У кожному святі має бути святість

На початку нашої Незалежності ми доволі легко відмовилися від святкування того, що радянська влада називала Великою жовтневою соціалістичною революцією: уже в 1992 році 7 і 8 листопада в переліку державних свят і вихідних не було. З іншими традиційними радянськими святами було не так просто: їхній колоніальний, тобто антиукраїнський, зміст був для багатьох неоднозначно очевидним. Сьогодні українці вже на повний голос ставлять під сумнів доцільність цих свят і відповідних вихідних днів. Для цього знадобилося 25 років Незалежності, тисячі вбитих, скалічених і бездомних унаслідок російської агресії українців. Нарешті ми доросли до того, щоб запитати себе: як працюють на українську державність, на зміцнення її громадянського суспільства свята 8 Березня, 1 і 2 Травня, 9 Травня. Слава Богу, з 23 лютого ми вже встигли розібратися.

Ліричний відступ

Будь-який психолог вам скаже: пересічний громадянин може достатньо байдуже сприйняти знесення пам’ятника Леніну чи Косіору на своїй вулиці. Більше емоцій викличе в нього зміна назви цієї вулиці в рамках декомунізації — треба ж-бо буде щось робити з документами, якась морока... А от стосовно вихідних днів і свят — о, тут кожного чіпляє за живе, адже йдеться про особистий вільний час, про святая святих.

Радянська влада привчила нас до того, що державні свята — це спочатку багато ідеологічної брехні, а потім — багато горілки, щоб та брехня менше муляла душу. Після 1991 року перша частина свята відпала сама собою — і розслаблятися можна було, вже навіть і не згадуючи ні про Клару Цеткін, ні про міжнародну солідарність трудящих. Узагалі, панувала ідилія: 23 лютого жінки вітали чоловіків (за принципом: не привітаєш, не отримаєш подарунка на 8 Березня. А для певної категорії жінок це була відчутна втрата). Чоловіки вітали жінок iз 8 Березня — святом весни й краси. (Яка там уже до біса Клара Цеткін укупі з Розою Люксембург, давайте, дєвочкі, за любов!). «Поляну» накривали то однi, то другi. 1 і 2 травня «поляну» накривали разом — у такий спосіб згадуючи про оту от солідарність трудящих, яка десь, колись, словом, будьмо!

Вибивалося з цих днів 9 Травня — бо кожна сім’я пам’ятала про свої втрати й біль. І тому саме навколо цього свята з’явилося багато брехні й маніпуляцій.

Розрізняймо свята і вихідні

З початку російської агресії ми прозріваємо швидкими темпами. Вже почали розуміти, що свято — то система координат, у якій ми живемо. І ця система передбачає свою модель розвитку, свої цінності й орієнтири. І якщо йдеться про декомунізацію українського суспільства, вона просто немислима без ліквідації або переосмислення радянських свят.

Отже, абсолютно логічною стала заява директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича про те, що його установа готує законопроект про державні свята.

За словами історика, серед вихідних, які варто скасувати, не лише 9 Травня, а й 2 Травня, а можливо, і 1 Травня, і 8 Березня.

— Мета нашого законопроекту — суттєво скоротити кількість вихідних, — сказав В’ятрович у коментарі для «УМ». — Зараз українцям потрібні не вихідні, а час на реалізацію і розвиток. Вихідних днів, що залишаться, має бути цілком достатньо для відпочинку.

Зауважимо, що сьогодні багато хто, дискутуючи з В’ятровичем і його прихильниками, заявляє: 8 Березня входить до переліку свят, затверджених ООН, 1 і 2 Травня — час традиційних маївок і протестних виступів найманих працівників проти утисків роботодавців. Ну а зазіхнути на 9 Травня — то взагалі набратися гріха.

Коментуючи ці закиди, Володимир В’ятрович зазначив: «У календарі ООН багато свят — День Землі, наприклад, і 8 Березня серед них, однак ніхто не має зобов’язань перетворювати на вихідний день те, що ООН називає святом. Ну а щодо протестних виступів 1 Травня, я думаю, щоб протестувати, не треба мати для цього спеціального вихідного дня».

Чи важливою є для ініціаторів відміни вихідних днів на 1 й 2 Травня позиція профспілок? Здається, що ні.

Принаймні, за словами В’ятровича, в Україні профспілки, які повинні були б очолювати й зорганізовувати протестні акції, стали атавізмом.

— Вони дуже далекі від захисту прав працівників, — зазначив історик. — Профспілки не можуть бути нашими союзниками. Вони не зацікавлені у демократії, їх на Майдані не було. Профспілки у нас завжди осторонь суспільного життя.

Зауважимо, що в соціальних мережах заяву В’ятровича про скасування радянських свят коментують по-різному. Діапазон від «давно пора» до «i чим вам оте 1 Травня заважає?» і пропозицій замість 8 Березня відзначати на державному рівні День матері. І от що цікаво: якщо стосовно дня Клари Цеткін і солідарності трудящих на травневих городах люди здатні розмірковувати досить спокійно (явна ознака мертвих свят!), то навколо 9 Травня пристрасті розгоряються ще ті!

Ветеранів не образять

Нагадаємо, що в березні 2015 року у ВР було зареєстровано законопроект та постанову щодо відміни святкування Дня перемоги і призначення вшанування жертв Другої світової війни на 8 травня. Автори і прихильники цього законопроекту виходили з того, що для українців війна не закінчилася до 1953 року, а святкування 9 Травня призводить до сутичок, жорстких протистоянь і навіть кровопролить. Однак, як відомо, Верховна Рада у квітні 2015 прийняла менш радикальний і однозначний закон (у рамках голосування за пакет законів про декомунізацію) — «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років». Відповідно до цього закону, 9 Травня стало Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Воно залишилося державним святом і вихідним днем.

Можливо, в цьому свою роль відіграла досить поширена в суспільстві точка зору, яку нещодавно в одному з інтерв’ю озвучив Ігор Юхновський, громадський і політичний діяч, колишній директор Інституту національної пам’яті: мовляв, учасників бойових дій тієї війни залишилося так мало, вони вже дуже старі й не мають ніякого впливу на суспільні процеси в Україні, отже, давайте залишимо їх у спокої з їхнім святом, нехай собі доживають. А молоде покоління забуде про Другу світову так само, як свого часу всі забули про події Першої світової. Адже у молодих своя війна — на Донбасі.

Останні два роки 9 Травня намагалися із дня святкування Перемоги перетворити на день вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, переосмислюючи події тієї війни й руйнуючи радянські міфи щодо них. Дотримуючись цієї концепції, намагалися навіть примирити вояків УПА й ветеранів Радянської армії. Однак половинчатість рішень завджи призводить до негативних наслідків. Росіяни нашептали, наші проросійські політсили підхопили: якщо 9 травня вихідний, то значить, «правильне» свято — саме 9-го, а свято 8 травня — неправильне. Отож — долой! Це «долой» призвело до серйозних сутичок 9 травня в Києві й інших містах України між патріотичними й проросійськими силами, правоохоронці затримали понад 100 осіб. Один марш так званого путінського «Безсмертного полку» чого був вартий!

І от після цього стало зрозумілим: з 9 Травня таки щось треба робити. Інститут національної пам’яті запропонував зробити його робочим днем. Опозиційний блок відразу ж назвав це провокацією і звинуватив В’ятровича у замаху на права і пільги ветеранів.

«Ми вже подали заяву в суд, щоб привести до тями чиновників, які ображають ветеранів», — заявив щодо цього голова парламентської фракції Опозиційного блоку Юрій Бойко. А його «брат по ненависті» Сергій Каплін подав до Кабміну депутатський запит щодо звільнення В’ятровича з посади керівника Інституту національної пам’яті. Мовляв, воду каламутить.

— Я не говорив про відміну Дня Перемоги, — пояснив «УМ» Володимир В’ятрович. — І не міг цього сказати, бо є одним з авторів закону про 9 Травня як про день увічнення перемоги над нацизмом. Ідеться про те, щоб цей день не був вихідним. Це дозволить уникнути відомих провокацій. Але 9 травня залишиться святом, увагу до старшого покоління, учасників війни не буде зменшено. І навколо цього не потрібно ніяких спекуляцій.

За словами історика, суть нового законопроекту ще тільки обговорюється і під час формування його положень буде враховуватися реакція людей. Подати законопроект на розгляд Верховної Ради його автори планують до кінця року.

— Ми зараз усе далі відходимо від радянського минулого, — зазначив керівник Інституту національної пам’яті, — в усі часи зміни й реформи викликають опір певної частини громадян, але якщо ми хочемо розвиватися, ми повинні долати цей опір.