Господньої ласки — на довгії літа, дай Боже. Різдвяно-новорічні традиції у третій рік великої війни
Знову Різдво у ХХІ столітті у війні. >>
Фільм — «жива вода», припис кінематографічного лікаря при відсутності натхнення і захопленості своєю справою. Байопік «Життя» Антона Корбейна розповідає про двох молодих людей — американського актора Джеймса Діна та фотографа Денніса Стока. Джеймс Дін став відомим після ролей у фільмах: «На схід від раю» та «Бунтар без причини», які вийшли після його трагічної загибелі в автокатастрофі в 24 роки. За фільмом «Життя» Дін переконаний: писати романи краще, ніж писати про них, тому й грати в кіно — краще, ніж учитися грати в кіно. На пробах у відповідь на запитання, хоче він бути актором театру чи кіно, Джеймс відповідає: «Я хочу просто добре грати».
Фотограф агентства Magnum Photos Денніс має колишню дружину та сина, яких утримує. Його буденна робота на зйомках бек-стейджів і червоних доріжок дивним чином не пригнічує його таланту і бажання стати митцем у фотографії. Зустрівши Діна, він робить вибір на користь не надійної роботи, а примарного шансу зробити фотосесію «похмурої зірки», яка сама не надто хоче ставати його «моделлю». Шефу пояснює, чому саме Дін має стати героєм його фотоесе для журналу Life: «Що в ньому такого? Незграбність, щось дуже чисте, непідробне». Обидва герої мають кожний свою творчу ідею і впевнені, що не можуть втратити її. Вони стають друзями.
Джеймса Діна у біографічному фільмі грає Дейн ДеГаан, відомий ролями у стрічках «Убий своїх коханих» та «Хроніка». В одному з інтерв’ю Дейн зізнався, що кілька разів відмовлявся від ролі, бо Джеймс Дін — один із його улюблених акторів, тому грати його вважав величезною відповідальністю перед пам’яттю про нього. З роллю Дейн упорався, створивши у фільмі такого Діна, якому глядач співчуває, в якого закохується і виходить iз кінотеатру з бажанням переглянути стрічки за участі самого актора. Роль фотографа Деніса Стока зіграв Роберт Паттінсон, знайомий більшості жіночої аудиторії за роллю симпатичного вампіра у сазі «Сутінки».
Картина «Життя» — естетично красива. Це й не дивно, бо за візуальну складову картини відповідала датчанка Шарлотт Брюс Крістенсен, оператор пізніх фільмів Томаса Вінтенберга. Сніжні пейзажі, дощові завіси та людина в них передають розкіш не кіношної, а справжньої реальності. Гарні костюми героїв підкреслюють колорит першої половини минулого століття. Жодної зайвої деталі нема і в інтер’єрах. Захоплює майстерність, iз якої режисер створює хаос. Невелика квартира актора підкреслює його риси характеру — розкидані речі, книжки, одяг у безладі, телефон. Однак за цим хаосом проглядається чітке розміщення предметів, їхнє продумане місце створює той «розхристаний» і справжній безлад, у який глядач повірить, як і в усю фабулу фільму.
Знову Різдво у ХХІ столітті у війні. >>
Олександр Лідаговський, відомий киянам своїми скульптурами в парку Шевченка, на Пейзажній алеї, а також у Печерському районі, продовжує творити й під час війни. >>
Підтримати талантами воїнів, які нині потребують невідкладної медичної допомоги, — таку мету поставили собі учасники мультикультурного фестивалю «Етнічний віночок», який відбувся нещодавно на сцені головного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. >>
Літературну премію імені полеглого на війні сина Ярослава Строя заснувала вінницька письменниця Валентина Павленко. >>
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>