Термоядерні промені чучхе

Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? Північна Корея вийшла з ДНЯЗ у 2003-му й з тих пір озброюється, не втаємничуючи нікого у власні екзерсиси з атомом. Україна задекларувала без’ядерний статус у 1994-му, підписавши Будапештський меморандум та заручившись підтримкою держав-гарантів, що взяли зобов’язання боронити український суверенітет і цілісність наших кордонів. Як спрацювали держави-гаранти, ми добре побачили 20 років по тому, коли один iз «гарантів» сам розв’язав війну на території України, а решта троє, хоч і намагаються протистояти цій війні, роблять це тiльки у дипломатичній площині. Втім будувати припущення на тему, як розвивалися б події сьогодні, якби свого часу Україна не відмовилася від ядерної зброї, немає сенсу. Актуальнішим наразі є пошук відповіді на запитання, що станеться з безпековою концепцією світу, якщо до кола власників ядерної зброї увійде ще й така специфічна країна як КНДР?

Чи була бомба?

Не так давно ірландський новостійний портал Waterford Whispers News дотепно й влучно зімітував повідомлення північнокорейських ЗМІ про політ (і повернення протягом доби) людини на Сонце. Космічний герой (i не абихто, а племінник самого Ким Чен Ина) відбув у напрямку світила вночі, аби не попектися сонячними променями, йшлося у сюжеті. Фейк вийшов настільки вдалим, що багато хто сприйняв його як автентичний продукт місцевої пропаганди. Дивуватися нічому — у 2011-му північнокорейські медіа дійсно повідомляли про те, що почилого Ким Чен Іра оплакують не лише люди, а й звірi, зокрема ведмедиця з ведмежатами. Відтак зрозуміло, що повідомлення на тему термоядерної зброї спочатку наштовхнулися на стіну скепсису. КНДР блефує — такою була загальна думка.

Враховуючи, що Північна Корея — абсолютно закрита країна, і доступ представників МАГАТЕ туди неможливий, будувати якісь висновки про наявність / відсутність у КНДР термоядерної зброї можна, виходячи із сейсмологічних даних, а також iз даних супутникової фотозйомки. Шостого січня 2016 року сейсмологічні служби Китаю, Японії, Південної Кореї та США зафіксували землетрус на північному сході КНДР. Магнітуда удару — 5 балів, осередок — на глибині одного кілометра, тобто майже на поверхні землі. Останній фактор свідчить про штучний характер землетрусу, тобто фактично підтверджує дані про випробування зброї. Проте чи дійсно йдеться саме про водневу бомбу? Пораховано, що сила вибуху, здійсненого на території КНДР, вдвічі менша за ту, що мала місце при скиданні бомби на Хіросіму. Для термоядерної зброї цього замало. І це — підстава для сумнівів номер один.

Підстава номер два. У 1980-х роках КНДР уже «вигадувала» собі термоядерну зброю. Чутки про неї розповсюджували північнокорейські розвідники, що нібито виявили бажання співпрацювати з ворогами народу чучхе. Хай там як, а чутки спрацювали. Сеул, Пекін, Токіо, Вашингтон та Москва розпочали довкола Пхеньяна ритуальні танці, пропонуючи ряд поступок та преференцій в обмін на згортання термоядерних програм. Найбільш плідними виявилися двосторонні перемовини КНДР зі США, які завершилися підписанням так званої Рамочної угоди 1994 року. Вона передбачала відмову КНДР від розробки зброї і допуск на територію країни інспекторів МАГАТЕ. Натомість Північна Корея отримувала економічну підтримку та допомогу.

Угода ця проіснувала вісім років. А у 2002-му американська розвідка доповіла про порушення Північною Кореєю взятих на себе зобов’язань. КНДР, iшлося у зведеннях шпигунів, знову взялася за ядерну програму, при цьому нову зброю розробляють не тільки на основі плутонію, а й на базі збагаченого урану. З’ясувалося ще й те, що над технологіями збагачення урану КНДР працювала спільно з фахівцями з Пакистану, Ірану та Сирії. Відтак на території Північної Кореї відбулися ядерні випробовування: вони мали місце у 2006, 2008, 2013 та 2016-му роках. Сумнівів у ядерному статусі КНДР не лишилося, лишилися сумніви щодо ефективності та різновидів розробленої там зброї.

Якщо зовсім спримітивізувати процес виробництва ядерної та термоядерної зброї, то для першої потрібен передусім плутоній, а для другої — збагачений уран. Заховати від зйомок з космосу центрифуги, де збагачують уран, простіше, аніж замаскувати ядерний реактор, в якому виробляють плутоній. Відомо, що в КНДР наявні 2000 центрифуг, проте питання у тому, чи не є бодай частина з них муляжами? (У 2012-му під час військового параду у Пхеньяні продемонстрували муляж міжконтинентальної ядерної ракети, тож прецеденти мали місце). Це те, що стосується урану. Щодо ж плутонію оцінки фахівців рiзнi. Стокгольмський інститут SIPRI оцінює північнокорейський ядерний арсенал у вiсiм зарядів, американські дослідники припускають існування такої кількості плутонію, якої вистачить на виготовлення близько 12 зарядів. Середньоарифметичне з наведеного — десять зарядів: саму цю цифру вважають робочою.

Тим часом КНДР має логістичну проблему: Пхеньян поки що позбавлений ефективних засобів транспортування ядерних боєголовок. Теоретично боєголовки можуть нести балістичні ракети «Хвасон» — модернізований спадок радянської ракетної техніки. Північнокорейці стверджують, що остання версія цієї ракети має дальність польоту до шести тисяч кілометрів. А це означає, що радіус дії таких ракет охоплює Іран, Казахстан, Росію, Аляску та Австралію, не кажучи вже про розташовані на ближчих «орбітах» Індію, Китай та Монголію. Втім західні фахівці традиційно критично оцінюють подібні параметри «Хвасонів», кажучи, що єдиний сусід КНДР, котрому можуть загрожувати подібні ракети, — Південна Корея. Судячи з усього, успіхи КНДР у розробці ракет-носіїв дійсно скромніші, аніж у розробці ядерної зброї. Починаючи з 2006 року, всі спроби створити міжконтинентальну ракету з дальністю польоту 6-10 тисяч кілометрів завершуються невдачею.

Світовий переполох

Першими на звістку про випробування КНДР (термо?)ядерної бомби зреагували Південна Корея та Японія. В обох країнах провели термінові урядові засідання. Президент Південної Кореї Пак Кин Хє віддала наказ привести війська у стан підвищеної бойової готовності. «Я обговорив зі своїм китайським колегою ситуацію довкола Північної Кореї, і мені цілком зрозуміло, що ми — на одній стороні. І Британія, і Китай засуджують будь-які спроби Північної Кореї отримати ядерну зброю», — відзвітував по гарячих слідах голова зовнішньополітичного відомства Британії Філіп Хаммонд.

Існує щонайменше три версії того, чому Північна Корея зважилася на демонстрацію свого ядерного потенціалу. Вони можуть бути розглянуті окремо або в комплексі. По-перше, ймовірно, керівництво КНДР потерпає за власну безпеку, не бажаючи коли-небудь розділити долю Саддама Хусейна чи Муаммара Каддафі. Важко сказати, наскільки критично розглядає правляча верхівка КНДР власний стиль правління і наскільки співвідносить його зі способом дій повалених диктаторів. Але одне можна стверджувати напевно: вона досить чутливо реагує на дії Сполучених Штатів. На перемовини Вашингтона та Сеула з приводу можливого розгортання в Південній Кореї стратегічного озброєння центральна газета КНДР «Нодон Сінмун» відгукнулася статтею про те, що «США штовхають ситуацію на грань війни».

Друга ймовірна причина для гри м’язами відсилає нас до ситуації всередині КНДР. Народу, який потерпає від злиднів, замість хліба час від часу бажано підкидати видовища. Перманентні ядерні випробування можуть вважатися засобом переключання уваги. Третій момент пов’язаний із мовою шантажу, якою Північна Корея вже говорила зі світом у 1980-ті. За макроекономічними показниками КНДР перебуває на рівні найбільш відсталих африканських країн, але наявність ядерної зброї дає їй до рук козир, якого позбавлені ті. Ймовірно, що розмахування бомбою — це така дипломатія у північнокорейському розумінні. Політичний інфантилізм Ким Чен Ина змушує його наслідувати батьківський сценарій і сподіватися на те, що Пхеньян знову стануть вмовляти облишити ігри зі зброєю в обмін на «дружбу» із західним світом.

Однак якщо ставку робили саме на це, Пхеньян прорахувався. За останню чверть століття світ змінився. У нього, грубо кажучи, додалося проблем — в особі «Ісламської держави» зокрема. Тож на КНДР з її ядерною зброєю звернули увагу, але не ту, якої прагнули у Пхеньяні. 31 березня лідери США, Японії та Південної Кореї запланували тристоронній саміт, де буде розглянута проблема протидії КНДР. А тим часом Сполучені Штати посилили санкції щодо Північної Кореї. Сказала своє слово і Рада Безпеки ООН: на початку березня вона одноголосно ухвалила резолюцію №2270, яка, по суті, стала обструкцією Пхеньяна. Резолюція ця унеможливлює торгово-економічні зносини з КНДР, зокрема повністю забороняє експорт корисних копалин. Тим більшим ударом для Північної Кореї стало це тому, що резолюцію ООН схвалив і Китай. З кінця минулорічної осені Пекін проявляв ініціативу до поглиблення стосунків між двома державами. Тепер союзників — навіть потенційних — у КНДР не залишилося зовсім.

Україна споглядає

Закономірним є питання щодо того, як подібна ситуація впливає на Україну. Неправильним було б вважати, що ми — надто далеко від подій на Корейському півострові. Донедавна «ядерний клуб» складався з п’яти офіційних членів (США, РФ, Китаю, Франції та Британії) і трьох неофіційних (Пакистану, Індії та Ізраїлю, котрі не входять до числа підписантів ДНЯЗ). Розширення його на ще одну країну загрожує світовій безпеці, а значить i безпеці України також. Коли ж ця країна є автократичною, ризики зростають у рази. До того ж закладається небезпечний прецедент — будь-яка держава може забажати наслідувати приклад КНДР. Власне, Іран вже працює над збагаченням урану, запевняючи МАГАТЕ, що уран потрібен йому лише в мирних цілях. Починала свого часу розробку ядерної зброї і Лівія: бомба як ultima ratio regum є надто привабливою метою, аби відмовитися від неї тільки тому, що цього вимагають твої сильніші партнери.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї є очевидно недосконалим. Він дозволяє державам, які відмовилися від неї, здійснювати програми мирного використання атома. І це прекрасно, проте учасникам договору дозволено виробляти збагачений уран як паливо для ядерних реакторів, а також зберігати і переробляти радіоактивне відпрацьоване паливо. А звідси — один крок до виготовлення ядерних боєприпасів. Можливо, договір слід доповнити новими положеннями, які містили б додаткову мотивацію для його дотримання і нові штрафні санкції в разі його невиконання. Можливо також, що Україна заробила б собі іміджеві бали, якби виступила з певними ініціативами щодо цього. Однак цього, швидше за все, не станеться. І єдине, в чому проявлять себе українські політики, так це у включенні пунктів про повернення Україні ядерної зброї до своїх виборчих програм. Улітку 2014-го у Верховній Раді вже реєстрували проект постанови з цього приводу, і якщо до наступних виборів кандидати в нардепи не забудуть про ядерну зброю, то знову піднімуть її на свої щити. При правильному піар-супроводі ця тема може стати популярнішою за децентралізацію.