УПАси Господи

В одному з попередніх номерів ми розповідали про документально-ігровий фільм та його творців. У продовження теми зазначимо, що після перегляду й обговорення документально-ігрового фільму «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії» у столичному кінотеатрі «Жовтень» творці «документалки» порадували своєю новою роботою. Вперше широкому загалу було продемонстровано ролик iз поки що «безіменного» художнього фільму (робоча назва «Жива»).

Картина, яка ще в роботі (до літа буде дознято два завершальнi сюжети, а згодом — клопітка праця над «озвучкою»), розповідає про життя жінки, яка волею долі опинилася в загоні УПА. Творці старалися якнайточніше показати той час й історичне середовище, передати побільше емоцій i справжності, аби глядачам були близькі й зрозумілі переживання героїв фільму.

«Ми працювали з очевидцями: особисто я впродовж п’яти років опитав сотню людей iз різних етнічних груп у Західній Україні, — емоційно розповідає режисер фільму Тарас Химич. — Ви їх питаєте про історичний період, а вони вам розказують про своє життя. Мені «злили» стільки всілякої інформації, що я ледь не «вибухнув»... І це треба було вилити в роботі. Остаточно «зафіксувала» цю потребу одинока сільська дев’яносторічна жінка без руки. Ми її слухали два роки! Взяли у неї дозвіл на екранізацію її життя, кажучи їй: «Ви не можете померти. Поможіть нам із фільмом, адже ваша історія — це повний сценарій». Ми набрали акторів iз Прикарпатського театру, везли їх у село, i ця жіночка робила їм кастинг», — продовжує Тарас.

Героїня, життєва історія якої 1950-х років стала сюжетом стрічки, — Ганна Попович, уродженка Франківщини з містечка Надвірна.

Життя Анни, закарбоване у фільмі, синхронізувалося з подіями в Україні. Причому вона має неабиякі здібності — пророчі сни. Й це неодноразово рятувало повстанців. Жінка-прототип просила творців картини: «Ви знімаєте по суті документальний фільм про моє життя. Зробіть це у фільмі так, щоб було цікаво, аби людей не знудило!»

Режисер і в цій роботі не зраджує собі: якщо ви бачите гори, то це не просто знято в горах, а саме в тому місці, де жінка переживала ті події. Творцям знадобилося до року часу, щоб добратися саме туди. «Ми виходили на зв’язкових, які ще були живі й вказували нам дороги. Тобто ми «йшли» по старших людях, які розказували, як туди добратися: очевидці допомогли знайти дорогу на гору, знайти те місце», — згадує Тарас.

До речі, криївка — це не є ноу-хау УПА. Криївка — це традиція карпатського народу, який століттями, крім основної хати, мав ще одну хату-схованку. Бо постійно набігали нападники й треба було мати інше житло, аби врятуватися.

Насправді, це фільм не стільки про повстанців, скільки про людей, які в той час жили в тій місцевості. І через героїню творці картини спробували розкрити нам їхній менталітет.

Фільм розпочали знімати перед Майданом, i всі, хто почав зніматися, — пішли на схід. Парадокс, але всі ветерани АТО з 80-ї та 24-ї бригад — грали енкаведистів.

Найближчим часом фільм, обіцяють його творці, вийде на екрани. До саундтреку картини долучився Сашко Положинський: незабаром має вийти кліп, де будуть ролики з фільму.