Чудовий травневий світанок у Лютежі. Виводжу зененхунда Оскара на ранкову прогулянку. З ближнього лісу заклично щебечуть пташки, привітно кивають вітерцю сосни, пахне нічним дощем молода травичка... Ой ні. Вже не дощем. І навіть не тваринним послідом, терикони якого оточили добрячий шматок ділянок по сусідству з тваринним концтабором на Квітковій, 18. Цього разу тхне від трупа чергової, здохлої чи то від голоду, чи від хвороби, Тарасової кози.