Відмінити не можна зберегти

Як фахівець із земельних питань з багаторічним досвідом виступаю категорично проти продовження мораторію на продаж земель. Спробую переконати в цьому і Вас, шановні друзі.

Ринку земель немає?..

Насправді вільний ринок земель в Україні існує вже років двадцять. Можна вільно купити та продати земельні ділянки будь-яких категорій, що вже перебувають у приватній власності громадян або юридичних осіб. Або придбати земельну ділянку із земель комунальної чи державної власності на земельних торгах. Або безоплатно отримати таку земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації і потім її продати. Будь-хто з вас, наприклад, може продати свою земельну ділянку під будівництво житлового будинку. Продаються і купуються землі під великими підприємствами, базами відпочинку, санаторіями тощо. І ніхто при цьому не кричить: «Рятуйте, українську землю продають!».

Мораторій діє тільки на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. І то не на всі! Вільно продаються та купуються земельні ділянки для ведення садівництва та для ведення особистого селянського господарства, які перебувають у приватній власності. Розповсюджується мораторій на продаж тільки на землі сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, та на земельні ділянки власників паїв, що були отримані ними при роздержавленні колишніх колгоспів. От про них і поговоримо.

У декого права правіші

На сьогодні кількість сільськогосподарських земель, що вже у приватній власності, становить приблизно 80 відсотків від усіх таких земель. От тільки право власності у нас на ці землі для одних правіше, ніж для інших.

Працівник соціальної галузі в селі, який отримав безоплатно від держави два гектари для ведення особистого селянського господарства, спокійно продає цю ділянку місцевому агромагнату, а на отримані гроші вчить свою дитину в місті. Аргомагнат таким чином скуповує тільки в одному селі сотні гектарів. І знову ніхто не кричить: «Зрада, українську землю продають!».

У тому ж селі бабця, яка не має нащадків і яка все життя горбатилася на полі в колгоспі, не має за що купити ліки та їжу, щоб спокійно дожити решту життя. Зате вона має земельний пай іноді навіть менший, ніж два гектари (і такі маленькі паї існують), який не може ані продати, ані закласти в банк під заставу, ані поміняти на ті самi ліки чи інший товар. Вона може його тільки у спадщину залишити після своєї смерті. Так от же ж невдача: нащадків нема, нікому залишати! Може, ще в оренду здати тому ж самому агромагнату за 1000 гривень на рік. Багато на такі гроші порозкошуєш? Де ви, борці за соціальну справедливість? Щось вас не чутно при таких розкладах. Чого не ратуєте за рівні права громадян? Чому в одному і тому ж селі одні люди можуть розпорядитися своєю власністю як їм заманеться, а інші — ні?

Державна земля спливає, мов пісок

Сільськогосподарські землі, які ще залишилися у державній або комунальній власності та які не встигли приватизувати, становлять приблизно відсотків 20. І цей відсоток з кожним днем невпинно зменшується. Залишки державних земель, які ще можна якось використовувати у сільському господарстві (рілля, пасовища, сіножаті, господарські двори), методично передаються безкоштовно у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, фермерства чи садівництва (статті 118, 121 Земельного кодексу ніхто не скасовував). Крім того, законодавство дозволяє змінювати цільове призначення таких земель. І замість родючого поля за певних умов виникає вже житлова або промислова забудова.

При цьому діють давно відомі тіньові схеми земельного дерибану для того, щоб зосередити доволі великі земельні масиви в одних руках. Наприклад, місцевий земельний князьок чи чиновник, який володіє потрібною інформацією, пропонує городянам написати клопотання про передачу їм у власність земельних ділянок площею 2 гектари для ведення ОСГ. Від таких людей береться копія паспорта, коду та нотаріальна довіреність на уповноважену особу, якій довіряють у подальшому всі дії щодо цієї земельної ділянки. За це людина отримує 300-500 гривень і далі уявлення не має ні про яку земельну ділянку. Зібравши потрібну кількість клопотань, наш герой отримує всі вільні землі в потрібній йому кількості (сотнями та тисячами гектарів) собі у власність, абсолютно ні копійки не заплативши державі, шляхом безоплатної приватизації на підставних осіб. При таких схемах ніхто не зацікавлений у знятті мораторію на продаж державних земель. Нащо ж купувати землю в держави, коли її можна отримати безкоштовно?

При такій швидкості безоплатної приватизації державних земель через пару років знімати мораторій уже буде не потрібно. Бо продавати державі вже буде нічого.

Орендар з орендарем не схожі

Що ж відбувається сьогодні із землею, яка здана в оренду, як пайовою, та і державною? Орендарі-скоробагатьки вичавлюють iз неї останні соки, їх не хвилює стан цієї землі через десять-двадцять років, бо вона — чужа. З такими користувачами через десять років ми матимемо до 70 відсотків втрат продуктивності нашої унікальної землі. Якщо ж вона своя — то хто при здоровому глузді буде її знищувати? Ефективний власник землі вкладає гроші в заходи з охорони земель, створює меліоративні системи та полезахисні лісосмуги, підвищує родючість ґрунтів, запроваджує продуктивні сівозміни.

Зволікання з відкриттям вільного продажу всіх сільськогосподарських земель призведе до того, що ми просто залишимося без наших на весь світ відомих чорноземів. Кому це вигідно? Питання риторичне.

Запобіжник від загарбництва

І останнє. Деякі політики волають на всю країну, що після зняття мораторію всі сільськогосподарські землі скуплять іноземці. А земля ж — національне багатство і належить народу України. Мушу їм заперечити: іноземці за українським законодавством досі не можуть набувати права власності на землі сільськогосподарського призначення ні за яких умов (ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України). І ця норма ніяк не прив’язана до мораторію. А громадяни-власники сільськогосподарських земель — це не народ України?

Таким чином заклики деяких політичних сил про продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель є чистим популізмом та гальмують цивілізований розвиток держави і її інтегрування до європейських цінностей.

Мораторій треба терміново скасовувати, поки можна врятувати від повного знищення хоч той потенціал сільськогосподарського виробництва, що залишився.

Готова до продуктивної дискусії.