Знаходимо посередника
— Що ж може бути нам по кишені? — цікавимося у фахівця з сімейного права Катерини Власик.
— За кордоном зараз дуже популярною є процедура медіації, тобто мирного врегулювання спорів, — говорить адвокат. — Люди, які хочуть розлучитися, перед тим як звернутися з позовом до суду, приходять до юриста — медіатора. В його присутності, з його допомогою вони аналізують конфлікт і шукають таке його рішення, що задовольнило б обидві сторони. На відміну від судового процесу, під час медіації сторони доходять згоди самостійно. Адже медіатор не приймає рішення за них. Він лише пропонує шляхи досягнення компромісу, враховуючи індивідуальні особливості сторін. Наслідком медіації є швидке та комфортне розлучення з підписанням медіаційної угоди, укладанням нотаріально посвідчених договорів (поділу майна, сплати аліментів, участі у вихованні дитини). У Великобританії, наприклад, сьогодні в такий спосіб вирішується до 85% спорів. На жаль, в Україні немає закону про медіацію. Однак фактично багато юридичних фірм займаються медіаційною практикою. Їхні клієнти приходять у суд уже повністю підготовленими до розлучення, на засіданнях не з’ясовують стосунки, а чітко заявляють про свої узгоджені позиції. Це економить час, гроші й нерви.
Що ж, цікавий варіант. Однак є в ньому, на наш погляд, один недолік: з’ясування стосунків фактично переноситься із зали судових засідань до кабінету медіатора.
Пункти зобов’язань
Менш конфліктним варіантом юристи вважають укладання шлюбного договору, так званого контракту. Він, на їхню думку, прекрасно узгоджує велике кохання й меркантильні інтереси.
— Закордонний досвід свідчить, що шлюбні договори — це не холодний розрахунок, а дієвий механізм захисту та спокою кожного з подружжя, — говорить Катерина Власик. — На моє глибоке переконання, люди, що укладають договори, є юридично грамотними й відповідальними, оскільки вони виключають майновий інтерес із емоційних стосунків, врегульовують це питання у правовій сфері. Адже люди, що беруть шлюб, повинні думати й про прозу життя. Розумієте, коли в сім’ї все добре, то і з майновими, і з фінансовими питаннями все ясно і прозоро. А коли починається тривалий процес розлучення, ситуація змінюється. Люди починають поводитися інакше. Недобросовісна сторона може приховати майно, попросити якесь майнове доручення чи зобов’язання на свою користь — скільки є таких випадків! А шлюбний контракт захищає в таких ситуаціях. Він дуже допомагає тоді, коли подружжя не може вести конструктивний діалог.
— І які ж питання можна врегулювати у шлюбному договорі?
— Під час розлучення люди не можуть зазвичай поділити рухомість і нерухомість, домовитися про аліменти, сваряться через позики й кредити тощо. Механізм вирішення цих проблем можна розписати в договорі. Наприклад, зазначити, що в разі розлучення чоловік не лише сплачує аліменти дітям, а й утримує дружину, яка через хворобу дітей або батьків свого часу не могла закінчити навчання і не отримала спеціальність. Можна записати, що чоловік і дружина мають право брати кредит без згоди іншої сторони. І виплата кредиту є проблемою того, хто його взяв. Або можуть без згоди іншої сторони продавати своє власне житло, отримане, наприклад, за заповітом, чи купувати якусь нерухомість. Тобто шлюбний договір регулює питання розподілу майна, виплати аліментів, боргових зобов’язань, питання користування житлом.
— Навіщо записувати в контракті, наприклад, пункт про аліменти, якщо суд і без нього зобов’язує батька виплачувати відповідні кошти на утримання дітей?
— Якщо в чоловіка немає офіційної зарплати, то стягнути з нього можуть максимум півтори тисячі гривень на місяць. Це стандартна сума аліментів по Києву. Якщо ж він працює, то дружина буде отримувати 20-30% з мінімальної зарплати. А якщо дружині дуже пощастить, то одну четверту офіційної зарплати чоловіка. І то, лише в тому випадку, якщо в нього немає інших дітей. Якщо є інші діти, то вона на своїх отримає одну шосту. Часто жінка в результаті розлучення залишається з половиною майна і без аліментів, і без допомоги. Тобто в програші. А коли в шлюбному договорі написано, що у випадку розлучення батько виплачує на дітей таку-то суму, суд бере це до уваги, і дружина та діти отримують більше.
— А в яких випадках контракт може захистити від боргових зобов’язань?
— Якщо, наприклад, чоловік тихенько взяв у кількох банках кредити, витратив їх бозна на що і втік. Чому дружина з дітьми мусить потерпати від колекторів? Вона може записати в шлюбному контракті, що боргові зобов’язання чоловіка на неї не розповсюджуються, і в такий спосіб захистити себе і від колекторів, і від боргових зобов’язань чоловіка у будь-яких позичальників.
— Можна в шлюбному договорі записати умови, за якими подружжя обов’язково повинне розлучитися?
— Ні, не можна: розлучення — це справа добровільна. Хочу — розлучаюся, а хочу — ні. І ви нікого не можете зобов’язати розлучитися. І на підставі, наприклад, подружньої зради не можете відсудити собі більше майна, тому що Сімейним кодексом це не передбачено.
— Тобто пункти шлюбного договору визначені положеннями Сімейного кодексу? А як же індивідуальний підхід до клієнтів?
— У нас ієрархія правових норм: Конституція, кодекси, закони, підзаконні нормативно-правові акти. Отже, шлюбний договір повинен виходити з тих норм, які прописані в Цивільному і Сімейному кодексах. А те, що однозначно суперечитиме їхнім положенням, у майбутньому може стати підставою для оскарження контракту якоюсь зі сторін — або в цілому, або саме в цій частині. У нас для шлюбного договору передбачена обов’язкова нотаріальна форма, нотаріус не піде на оформлення договору, якщо його положення явно протирічать законодавству. А те, що ви називаєте забаганками, можна прописати у цивільно-правовій угоді, яка, по суті, стає додатком до шлюбного договору.
— Добре, подружжя уклало шлюбний договір, живе десять, двадцять років. За цей час змінилися обставини їхнього життя, положення договору цим обставинам перестали відповідати. Як бути в цьому випадку?
— Якщо з роками подружжю щось не подобається в контракті, вони можуть його переписати — увесь або окремі пункти. Можуть за згодою взагалі не зважати на його положення під час розлучення.
— Чи може з часом хтось із подружжя оспорити шлюбний договір?
— Звичайно, може. Його можна оспорити будь-коли, якщо з’ясується, що хтось на момент укладання контракту мав важке психічне захворювання або підписав документ iз примусу. (Однак якщо на той момент не було офіційного рішення про недієздатність цієї особи, то не факт, що її визнають недієздатною. Крім того, під час підписання контракту людина пише в нотаріуса, що вона усвідомлює свої дії, свої права та обов’язки, що на неї не чиниться тиск). Отже, це все дуже неоднозначно, адвокати можуть вдатися до вивертів. Оспорювання шлюбного договору відбувається в суді, а там змагальність сторін, хто як себе представить. Зазвичай таке оспорювання — це просто фактор морального тиску на іншу сторону, свідоме затягування процедури розлучення і предмет для торгу.
* * *
Зауважимо, що сьогодні в Україні практика укладання шлюбних договорів є мало поширеною. Договори укладають здебільшого дуже багаті люди, які не хочуть втратити своє майно в результаті розлучення. Але я думаю, що з часом, як і на Заході, укладання таких договорів стане повсякденною справою, адже йдеться про правову культуру суспільства.
P. S. А як же пункти про те, хто виноситиме сміття, гратиме з тещею в шахи, робитиме з дитиною уроки, про те, скільки разів на тиждень любитися, де і коли? Тобто де в шлюбному контракті пункти про життя?
А немає, кажуть юристи. Бо шлюбний контракт укладається для полегшення процедури можливого розлучення. А «для життя» підписуються цивільно-правові угоди. Щоправда, як засвідчує адвокатська практика, якщо чоловік не хоче носити тещу на руках, ніякий договір його не примусить.