Ситий Ситник

Фінансова декларація голови НАБУ Артема Ситника за 2014 рік засвідчує його дохід на рівні 23,5 тисячі — а це менше, аніж 2 тисячі гривень на місяць. Малувато, як на керуючого партнера фірми «Юридичні гарантії». Пояснюючи свій неправдоподібно копійчаний дохід, Ситник зазначав, що в той рік він мало займався роботою правника — здебільшого приділяв час подіям на київському Майдані. Щоправда, Революція гідності дійшла свого апогею 20 лютого 2014-го, відтак у Ситника було вдосталь часу, аби повернутися до юриспруденції. Утім 2014 рік уже канув в Лету. А 2015-й приніс Ситнику дохід у розмірі понад 916 тисяч гривень. Дивуватися нічому: якщо рядовий детектив НАБУ отримує зарплату в розмірі 30 тисяч гривень на місяць, то голові Антикорупційного бюро й сам Бог велів. Як бачимо, дещо зі своїх обіцянок Ситник виконав — зарплата співробітника НАБУ на рівні 30 тисяч була однією з них.

НАБУ. Рік по тому

Нереалізованими намірами пана Ситника натомість є такі: «запустити» цикл розслідувань Антикорупційним бюро ще в жовтні 2015-го; сформувати до кінця 2015 року центральний апарат НАБУ; призначити старших детективів бюро станом на січень 2016 року; а до лютого 2016-го завершити набір кадрів щонайменше на 90%. Насправді ж робота НАБУ триває як мокре горить. Та навіть це можна було б пробачити (зрештою, кадрові питання можна вирішувати паралельно зі стартом основної роботи), якби Бюро потішило українців хоч парою-трійкою гучних та доведених до кінця розслідувань. Але минув рік від призначення Ситника, а скільки-небудь вагомих справ за головним антикорупціонером так і не числиться.

Не те щоб НАБУ не робило зовсім нічого. У звіті Ситника йдеться про те, що за рік існування Бюро заарештувало «понад 220 мільйонів гривень, 23 тисячі доларів, корпоративних прав на 80 тисяч доларів, 10 транспортних засобів, 3 нежитлові будинки, 1 житловий будинок, 2 цілісні майнові комплекси підприємств, 4 квартири (1 в Іспанії) і 3 земельні ділянки». Особливо смішно в цьому послужному списку виглядають, звісно, 23 тисячі доларів. Та й 4 квартири і 3 земельні ділянки — надто несолідно як для країни, котра є безсумнівним лідером за рівнем корупції в Європі.

А ще, звітують у Ситника, «зараз Бюро розслідує 119 кримінальних проваджень. Із них 25% стосуються перевірки діяльності суддів усіх рівнів, 8% — прокурорів, 5,4% — вищих посадових осіб. Також детективи НАБУ ведуть 9 кримінальних справ у суді щодо 12 фігурантів». «За чотири місяці розслідувань удалося викрити на отриманні неправомірної вигоди 6 суддів, кількох працівників державних структур і вперше в історії незалежної України порушити кримінальне провадження за статтею про втручання в діяльність державного діяча», — наголошує прес-служба НАБУ.

Те, що НАБУ зосередилось в основному на суддях та прокурорах, є цілком зрозумілим. По-перше, ця сфера — благодатна нива для демонстрації здібностей слідчого. По-друге, армія працівників Феміди та ГПУ — чимала, і поки Бюро висмикує по одному прокурорів та суддів нижчої ланки, «велика риба» встигне «відпливти». Прикметно, що прес-служба НАБУ не конкретизує імена та звинувачення — відтак, хто саме є суб’єктом підозр, не ясно.

Чим не стане займатися Ситник

Замисел створення Антикорупційного бюро полягав у започаткуванні структури, рівновіддаленої від будь-яких гілок влади, цілковито неупередженої і такої, що не матиме пієтету перед жодним чиновником, яку б посаду (включно із президентською та прем’єрською) він не обіймав та яке б прізвище не носив. У положеннях про НАБУ йдеться про те, що «завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці».

Остання засада діяльності НАБУ є ключовою: звісно, важливо викорінити корупцію на будь-яких рівнях, але для початку варто добре почистити «у верхах», бо риба, як відомо, гниє з голови, а корупційний стиль управління диктують саме високопосадовці. Це у них «переймають досвід» та «вчаться» депутати, управлінці, прокурори та судді місцевого рівня. Проте Артем Ситник (до речі, наймолодший з усіх претендентів на посаду голови НБУ) дуже швидко зрозумів, кого з кандидатів в обвинувачені краще не чіпати взагалі. Якщо, звичайно, не бажаєш втратити омріяне крісло та зарплату в понад 75 тисяч гривень.

Саме тому на недавній «офшорний скандал», у якому виявився замішаний Президент України Петро Порошенко, НАБУ відреагувало цілком передбачувано. Національне антикорупційне бюро України не має права вести розслідування проти Президента, зазначила в ефірі телеканала «24» прес-секретар НАБУ Світлана Оліфіра. «Чинний Президент України не підслідний НАБУ. Є окрема процедура імпічменту, яка прописана в Конституції. Ми не маємо право вести розслідування проти чинного Президента України», — заявила вона.

Проте пані Оліфіра, очевидно, не лише погано знає закон про Національне антикорупційне бюро. Вона ще й не чітко уявляє собі суть імпічменту. Ця процедура направлена на усунення Президента від влади, що дійсно не є прерогативою НАБУ. Натомість провести відповідне розслідування Бюро і може, і має право — це право випливає з тих завдань, які стоять перед НАБУ. Нерозуміння подібних речей не менш злочинне, аніж бездіяльність. Тим чиновникам, які вважають Президента України недоторканною персоною, слід, як мінімум, залишити свою посаду.

Утім інший приклад, коли НАБУ «умило руки», стосується навіть не глави держави. НАБУ закрило справу проти чинної голови Нацбанку Валерії Гонтаревої, обвинуваченої у зловживанні службовим становищем. Провадження щодо Гонтаревої було відкрито в грудні 2015 року: декому здалося підозрілим, як вчасно та спритно вивела пані Гонтарева власні кошти зі збанкрутілого «Дельта Банку». За діло взялися славні детективи з НАБУ, однак і тут нічим не виправдали свої високі зарплати: за їхньою версією, склад злочину в діях Гонтаревої відсутній, а відтак справа підлягала (і напрочуд оперативно) закриттю.

Для проформи НАБУ навіть допитало Гонтареву, однак не знайшло підтверджень інформації, що лише комісійних за зняття коштів із рахунків голова НБУ заплатила 250000 гривень, що могло свідчити про виведення нею з банку-банкрута близько 12,5 мільйона гривень. Слід зазначити, що при перевищенні ліміту в 25 тисяч гривень банк бере 2% комісійних, і вже в залежності від їх розміру не складно вирахувати обсяг усього вкладу. Однак Антикорупційне бюро дійшло висновку, що керівниця Нацбанку виплатила лише 2498 гривень комісійних, тобто зняла з рахунку відносно скромну суму, розділивши удар від краху «Дельта Банку» разом з іншими (цілком пересічними) вкладниками.

Зайве нагадувати, що Валерія Гонтарева — давня соратниця та діловий партнер Петра Порошенка (ще по банку «Мрія»), тому не дивно, що й вона так само потрапила в число осіб, «чіпати» яких — табу. Цих двох моментів уже цілком достатньо для того, щоб Артем Ситник завершив свою кар’єру, щойно її почавши. Проте зрозуміло, що його обирали зовсім не для того, аби так рано відправити у відставку. А обирав Ситника сам Президент Порошенко — коло, таким чином, замкнулося.

Ще трохи про главу НАБУ

Свого часу події довкола обрання голови НАБУ були доволі драматичними. Конкурс на заміщення цієї посади розпочався в січні 2015 року. Процес був непростим до останнього моменту — один із претендентів на посаду голови Бюро і колишній адвокат Юлії Тимошенко Юрій Сухов хотів подати судові позови щодо скасування результатів конкурсного відбору кандидатів на посаду голови НАБУ. Проте суддя Печерського суду Олеся Батрин відмовилася прийняти позовну заяву від Сухова.

Президент Петро Порошенко, оголошуючи результати конкурсу, повідомив, що отримав багато звернень із проханням зупинити конкурс, а в суди надійшло 3 позови, аби скасувати результати конкурсу. «Я мав за законом 10 робочих днів, але я вирішив не тягнути. Невідомо, які будуть судові позови, невідомо, які будуть кроки, щоб відтягнути призначення», — сказав він. На голову Бюро претендували 186 кандидатів. Більше 100 із них запросили на співбесіду. Після спілкування із конкурсною комісією кандидатів залишився 21 претендент. Артем Ситник випередив найближчого конкурента (а ним був адвокат Микола Сірий) лише на два голоси.

У бекграунді Ситника цікавим є ось що. В 2001 році він закінчив Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого, і після навчання працював прокурором у Кіровограді, а згодом й у Києві. Але вже у 2011-му Ситник пішов з прокуратури і почав працювати у фірмі «Юридичні гарантії». Цю компанію ще в 90-ті роки заснував колишній перший заступник Генпрокурора і прокурор Київської області Юрій Гайсинський. Його дочка — дружина мера Харкова Геннадія Кернеса Оксана Гайсинська. Через кілька років Ситник став керуючим партнером і власником 20% акцій юркомпанії.

Такий початок власного бізнесу не додає плюсів Артему Ситнику — надто вже одіозною персоною є його партнер та соратник Юрій Гайсинський. За плечима Гайсинського — також прокурорське минуле, однак зі складу ГПУ його звільняв (за «неетичну поведінку») ще перший Генпрокурор незалежної України Віктор Шишкін. А от із наступниками Шишкіна — Потебеньком та Піскуном — Гайсинський якраз спільну мову знайшов. На початку 2000-х Гайсинський тісно «дружив» із СДПУ(о) та її тодішнім лідером Віктором Медведчуком. Це був період розквіту замовних справ, які штампувала Різницька.

Як бачимо, в Артема Ситника виявився гідний наставник. Можна не сумніватися, що він добре засвоїв отримані від Гайсинського уроки — власне, це вже помітно неозброєним оком: боротьба з корупцією в Україні прямує у явно не правильному напрямку. І все це відбувається від патронатом високих чинів, чиї інтереси НАБУ так неприховано обслуговує.