Рот — на замок

      Проблема ожиріння стає для українців (утім не лише для нас) все актуальнішою. І на підтвердження цього можна навіть не шукати відповідних статистичних даних — достатньо озирнутися. Не секрет, що зайва вага є одним з головних факторів ризику, що сприяє розвиненню та посиленню багатьох хвороб, у тому числі серцево-судинних, які в структурі причин смертності займають перше місце. Але, здається, ще проблемніше вибрати для себе спосіб боротьби з цією «нездоровою і некрасивою» тенденцією. Інформації з найрізноманітніших джерел зараз вистачає, але часто вона настільки суперечлива, що багатьох це абсолютно дезорієнтує. Відтак люди здаються назавжди. Мовляв, краще вже залишатися повним, аніж витрачати на схуднення купу часу, грошей, нервів, а в пiдсумку залишитися все при тих же зайвих кілограмах. Однак ефективний рецепт все-таки існує! Більше того — він є основою і для всіх інших вигаданих досі людством способів і методів схуднення. Сьогодні про нього розповість читачам «УМ» кандидат медичних наук, лікар-ендокринолог Валентина Данилишина. Її кандидатська дисертація була саме з питань боротьби з надлишковою вагою, а загалом вона займається цією проблемою ось уже понад тридцять років, результатом чого стали п'ять монографій та три науково-популярних видання («Як уникнути повноти», М. Знання, 1981; «Лікування ожиріння», К. 1987; «Правда про повноту», Санкт-Петербург, Слово, 1997).

      — Валентино Степанівно, так серйозно займатися проблемами зайвої ваги ви почали випадково чи для цього були якісь причини?

      — Справа в тому, що в мене спадкова схильність до ожиріння, причому з боку як батька, так і матері. А взагалі ця проблема, як, наприклад, і алкоголізм або наркоманія, має психологічну основу. Тобто ніхто і ніщо не допоможе тій чи іншій людині схуднути (кинути пити, колотися...), якщо вона не «переламає» раз і назавжди саму себе. Ще варто знайти сильну мотивацію, як-от у актрис, яким треба будь-що зберегти фігуру, щоб отримувати бажані ролі.

      Я сама з дитинства люблю смачно попоїсти, коли була дівчинкою, мене постійно дражнили за повноту. Десь аж на третьому курсі медінституту вирішила взяти себе в руки, сіла на жорстку дієту і схудла так, що одного разу почула, як на вулиці один хлопець сказав про мене іншому: «Гарна, але занадто худа...». В інституті обрала спеціальність ендокринолога, тож з'явилась і мотивація — я прагнула стати хорошим лікарем, до якого б ішли люди, а хто ж піде лікуватись до товстого ендокринолога? Почала шукати різні варіанти нормалізації ваги, пробувати, вибирати, цікавитись новинками. А згодом постійні зусилля зі стримування себе в певних «харчових рамках», постійний відповідний аутотренінг стали вже і стилем та способом життя, і таким собі хобі. Коли ж здобула достатній досвід, вирішила узагальнити його, щоб ділитися з іншими.

      — Ви почали з того, що схильність до ожиріння є спадковою, тобто це генетична хвороба. То хіба з нею можливо боротися?

      — Звичайно, що можна. Адже, наприклад, виразка шлунка теж запрограмована генетично, але якщо уникати всього, що її провокує, тобто дає можливість запрограмованому реалізуватись, то організм не буде уражений. Стосовно ж виникнення ожиріння, то для нього на тлi генетичної схильності головним провокуючим фактором є елементарне переїдання. Тобто 85—90 відсотків людей з надмірною вагою набирають останню тому, що забагато їдять, і лише 10 відсотків — через наявність серйозних порушень в організмі, таких, як пухлини мозку, патологія наднирників, зниження функції щитовидної залози. А з віком багато людей повнішає тому, що зменшується активність статевих залоз, відтак знижується вироблення гормонів і уповільнюється обмін речовин. Але зарадити і тут можна — знову ж таки обмеженням кількості їжі. Що було для вас нормальним у 20—30 років, стає помiтно зайвим після п'ятдесяти.

      — Яка ваша найперша порада для середньостатистичного громадянина, обтяженого зайвими кілограмами?

      — Передусім необхідно змінити стереотип, перебудувати своє життя таким чином, щоб їжа в жодному разі не ставала «пріоритетом номер один» чи засобом емоційної розрядки. Не можна «заїдати» ні неприємності на роботі, ні невлаштованість в особистому житті, ні будь-які інші негаразди. А саме чимось смачненьким звикла переважна більшість людей рятуватися від стресів. У нас взагалі панує культ їжі. Конкурси кулінарних рецептів, постійні змагання, хто накриє багатший стіл, багатогодинні застілля з найменшого приводу — це ж просто жах! До того ж бракує елементарної культури харчування — ставлять перед собою в поспіху сковорідку і їдять прямо з неї, скільки влізе, втупившись при цьому в газету чи телевізор. Спробуй тут не переїж. Тим часом як красиве сервірування і перетворення обіду чи вечері у приємний і гарний ритуал сприяють насиченню значно меншими порціями. Спробуйте — самі переконаєтесь. Варто знати і прості прийоми стосовно того, як обманути свій апетит. Можна, приміром , «глушити» його спеціями. Захотілося дуже їсти — візьміть на язик трішечки перцю, чи відомої приправи «Вегета», чи ще чогось подібного. Можна згризти сухарик, спожити кілька горішків чи жменю насіння. Тим, хто в силу певних обставин змушений часто бувати на різних застіллях, раджу, по-перше, їсти там усе без хліба і відмовлятись від десерту. По-друге, відразу накласти собі на тарілку потрошку всього, що дуже вже хочеться спробувати — бажано з менш калорійного — і потім їсти собі потроху, вже не дозволяючи собі добавок. Якщо вам самим доводиться часто приймати гостей удома, то намагайтесь продумувати цікаву програму з різними іграми, конкурсами і таким іншим, щоб стіл із наїдками не залишався центром уваги. У нашій сім'ї ми колись задля цього придумали і успішно проводили вечори кіно, літератури, живопису, дитячої творчості. Що ж до організації самого застілля, якщо є така можливість, то краще застосовувати форму фуршету — у нього великі переваги в плані досягнення мети «не переїдати».

      Достатньо існує і способів та методів відволіктися від надмірної зацікавленості їжею за великим, так би мовити, рахунком. Закохуйтесь, подорожуйте, ставте перед собою будь-яку бажану мету (ідеально, якщо її швидшому досягненню сприяє саме схуднення), щоб тільки центром уваги чи замінником інших інтересів не ставала повна тарілка. Ось у США — країні, де ожиріння стало вже мало не проблемою загальнодержавного значення — чого тільки не придумують, щоб допомогти громадянам побороти згубну звичку. Створені, наприклад, Клуби товстунів, у яких разом людям набагато легше змінити спосіб життя. Випускають тематичну періодику, серед якої — і такий оригінальний журнал, як «Секс замість жратви». Мушу сказати, що значно легше назавжди позбавлятися зайвих кілограмів за допомогою психолога, але наші люди незвичні до подібних речей , та й коштів для створення спеціальних груп, як у тих же Штатах, держава не виділяє.

      — А як щодо алкоголю? Адже не секрет, що неприємності наші люди часто не тiльки «заїдають», а й «запивають».

      — Алкоголь сприяє набору кілограмів передусім не через свою калорійність, а через те, що він відчутно знижує здатність людини контролювати свою поведінку в цілому і кількість з'їденого зокрема. Заодно скажу і про паління. Чимало жінок вважають, що воно допомагає стримувати вагу, так як переставши палити, вони часто гладшають. Але в цьому випадку спрацьовує виключно заміна одного «наркотика» на інший — кинувши цигарку, людина підсвідомо починає більше їсти, від чого і поправляється. Знову ж повернувшись до паління, звичайно, можна скинути кілограми, але в результаті це ні до чого доброго не призведе.

      — Валентино Степанівно, від огрядних людей часто можна почути , що вони, мовляв, товсті від того, що мають те чи інше хронічне захворювання, і оскільки повністю його вилікувати неможливо, то й всі їхні спроби нормалізувати вагу приречені на поразку.

      — Такі люди займаються своєрідним самообманом. Відомо, що лише у п'яти відсотків тих, хто страждає від надмірної ваги, це пов'язано з ендокринними чи церебральними порушеннями. Так, людина поправляється, якщо в неї, наприклад, знижена функція щитовидної залози, але і в цьому випадку вагу можна знизити, нормалізувавши загальний стан за допомогою відповідних препаратів. І тільки у рідкісних випадках, пов'язаних, зокрема, з пухлинними враженнями мозку, схуднення справді неможливе. Тому правильним є формулювання не «Я повний, бо хворий» , а навпаки, «Я хворий, бо повний». Треба розуміти, що зайві кілограми збільшують навантаження на всі органи і системи людського організму, тож вони перестають функціонувати нормально, а з часом все тільки ще більше ускладнюється.

      — А як стосовно так само поширеного переконання, що жінкам після сорока вже однозначно треба вибирати — або обличчя, або фігура, тобто схуднення в такому віці негативно може позначитися на стані шкіри обличчя?

      — Це теж зовсім не правильно. Нормальна вага — це, повторюю, і нормальна діяльність всього організму, а при цьому і стан шкіри найкращий (якщо за нею, звичайно, доглядати). А відмова худнути, бо, мовляв, зморшки з'являться, — це також хитрощі, гра із самим собою «у піжмурки» тих, хто не може чи не дуже хоче переламати своє ставлення до їжі.

      — Чи не могли б ви як спеціаліст дати коротку оцінку найпопулярнішим зараз способам схуднення, таким, як голодування, кодування, застосування різних біологічно активних добавок, хірургічне видалення жиру тощо?

      — Щодо голодування, то короткотривале — упродовж доби раз чи два на тиждень — чудово сприяє нормалізації ваги й очищенню організму. Це той самий піст по середах та п'ятницях, що його постійно застосовували наші предки. Що ж до довготривалого, яке можна проводити лише під наглядом лікаря, то воно заважає навчитися правильно харчуватись. У результаті такого можна справді швидко скинути багато кілограмів, але після цього людина, як правило, знову повертається до харчування по-старому, відтак швидко повертає втрачені кілограми чи й ще більше.

      Будь-яка дієта — це метод психологічної обробки людини, яка хоче схуднути, а також її своєрідна гра із самою собою. Насправді ви будете худнути, навіть харчуючись, як раніше, але споживаючи меншу кількість їжі. Якщо трошки, то можна і сала, і шоколаду, то чи варто себе мучити, категорично виключаючи з меню улюблені продукти?

      Кодування — це теж суто психологічний поштовх до того, щоб надалі постійно обмежувати себе в їжі. Як, у принципі, і всі інші способи, вами перераховані. Візьмімо, для прикладу, ті самі біологічні добавки, застосування яких я вітаю, якщо вони справжні, якісні й підібрані спеціалістом. Але самі по собі ці добавки не допоможуть. Особливо якщо і далі наїдатися до гикавки та мало рухатися. Вони мало що змінять, до того ж не будеш сидіти на БАДах усе життя! Так, ви скинете кілька кілограмів, і це повинно надихнути вас на подальші зміни, стати стимулом, щоб продовжувати вдосконалювати своє тіло. Як лікар, який постійно застосовує у своїй практиці біологічні добавки, коротко зупинюся і на деяких з них. Досить ефективними є ті, що містять ефедру. Вона добре пригнічує апетит, але водночас збуджує нервову систему, викликає дратівливість, тому краще користуватися рослинними препаратами нового покоління, спрямованими на зниження засвоєння вуглеводів, особливо тими, ключовим складником яких є речовина церекал. Популярними є біологічні добавки, що містять хітозан, але варто знати, що відчутний ефект дає лише особливий його вид — ліпосан ультра. Сприяють втраті зайвої ваги також препарати з кактуса опунція.

      Що ж до ліпосакції та дермопластики, тобто про відсмоктування зайвого жиру, видалення його хірургічним шляхом, то я вітаю ці методи як стимулюючі фактори. Вони допомагають людям знову відчути себе привабливішими і здоровішими, а отже, продовжувати рух у цьому напрямі. Та без подальшої роботи над собою до кардинальних змін може привести хіба значне вкорочення довжини кишечнику чи видалення частини шлунка, до чого лікарі, зрозуміло, вдаються винятково у крайніх випадках.

      А от що я можу порадити всім без винятку, гарантуючи стовiдсоткову ефективність, так це підвищення фізичної активності — більше ходити, гуляти, плавати, постійно робити зарядку. Однак не захоплюватися великими фізичними навантаженнями, близькими до професійного спорту. Річ у тім, що протягом цілого життя ви все одно такого режиму дотримуватись не зможете, тому всі старання підуть намарно. Тому що після припинення інтенсивних занять схильні до повноти люди, як правило, знову починають набирати вагу.

      Насамкінець хочу сказати про ще один важливий фактор успішного схуднення — дотримання часового режиму харчування. Ми про це знаємо, але не завжди враховуємо у своєму «порядку денному». Біологічний годинник нашого організму працює так, що вся спожита після 18-ї години їжа відкладається у ньому «про запас», тому в цей час краще не їсти зовсім чи принаймні зовсім трошки чогось найлегшого. І якщо людина з будь-якою вагою дотримуватиметься цього правила, то за місяць близько чверті її зайвих кілограмів обов'язково зникне. Не виключаю, що в когось можуть бути родичі, близькі чи друзі, які щодня пізно ввечері наїдаються досхочу, але по них це зовсім не помітно. Але це означає лише те, що в них немає генетично закладеної схильності до повноти. У кого ж вона є — той повинен завжди про це пам'ятати й обмежувати себе. З часом організм звикне до меншої кількості їжі, почне нею задовольнятися, і робити це стане значно легше. Іншого виходу, як раз і назавжди повністю змінити свою харчову поведінку — їсти менше, менш калорійне і у «правильний час», — у людей із «жирним геном» просто немає.

      — Якщо вже ми повернулися до генетики, то порадьте щось і батькам, які помітили у своїх iще маленьких дітей схильність до повноти. Чи можна якось зарадити їхнім майбутнім проблемам?

      — Грамотні педіатри недарма завжди застерігають: «Ніколи не напихайте дітей, не примушуйте їх їсти через силу». В іншому випадку збільшується кількість жирових клітин в організмі дитини, зменшити яку потім дуже і дуже важко. Якщо ж «жирний ген» є у всіх чи майже всіх членів сім’ї, то необхідно кардинально змінювати її харчовий режим у цілому, про що я вже говорила.

      ВІД АВТОРА. Не можу не підкреслити, що Валентина Данилишина вразила мене своїм значно молодшим, як на її вік, виглядом. А ще більше — свіжістю сприйняття навколишнього світу та справді «революційними» планами на найближче й подальше майбутнє. Таке враження, що життя у неї тільки починається, тимчасом як більшість її ровесниць уже збираються тільки «доживати». Мабуть, це також ефект постійної боротьби Валентини Степанівни зі схильністю до повноти. Отож красивим і здоровим бути не заборониш!