драматизувала б, «а чи є гроші». Я цілковито впевнена, що будуть», — додає вона.
Однак в історії Євробачення бувало й так, що країни-переможниці відмовлялися проводити конкурс: так було в 1972 році (Монако відмовилося проводити конкурс через відсутність відповідного майданчика), в 1974-му (через високі витрати на проведення відмовився Люксембург) і в 1980 році (тоді відмовився Ізраїль у зв’язку з витратами на перехід свого телебачення на кольорове телемовлення).
Теоретично подібною можливістю могла б скористатися й Україна, але лише теоретично. Звісно, що відмовлятися від Євробачення ніхто не стане: цьогорічна перемога була навіть не так мистецькою, як політичною акцією. Хоча та ж таки Яніка Мерило зауважує, що оптимальним варіантом було б проведення Євробачення не в Києві, а «в одному з регіональних центрів. Це створить можливість прорекламувати й інші гарні міста, просуне туризм і регіональний розвиток, створить нові робочі місця (...). «І, що не менш важливо, я вірю, що (це) підвищить і якість, і старання, якщо не зробити вибір Києва однозначним. Й інші міста готові часто ще більше старатися й докладати зусиль», — говорить чиновниця.
Зазвичай місцем проведення конкурсу є столиця країни, чий представник виграв конкурс у попередньому році. Але це не є непорушним правилом. Найбільшим майданчиком проведення конкурсу був футбольний стадіон «Паркен» у Копенгагені (Данія), коли там проходив конкурс 2001 року. Тоді на стадіоні були присутні 38000 глядачів. Найменшим містом-«господарем» «Євробачення» стало ірландське містечко Мілстріт, населення якого дорівнює 1500 осіб (ідеться про 1993 рік).
Відтак Україна може піти будь-яким шляхом: залишити Євробачення в Києві або перемістити його на периферію. Єдина вимога, яка залишається незмінною: конкурс має пройти на високому рівні. Складно сказати, який був концертний майданчик у містечку Мілстріт, та очевидно, що він відповідав загальним правилам проведення пісенного конкурсу. Тим часом київський Палац спорту, який приймав Євробачення-2005, ледь-ледь упорався з покладеним на нього завданням. Тодішня організація конкурсу була вкрай незадовільною: чиновники перекладали один на одного відповідальність за його проведення. Адміністрація Палацу спорту вимагала від київської влади упорядкувати територію довкола нього, бо власних грошей «на благоустрій» не вистачало. Тодішній директор Палацу Віктор Ткаченко заявляв, що його установа готується до проведення конкурсу, але за власний кошт. Бо за кілька місяців до старту Євробачення-2005 із Палацом ніхто так і не уклав договір. А щодо представників Національної телекомпанії, то вони зустрічалися з Ткаченком лише раз.
Не процитувати ще декілька скарг Ткаченка, озвучених у березні 2005-го, просто неможливо: Палац спорту не отримав розрахунків щодо кількості глядачів, а також схему організації залу, схему розміщення апаратури, інформацію щодо цін на квитки. У відчаї Ткаченко подався навіть до Прем’єр-міністра України, але Юлія Тимошенко «була не в темі» всіх цих складнощів та проблем. «Те, що заявка НТКУ на проведення «Євробачення» розрахована на 108 млн. гривень, а бюджет передбачає тільки 31,8 млн., стало для Прем’єр-міністра новиною», — жалівся Ткаченко.
Теоретично можна припустити, що тепер, 11 років потому, уряд врахує всі промахи організаторів Євробачення-2005, але такі сподівання є доволі наївними. Окремим питанням є теперішній технічний стан Палацу спорту, але питання це краще поставити спеціалістам.
«Київ готовий до проведення Євробачення. Дискусії щодо інших міст не мають під собою підстав, оскільки Київ — найбільш підготовлене місто для проведення таких значущих заходів. Упевнений, що те завдання, яке є, — організація конкурсу, забезпечення правопорядку, інфраструктури, транспортного сполучення для гостей, — ми виконаємо на 100%», — написав у мережі Facebook мер Києва Віталій Кличко.
Тим часом, на думку міського голови Одеси Геннадія Труханова, південне місто також може претендувати на проведення Євробачення-2017: «Майданчиком, гідним проведення такого престижного конкурсу, цілком може стати наша Одеса — багатонаціональне, красиве європейське місто з багатою історією та культурними традиціями!»
Воістину, святе місце порожнім не буває: до хору тих, хто поспішає з пропозицією власних послуг, долучився й Андрій Садовий — ввірений його управлінню Львів також може зустріти Євробачення, запевняє львівський міський голова. «Я б хотів говорити з точки зору інтересів країни. Рішення про місто, в якому проходитиме конкурс, має бути важливим з огляду на те, що саме ми хочемо показати. Яку Україну ми хочемо показати. Якщо буде необхідність, Львів проведе конкурс на високому рівні», — сказав Садовий в ефірі каналу «112 Україна».
Отож, серед кандидатів маємо Київ, Одесу, Львів та Дніпропетровськ, адже міський голова «Дніпра» Борис Філатов i собі заявив про готовність приймати Євробачення-2017. Поки що всі ці фейсбучні баталії виглядають доволі несерйозно: потрібен чіткий аналіз вимог щодо проведення конкурсу та «накладання» цих вимог на міста, які зараз змагаються за пальму першості.
Особливо зухвало виглядають заяви столичного мера Кличка, який так і не дав ладу ані паркувальному сервісу, ні МАФам, не вирішив проблему заторiв, не відремонтував дороги — словом, за два роки мерства не зробив нічого, що давало б йому змогу безапеляційно стверджувати про те, що «Київ готовий до проведення Євробачення».
Зауважимо, що коли Швеція готувалася до Євробачення-2016, вона створила найкрасивішу сцену за всю історію шоу. Завдяки її особливiй конструкції і світловим ефектам був створений «ефект безмежності», що супроводжував кожний виступ. Для ілюзії «глибини» сцени дизайнери використовували спеціальне освітлення, а інноваційна LED-стіна дозволила артистам рухатися всередині неї. Чи забезпечить подібний рівень технічної досконалості Київ (чи будь-яке інше українське місто) — ось у чому питання до всіх мерів, які зараз присягаються у своїй спроможності не осоромитися перед Європою.
Утім насправді чиновникам глибоко байдуже до всіх спецефектів — не це є предметом їхньої зацікавленості. За останній десяток років в України був досвід проведення не лише Євробачення, а й футбольного чемпіонату-2012. В це складно повірити, але й у бюджет 2013, 2014, 2015 і навіть 2016 років і досі закладаються кошти на «Євро-2012»! В цьогорічному кошторисі країни сума, щоправда, жалюгідна — 137 тисяч гривень (більша її частина є досі не виплаченою зарплатою особам, причетним до проведення чемпіонату).
І це було б доволі смішно, якби не було так страшно. Розкрадання державних коштів, виділених на проведення футбольної гри, не тільки триває й по цей час, а ще й легітимізоване рядком у Державному бюджеті. Але згадані 137 тисяч гривень — краплина в морі. Загалом на проведення Євро-2012 було виділено майже 80 мільярдів гривень. З них 40% коштів — вкрадено. Пакет відповідних документів, що підтверджували ці дані, тодішня опозиція направила в Міжнародну групу з протидії відмиванню брудних грошей (FATF).
Про те, як нагріють руки на Євробаченні-2017, не хочеться навіть думати. Про це ми дізнаємося згодом, коли музи замовкнуть, а калькулятори почнуть свою роботу.
У Кремлі уже знайшли представника від РФ на «Євробачення-2017». Віце-прем’єр РФ Дмитро Рогозін заявив, що в 2017 році на музичний конкурс «Євробачення» від Росії має поїхати група «Ленінград» та її лідер Сергій Шнуров. «На наступне Євробачення відправимо Шнурова. Перемогти не переможе, але кудись усіх їх пошле», — написав Рогозін у «Твіттері». Сам Шнуров у Instagram так відреагував на ініціативу Рогозіна. «Дожилися. Отже, зi 140 мільйонів громадян навіть просто [...] послати може тільки один. Про це пише віце-прем’єр ядерної держави, — іронізує музикант. — Російський народ, як казковий герой, звертається до Шнурова, як до нечистої сили нижчого рівня, щоб разом перемогти абсолютне казкове зло в його казковому лігві, яке показало нам чарівне дзеркальце».
Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>
Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>
Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>
Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>
Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>
