Наодинці з вироком

      Хворіти завжди неприємно. Навіть банальна застуда може не тільки зіпсувати настрій, а й спричинити неприємності на роботі та в особистому житті. Спробуй сконцентруватися на важливому звіті (про те, щоб іти в такому стані на побачення, взагалі говорити нічого), коли на голові немов сокиру тешуть, а потокам з носа позаздрив би й Ніагарський водоспад!

      Але як би не дратував головний біль чи нежить, ми знаємо, що рано чи пізно все минеться. Ба більше: щодня вдихаючи забруднене смогом повітря, споживаючи «нітратні» овочі та фрукти й усілякі концентрати, зрештою, пам'ятаючи про Чорнобиль, ми вже звикли жити з такими «букетами» хвороб, які наші прадідам не снилися навіть у страшних снах. І, попри перестороги лікарів, продовжуємо смалити по пачці цигарок на день із хворим серцем та легенями, заїдати класичні «100 грамів» домашньою ковбасою з часником при виразці шлунка тощо. Мовляв, скільки там того життя — все одно рано чи пізно помреш. І тільки один діагноз навіть для найзапеклішого фаталіста звучить, як вирок, після якого всі земні радощі залишаються десь далеко в минулому, в іншому житті. Житті до РАКУ.

      Пацієнти онкологів, приречені щонайменше на тривале й виснажливе лікування, страждають не лише від хвороби. Власне, значною мірою страшний діагноз видається таким і через те, що хворий «з онкологією», як би не підтримували його рідні та друзі, раптом залишається сам на сам із проблемою. «Та коли ж я вже нарешті помру?!» — стогнала ще зовсім молода жінка, яку зі слізьми на очах тримав за руки чоловік. Сидячи поруч на лавці поблизу онкологічного відділення у дворі одного з найбільших медичних закладів столиці, авторка цих рядків півтора року тому мимоволі стала свідком чужої трагедії. Молодій сім'ї не вистачало коштів на дороге лікування, і позитивні прогнози лікарів не тішили пацієнтку, якій призначили «іще 6, уявляєш?!» блоків хіміотерапії. За свідченням фахівців, один такий блок може коштувати від 250 до 1 000 «умовних одиниць». У результаті нерідко трапляються випадки, коли люди із далеко не найгіршими показниками вимушені відмовлятися від лікування і повертатися додому... помирати.

      Стоп. А як же Конституція, що гарантує БЕЗКОШТОВНЕ надання медичної допомоги? А отже, саме держава повинна допомагати своїм громадянам, понад 100 тисяч яких щороку втрачає з «онкологічної причини». Зрештою, недаремно ж 29 березня 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму «Онкологія», яка, як свідчить уже сама її назва, покликана вирішувати проблеми саме пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями. І, до речі, у 2002 та 2003 роках у Державному бюджеті на її виконання були передбачені кошти в розмірі по 114 мільйонів 650 тисяч гривень щорічно. Навряд чи когось здивує новина про те, що безпосередньо до людей, хворих на рак, дійшла лише невелика частина цієї суми. Оскільки нинішня влада, створивши нову, кланово-олігархічну, модель управління економікою, примудрилася при цьому зберегти радянську традицію розбазарювання бюджетних коштів, така ситуація, як це не прикро, вже стала звичною...

* * *

      Згідно з висновком Колегії Рахункової палати України, Міністерством охорони здоров'я та Академією медичних наук у 2002—2003 роках не здійснювалась координація робіт, пов'язаних із виконанням Державної програми «Онкологія», та не забезпечувалась її реалізація. Як свідчить звіт Департаменту контролю видатків на соціальну сферу та науку, який здійснив перевірку використання коштів держбюджету, виділених Міністерству охорони здоров'я на забезпечення медичних заходів цієї програми у 2002-2003 роках», її виконання зводилось лише до централізованої закупівлі онкопрепаратів та високовартісного обладнання. Це при тому, що програмою «Онкологія» передбачено виконання заходів по дев'яти розділах: первинна профілактика онкопатології, вторинна профілактика і рання діагностика онкопатології, лікування онкопатології, організація онкологічної допомоги та інформаційно-аналітичне забезпечення, наукове забезпечення програми, підготовка кадрів, санітарно-просвітницька робота, міжнародне співробітництво. Власне, навіть із виконаним нібито завданням забезпечити хворих необхідними препаратами чиновники проштрафилися, однак про це трохи нижче.

      Як констатували контролери, «незважаючи на те, що проблема боротьби з онкозахворюваннями є надзвичайно гострою соціальною проблемою, мають місце: відсутність єдиного механізму реалізації програми боротьби з онкозахворюваннями, відсутність системи прогнозування, планування та розподілу лікарських засобів та незабезпечення дієвого контролю за використанням бюджетних коштів Міністерством охорони здоров'я». Аудиторська перевірка Рахункової палати встановила, що це «призвело до неефективного та з правопорушенням використання бюджетних коштів у загальній сумі 101 мільйонів 504 тисяч 200 гривень, або двох третин від загального обсягу асигнувань на зазначені цілі. І це саме в той час, коли хворі на онкопатологію забезпечені лікарськими засобами лише на третину від потреби!».         

* * *

      Вражаючі цифри. Не менш вражаючою є і статистика, яка свідчить: причиною смерті 15 відсотків померлих в Україні є саме онкологічні захворювання. За цим показником кількість жертв, які щороку збирає рак, поступається тільки смертності від хвороб серцево-судинної системи. 25 відсотків усіх інвалідів — це онкохворі. Причому щороку кількість людей, які чують страшний діагноз, зростає на 3 відсотки. І якщо станом на 1 січня 2002 року в онкологічних закладах України перебувала понад 781 тисяча осіб, а станом на 1 січня 2003-го — майже 799 тисяч, то на початку 2004-го невблаганна статистика зафіксувала вже 818 тисяч. І, за прогнозами медиків, у найближчі 10 років кількість пацієнтів онкологів зросте ще на 25 відсотків... Щороку від ракових захворювань помирає близько 100 тисяч мешканців України, причому кожен третій — протягом першого року після встановлення діагнозу. А це, як зазначив на парламентських слуханнях голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства Микола Поліщук, ледве не в 10 разів перевищує показники розвинутих країн. Ще б пак, адже західні держави приділяють проблемі щорічного зростання захворюваності на рак (а така тенденція, як не прикро, спостерігається в усьому світі) величезну увагу. І одним із найголовніших пунктів у її вирішенні є рання діагностика, а також профілактичні заходи з упередження злоякісних новоутворень. А що ж у нас?

      В Україні середній показник активного виявлення онкопатології на профілактичних оглядах не перевищує 21 відсотка. Хоча саме своєчасне, на першій стадії виявлення ракової пухлини дає 92 відсотки виживання. У перекладі з сухої мови статистики це означає: зі ста людей, у яких виявили рак, 92 після лікування житимуть. Якщо розпочати лікування на другій стадії хвороби, цей показник усе ще залишається досить високим — 88 відсотків. При виявленні хвороби на третій стадії кількість пацієнтів, які вижили, скорочується більш ніж удвічі (42%), а четверта стадія залишає шанси лише 13-14 хворим із кожної сотні. Але навіть ті, хто після надто пізнього діагностування вийшов із боротьби з раком переможцем, на все життя залишаються інвалідами. Проте вчасно виявити пухлину — тоді, коли вона ще не пальпується й зовні ознак хвороби не помітно, можна лише за допомогою високоякісного і, відповідно, дуже дорогого обладнання. Оскільки державного фінансування онкологічним клінікам катастрофічно не вистачає, для закупівлі такої техніки — скажімо, мамографів, здатних «висвітити» ракову пухлину в молочній залозі в самому її зародку — доводиться шукати спонсорів. Та все одно протягом 2002-2003 років діагностуванням онкопатологій на більш-менш належному рівні могли похвалитися хіба що 10 із 25 областей України.

* * *

      Однак за брак діагностичної апаратури на структури, що розподіляють бюджетні кошти по розділах відповідної програми, скаржитися гріх — сума ж бо порівняно не така й велика. І, можливо, таки є якийсь резон у тому, що замість устаткувати всі медичні заклади дорогими апаратами за ці ж кошти можна забезпечити дорогими препаратами вже хворих людей. І тут Міністерство здоров'я справді постаралося. Замість того, щоб ефективно розподілити виділені кошти й забезпечити ліками якомога більшу кількість хворих, МОЗ із якихось відомих лише конкретним чиновникам причин не надто переймався цим питанням, закуповуючи лікарські засоби не напряму, а через посередників (отже, з накрутками), до того ж тільки імпортних виробників, препарати яких коштують щонайменше на 30—40 відсотків дорожче. У результаті бюджетні кошти були використані неефективно (простіше кажучи — МОЗ переплатив), і можна собі тільки уявити, скільки онкохворих залишилися без необхідних ліків тільки через те, що міністерство за потрійними цінами придбало у комерційних структур імпортні препарати замість закупити за державним замовленням на ті ж 30 відсотків більше ліків у вітчизняних виробників. Відповідальність за долі позбавлених потрібної кількості лікарських засобів людей лежить і на Міністерстві економіки, яке, згідно з аудитом Рахункової палати, за період 2002—2003 рр. не забезпечило контроль за виконанням державного замовлення й дозволило МОЗ використати 10 мільйонів 398 тисяч гривень з державного бюджету, призначених для придбання онкопрепаратів вітчизняного виробництва, на свій розсуд. Із них майже 5 мільйонів, по суті, «вилетіли в трубу». А як може бути інакше, якщо до складу комісії Мінохорони здоров'я, яка повинна формувати перелік ліків, закуповуваних за бюджетні гроші, входять... директори представництв іноземних виробників. Про це на парламентських слуханнях з «онкологічної» теми розповів член Комітету ВР з боротьби з організованою злочинністю Іван Вернидубов. Природно, кожен із них рекомендуватиме для закупівель тільки ліки своїх фірм. Трапляється й таке: мільйони гривень витрачаються на закупівлю препаратів, у яких уже фактично вичерпався термін придатності. Оскільки невикористані вчасно ліки підлягають знищенню (а часу на їх використання вже просто не залишається), державні мільйони знову летять на вітер. Плюс до всього Мінохорони здоров'я не контролювало розподіл онкопрепаратів відповідно до заявленої потреби, внаслідок чого чимало медичних закладів мусили відмовлятися від конкретних надісланих «із центру» найменувань ліків, оскільки й без того вже мали їх більше, ніж потребували. Тоді як інших необхідних препаратів, яких катастрофічно бракувало, відповідно, недоотримали.

      Як скаржаться головні лікарі установ охорони здоров'я, МОЗ не враховує, що схеми лікування хворих передбачають застосування не одного, а кількох препаратів у комплексі. У деяких випадках лікування тільки одним препаратом узагалі не дає потрібного ефекту. Як пояснити рідним передчасно загиблих від раку людей, що їхніх близьких можна було врятувати, якби Міністерство потурбувалося про таку «дрібницю», як забезпечення лікарні медикаментами відповідно до визначених стандартами схем? Натомість «завдяки» «вмілому» оперуванню урядовців бюджетними коштами 49,1 відсотка (!) від придбаних онкопрепаратів виявилися просто непотрібними й мертвим вантажем лежали на складах. Загальна їх вартість становила 65 мільйонів 167 тисяч грн. бюджетних коштів. А поки дорогі медикаменти пропадали у загашниках, люди, які страждали від онкологічних захворювань, були забезпечені лікарськими засобами лише на 30 відсотків від потреби! От вам і стовідсоткове виконання пункту Державної програми «Онкологія» про закупівлю онкопрепаратів...

      А тим часом українські вчені фактично за власні кошти розробляють унікальні препарати, які здатні рятувати навіть дуже важко хворих онкопацієнтів. І поки наше Міністерство охорони здоров'я фінансує закордонних виробників ліків, іноземці активно цікавляться доробком українських учених. Надто сумний парадокс. До слова, перевірка Рахункової палати офіційно засвідчила, що МОЗ та Академія медичних наук не впроваджують результати науково-дослідних робіт у практику закладів охорони здоров'я.

* * *

      За таких обставин говорити про недостатні заходи щодо профілактики онкологічних захворювань трохи незручно. Коли людина в розквіті сил згасає від раку, який «як сніг на голову», їй уже не до висновків про те, що виною всьому погана екологія, забруднене навколишнє середовище тощо. Але ж якщо приділяти більше уваги саме екологічним проблемам, ще можна врятувати тисячі життів! Зрештою, навіть сам процес лікування пацієнти українських онкологів, особливо діти, переносять значно важче, ніж їхні колеги по нещастю з розвинених країн. Адже організм українців значно більш ослаблений. Не кажучи вже про те, що за роки після чорнобильської трагедії хворих зі злоякісними новоутвореннями в Україні значно побільшало. Більше того, як зазначають фахівці, рак постійно мутує, набуває все важчих і складніших форм. І пацієнтів із такими — найстрашнішими — пухлинами в Україні у 5-6 разів більше, ніж у країнах Заходу...

      Програмою «Онкологія», розділом «Первинна профілактика онкопатології», передбачені витрати й на контроль за навколишнім середовищем. Зокрема, у 2002-2003 роках планувалося створення Національного кадастру канцерогенно небезпечних підприємств, технологічних процесів та видів діяльності людини, які призводять до забруднення довкілля канцерогенними речовинами. Однак станом на 1 червня 2004 (!) року такий кадастр був іще не створений! Через брак спеціального обладнання не здійснюється в Україні й спостереження за наявністю в довкіллі та на виробництві високоактивних канцерогенних речовин, хоча в усьому світі це загальноприйнята практика. Як зазначають контролери з Рахункової палати, для проведення робіт із визначення таких речовин треба придбати спеціальну апаратуру на суму 2,7 мільйона гривень, однак кошти на це, тобто на первинну профілактику онкологічних захворювань, принаймні протягом 2002-2003 років, не виділялися.

* * *

      Рак — це завжди страшно. Але, схоже, серед європейських держав тільки в Україні цей діагноз звучить як вирок, який неможливо відвернути. Адже мешканцям інших країн держава залишає принаймні надію.

ЦИФРИ

      Рак скорочує тривалість життя чоловічої популяції України на 3,6 року, а жіночої — на 2,5 року. У працездатному віці питома вага онкологічних захворювань як причини смерті становить 14% у чоловіків і 29% у жінок.

      Серед чоловічого населення перше місце посідають злоякісні новоутворювання легенів (21,4%), друге — шлунка (10,6%), третє — шкіри за винятком меланоми (11,4%), четверте — передміхурової залози і п'яте — прямої кишки. У жінок найбільш розповсюдженим залишається рак молочної залози (18,8%), шкіри (13,8%), шлунка (6,9%), тіла матки (7,9%), шийки матки (6,1%).

      На підставі вивчення динамічних моделей прогнозної оцінки захворюваності населення встановлено, що до 2020 року рівень захворюваності чоловіків підвищиться на 26%, а жінок — на 20%.

Найбільший рівень захворювання чоловічої половини населення України відзначається на Півдні і Південному Сході України, зокрема, у Севастополі, Херсонській, Кіровоградській, Полтавській, Миколаївській, Київській областях і Києві. Найбільший рівень захворюваності на рак жіночого населення характерний для Севастополя, Києва, Криму, Кіровоградської, Полтавської, Миколаївської, Одеської областей.

      Найнижчий рівень захворюваності в західних областях України — Волинській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Рівненській.