В історії зі скандальною суботньою знахідкою у видавництві «Новий друк», де поруч із безневинним дитячим «Барвінком» відкрився цілий «клондайк» воістину збоченської «чорнопіарної» продукції (плакатів зі спотвореними обличчями українських опозиціонерів тощо), «Україна молода» намагалася розібратися так само, як, мабуть, і решта наших колег по перу. Для більшої об'єктивності у цьому матеріалі ми подаємо винятково свідчення, що називається, з перших вуст.
Я отримав телефонний дзвінок, яким мені повідомляли, що велика партія (до дев'яти тонн) передвиборчої антиукраїнської продукції може перебувати на даний момент на підприємстві «Новий друк» (це на Лівобережжі Києва, вулиця Магнітогорська, 1). Я прибув туди майже одночасно з народними депутатами Борисом Беспалим, Юрієм Оробцем, Андрієм Шкілем, після чого ми спробували ввійти всередину. Ще по дорозі я передзвонив до Київської міської державної адміністрації і попросив викликати міліцію. Завдяки міліції, яка прибула туди, нам, народним депутатам, вдалося увійти до підприємства. Пізніше ця міліція була підсилена ще нарядом ОМОНу, який не втручався у події, лише постояв осторонь та поїхав собі. Поїхав міліцейський спецпідрозділ відразу після мого дзвінка генерал-лейтенанту Олександру Міленіну, начальнику УМВС міста Києва, якому я повідомив про злочин, про те, зокрема, що на одній з київських друкарень видають продукцію, яка паплюжить національні символи однієї з держав — а саме Сполучених Штатів Америки, паплюжить її президента, а також українських кандидатів у президенти. Генерал Міленін уважно мене вислухав і зробив усе, щоб відкликати ту частину своїх підлеглих, які у «Новому друку» вже були. А наступного дня, коли Міленін прибув у друкарню, він поводив себе доволі дивно — здебільшого допитував міліцію, яким чином нам вдалося проникнути всередину, тобто шукав, хто нам допомагав.
— А Генеральна прокуратура?
— Поводилася подібним чином. За два дні, які ми там провели, ми не побачили жодного прокурора чи слідчого. Так само і Центральна виборча комісія. Пізніше, вже наступного дня (у неділю), на підприємство прибув заступник голови ЦВК Ярослав Давидович, який на власні очі побачив, що друкувалося на підприємстві.
— І що ж, власне, це було?
— Нам вдалося дещо зазняти на плівку — ми посприяли тому, аби на підприємство потрапили представники телеканалів. Я нарахував, будучи на «Новому друку», десь із дев'ять різновидів продукції. Наприклад, була карта України з американською символікою або Віктор Ющенко з половиною власного обличчя і половиною обличчя президента США Джорджа Буша, або спотворений прапор США тощо. Це — перша група листівок. На iнших були зображення двох десятків народних депутатів України — вони були або сфотографовані у специфічних ракурсах, або спотворені за допомогою комп'ютера. Мене, приміром, вразило знущання над Олександром Зінченком — були використані його знімки того періоду, коли він тяжко хворів, був відразу після опромінення. Це рідкісний цинізм і наруга над людською гідністю. Потім ми побачили третій різновид листівок — ті, що присвячувались Віктору Януковичу. Там був надзвичайно добрий крейдяний папір, але вказувались на них наклади буквально мізерні, хоча ми на власні очі бачили просто-таки кучугури того тиражу. Але були речі ще аморальніші, бо поруч із листівками Януковича ми знайшли велику кількість порнографічної продукції, зразки якої ми також вилучили. Заступниця директора цього підприємства запевняла нас, що на друк такої продукції є дозвіл Чижа Івана Сергійовича...
— Що ви робили потім із цими листівками?
— Склали відповідний акт, доклали зразки продукції. Цей акт, до речі, підписали не тільки представники Блоку Юлії Тимошенко чи мої колеги з «Нашої України», його підписами скріпили ще й депутати від більшості, які пізніше прибули. Вони просто не могли відпиратися і говорити, що вони нічого не бачили. Ми також окремим актом розповіли про дії (точніше, бездіяльність) міліції та прокуратури і скерували всі ці документи до ЦВК.
— А що це за історія з вимкнутим світлом?
— Вже у вечірній час раптово відключилася електроенергія на цілому підприємстві. Я викликав представників Київенерго, але їх не пропустили охоронці. Тому ніч із суботи на неділю ми провели на підприємстві, де не було ніякого освітлення, і в цей час мали місце спроби евакуювати все, що ми знайшли на підприємстві, але ми заблокували виїзди. Пізніше, коли ми йшли якимсь темним коридором, на нас накинулася група людей, приблизно вісім чоловік, серед них — шестеро охоронців і один з керівників підприємства — Володимир Клименко, а потім з'явився іще один чоловік — молодий, високого зросту, який відразу ж почав кричати: «Міліція! Мене б'ють! Ідіть швидше сюди!». Ми зафіксували його поведінку на плівку.
— Зі злочином ми зіткнулися вже відразу, ще не заходячи на територію видавництва «Новий друк». Невідомі люди відмовлялися пропустити нас, парламентаріїв, порушуючи таким чином закон про статус народного депутата. Добре, що ми викликали міліцію і вона нам — спасибі їй! — допомогла. Це були звичайні міліціонери з найближчого райвідділку, ті, що неблизько від начальства, тому іще щось роблять та намагаються запобігати правопорушенням. Разом із міліцією ми ввійшли на територію друкарні й виявили там сотні тисяч екземплярів продукції, яка містить усі ознаки злочинів. Яких саме?
По-перше, злочинним є сам вміст матеріалів, і вже не має особливого значення, як і ким вони замовлялися. Процедура замовлення — це окрема тема для розслідування. А продукція, яку ми виявили, є неприпустимою вже тому, що спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, дискредитацію державних символів і державних осіб, розпалювання громадянського протистояння в Україні.
По-друге, є ознаки скоєння економічного злочину. По-третє, наявне порушення виборчого законодавства. Адже дані, які вказані на листівках (про їх тираж в обсязі 5-10 тисяч примірників) спростовуються фактичною кількістю матеріалів. Відтак постає питання: чи не є це підпільна друкарня, яка виробляє якусь контрабанду, бо невідомо, хто проплачував усі ці листівки.
Хочу зауважити, що ми не просто побачили склад готової продукції, а знайшли матеріали у процесі їх друку — у друкарські машини були заряджені відповідні пластини.
Нарешті, ще один злочин, відповідальність за який, щоправда, нести має вже Генеральна прокуратура України, а також Міністерство внутрішніх справ, полягає у тому, що представники ГП і МВС, маючи всі підстави для того, аби вивчити місце події, описати знайдені там речові докази та ставити питання про порушення кримінальної справи, відмовляються це робити. Ба, навіть більше: блокують будь-які слідчі дії своїх підлеглих.
— Пане Юрію, хотілося б уточнити деякі деталі. Чи правда, що особа, яка згодом виявилася сином Валерія Пустовойтенка і позиціонувала себе як постраждалого, насправді сама нанесла тілесні ушкодження оператору одного з телеканалів?
— Так, цей чоловік дійсно напав на оператора. Річ у тім, що у видавництві було вимкнуто все освітлення, тож єдиним джерелом світла була телекамера в руках оператора. Це не сподобалося тому чоловікові. Ми від нього почали боронити телеоператора, спитали нападника, як його прізвище, ім'я та по батькові (при цьому ми показали наші посвідчення народних депутатів і представились). Він не зупинявся, чули ми від нього лише «мат-перемат», тоді ми покликали міліцію, і тут він підняв руки вгору і почав верещати. А ми не могли збагнути, що з ним робиться, добре, що хоч зафіксували все це на плівку. Але його й пальцем ніхто не зачепив, тим більше що людина він — мало не двометрового зросту, так що й добратися до нього непросто. А те, що він зараз симулює на лікарняному ліжку, на моє переконання, не врятує його від відповідальності за все, що він скоїв.
— Чи зв'язувався хтось із представників опозиції з Іваном Чижем, аби від нього отримати якусь інформацію щодо того, чи легітимно діє ця друкарня?
— Знаєте, там багато друкують продукції, в тому числі цілком нормальної, навіть корисної — якісь дитячі видання, етикетки — тут нема питань... Але ж там наявні й порнографічні видання, і це не робить честі цьому підприємству, яке, судячи з того, що ми дізналися, перебуває під контролем НДП та обслуговує інтереси влади та чинного Прем'єра зокрема.
— Чи правда те, що на «Новий друк» прибули ще й представники ОБСЄ. Чим був викликаний їхній візит?
— Вони побачили на власні очі, як спотворено американський прапор, державну символіку інших країн, побачили, що робиться для того, аби викликати ненависть і до Америки, і до Ющенка. І це при тому, що проблема геополітичної орієнтації нашої країни аж ніяк не може бути предметом брудних передвиборчих спекуляцій.
— Чи буде опозиція вимагати від ЦВК якоїсь істотної реакції?
— Так, ми готуємо офіційну заяву до ЦВК. Заяву про викритий злочин.
У той же час, як повідомив штаб кандидата в президенти, лідера Комуністичної партії робітників і селян Олександра Яковенка, останній має намір використовувати в передвиборчій кампанії листівки антиамериканського змісту. І хоча у видавництві «Новий друк», зазначив Яковенко, насправді не було знайдено плакатів зі спаплюженими американськими державними символами, які б належали особисто «робітничо-селянському» комуністичному лідеру, надалі такі «агітки» неодмінно з'являться. Тож хай хтось із опозиції тільки спробує вчинити подібний «погром», коли антиамериканські плакати Яковенка будуть надруковані, пригрозив він. «Я не рекомендую нашим опонентам перешкоджати нам у їх поширенні», — сказав Яковенко. Він додав, що дотримувався і дотримуватиметься антиамериканської позиції і має намір протистояти кандидатові в президенти, лідерові «Нашої України» Вікторовi Ющенку, якого вважає залежним від США. Зі слів Яковенка, він планує випустити від 50 тис. до 1 млн. антиющенківських і антиамериканських плакатів. Це буде «дешево», обіцяє Яковенко, — усього лише по десять копійок за кожний примірник такої продукції. Єдине, що в цій ситуації лишається незрозумілим, так це те, як співвіднести подібні твердження із заявою Яковенка стосовно відсутності в нього коштів на «проведення таких шоу, які влаштовує Ющенко на Співочому полі».
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
