«Знання» — у народ

«Шевченкове слово здатне солідаризувати народ»

— Пане Василю, розкажіть, яка місія товариства «Знання» у зоні АТО?

— У Товаристві «Знання» національно-патріотичне виховання в умовах фактичної війни набирає пріоритетного напрямку. Створена програма діяльності, яка передбачає застосування широкого спектра заходів науково-просвітницької та культурно-освітньої діяльності. Останнім часом Товариство проводить спільні заходи з творчою групою, яку очолює народний артист України Фемій Мустафаєв, та за участю заслуженого діяча мистецтв України Анжели Ярмолюк. Ми провели чимало спільних концертних та просвітницьких заходів у різних містечках.

Концерти в зоні АТО нагадували мандри кобзарів від села до села, від міста до міста. Зустрічі, обростаючи бесідами, дискусіями на актуальні теми, з мистецьких заходів перетворювалися на просвітницькі, загалом, працювали на посилення відсічі агресорам і терористам, від яких ми перебували нерідко на відстані гарматного пострілу.

— Детальнiше, будь ласка, про останній концертний та просвітницький тур «Тарас Шевченко. Солоспіви» для жителів та оборонців Донбасу.

— Наш тур проходив у Сiверськодонецьку, Старобільську, Кремінному, Слов’янську, Часовому Яру, Краматорську, Бахмутi, Красноармійську, Кураховому у переповнених залах та кількох військових частинах. У Донецькому державному педагогічному університеті відбулися лекція для студентів філологічного факультету та викладачів-гуманітаріїв на тему «Сучасність Шевченка», презентація книги-дослідження феномену Шевченка «Тарас Шевченко — на всі часи». Ми також привезли у військові частини бібліотечки україноцентричної наукової і художньої літератури.

— Як виглядає бібліотека українського воїна?

— У подаровані бібліотечки входять як актуальні книги (з огляду на ситуацію в країні): «Путінізм: шовінізм пострадянського реваншу» Василя Ткаченка, «Світ знання: людина, наука, освіта» — дослідження академіка НАНУ і НАПНУ, президента Товариства «Знання» Василя Кременя; так і класична література: «Тигролови» Івана Багряного, «Невелика драма» Валер’яна Підмогильного, «Великий Гетсбі» Скота Фіцджеральда та багато інших.

— Ви згадали про лекцiю на тему Шевченк, особисто її дослiджуєте. У чому ж, на вашу думку, феномен Шевченка?

— Із Шевченком ми стаємо кращими, сильнішими, бо, спілкуючись із ним через «Кобзар», боремося зі слабкістю, що існує всередині нас. Шевченкові смисли дають нам віру, мужність, тверді переконання йти до кінця. В українців чимало самообману (на це вказував Шевченко: «Не дуріте самі себе»), багато терпимості, довірливості. Останні, з одного боку, хороші антропологічні риси нашого етносу, але ж часто-густо вони гальмують наш розвиток. Атмосфера релятивної правди: бачимо одне, а чуємо інше. «ДНР», війна та труднощі, які з нею пов’язані, духовно спустошують людину і втягують її в безкінечну потребу когось звинувачувати, проти когось виступати, бо в свідомості проросли бацили зла і ненависті. Шевченкове слово здатне солідаризувати народ, об’єднати його навколо відповідних українських та світових цінностей і святощів, додає нам снаги і наснаги Шевченкове «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає».

«Донбас був і залишається українським»

— Із творчою групою ви об’їздили чимало містечок у Донецькій та Луганській областях. Яке ставлення у місцевого населення до ваших виступів?

— Концертно-просвітницький тур показав, що загалом Донбас був і залишається українським. Маємо надію, що й окупований регіон (скільки б туди російської техніки, консультантів та виконавців не посилали) залишиться українським. Громадяни, з якими ми спілкувалися, вважають себе свідомими українцями. Поведінку своїх близьких родичів, які залишилися на окупованій території, пояснюють тим, що вони не мали можливості вчасно евакуюватись. Утiм багато донеччан пережили важкі часи, патріотам України довелося залишити свої будинки через переслідування за те, що розмовляли українською чи відкрито проявляли свою україноцентричну позицію. Тепер багато з них повернулися додому, у визволені міста Донбасу, і вони дякували учасникам культурно-просвітницького туру за моральну підтримку людей, які люблять Україну, і за те, що вони впливають на тих, хто «не завжди любить Україну».

— Які настрої панують серед людей?

— У людей відчувалася тривога не лише за своїх рідних, що залишились на окупованих територіях, а й за долю Донбасу. Біженці, які планують повернутися до своїх домівок, фактично самі собі ставили запитання: «Хто буде Донбас піднімати?», «Яка буде перспектива зруйнованих міст і сіл?» тощо. Вони розуміють безперспективність «ЛНР» і «ДНР», бачать, що демагогічна ідеологія і реальна практика їхнього керівництва суттєво відрізняються. Дуже прикро, що російська пропаганда роздуває певні, тимчасові непорозуміння, протиріччя, які виникають у зв’язку з переселенням громадян зі східних регіонів. Свідомі українці відкрито докоряють правоохоронним органам, що ті не притягують до відповідальності представників місцевої влади, які у свій час були безпосередніми учасниками та провідниками антиукраїнської ненависті, а то й відкрито співробітничали iз сепаратистами.

— На вашу думку, чому сталося те, що сталося? Маю на увазі підтримку «русского міра» та як наслідок — бойові дії?

— У зросійщеному Донбасі ще чимало людей, які займають сепаратистську позицію, виступають проти України. Це результат десятилітнього впливу російської пропаганди, яка безслідно не зникає, при фактично відсутньому україноцентричному просвітництві. Ще в часи соціалізму, коли культивувався інтернаціоналізм та дружба народів, використовувалася будь-яка можливість робити щось проти українства.

Ще в далекі 60-ті роки я був фаном футбольної команди київського «Динамо». Якось на День шахтаря був на матчi «Динамо» — «Шахтар» у Донецьку і побачив натовпи людей-уболівальників «Шахтаря», які йшли під гаслами «Бий бандерівців». Я не побачив жодного спротиву цьому безчинству з боку місцевої влади, яка в особі її очільників була присутня на стадіоні й демонструвала себе у ЗМІ як прихильника інтернаціоналізму та дружби народів. Говорилося і писалося одне, а на практиці — протилежне: підтримували тих, хто практично роз’єднував наш народ. Тож причина нинішнього ментального розлому в Донбасі — не наявність активної українізації, а її відсутність та запущеність у роботі державних структур.

«Маємо справу з неконтрольованим злом»

— Як держава повинна просувати національну ідею в маси?

— Нагальним завданням і обов’язком державних та громадських організацій є суттєве посилення національно-патріотичного виховання усіма можливими засобами, особливо культурно-просвітницькими. Завдання полягає у формуванні міцного почуття «ми — українці», яке є результатом спільної мрії і спільної мети.

— Звідки береться українофобія?

— Більшість розуміє, що ненависть до України та українського загалом іде від Москви — це її зерна, які проростають на великих територіях. Ми маємо справу з неконтрольованим злом. Наша велика біда в тому, що українські телеканали насаджували і насаджують мовну, культурну й історичну матрицю Росії. Російський інформаційний продукт — це інформаційна зброя Кремля, і вона завжди націлена не лише на відверту дезінформацію, а й на інтерпрепаровану, перерозподілену та оптимізовану свою версію тієї чи іншої події, того чи іншого явища чи процесу. Як не прикро, але зазомбованим мешканцям Донбасу достатньо подивитися російські програми 15 хвилин, щоб заразитись негативною енергією. Належить чітко собі уяснити, що інформаційний простір, інформаційно-комунікативний зв’язок — справа національної безпеки держави.

— Як iз цим бути?

— Звичайно, забороняти поширення у нашій країні медіаорганів та їхнiх продуктів потрібно не з допомогою «маски-шоу», які не призвели до жодного результату (газета «Вести», як випускалася, так і випускається та тоннами роздається задарма), а на основі глибокого аналізу змісту цієї продукції (це можуть зробити соціологи за допомогою методу контент-аналізу). Варто дослідити смислові одиниці текстів, вивчити, наскільки вони збігаються зі смисловими одиницями ворожої нам сторони; наскільки вони спрямовані проти державної цілісності, суверенності, і лише потім через суд забороняти. Так діють у цивілізованих країнах. Із ворогом, як і з канібалами, в толерантність не граються!

Важливим є вироблення образу минулого України, утвердження правдивого знання про неї, не з позиції «метрополія-колонія», що досі домінує у шкільних підручниках. Це надасть додаткові можливості для розвитку почуття єдності, спільності, а не буде приводом для постійних суперечок, сварок, конфліктів, які ми зараз спостерігаємо.

«Держава не лише на вулицях Грушевського та Банковій»

— Як змінилися засади діяльності Товариства «Знання» з огляду на ситуацію в країні?

— Нині наші завдання значно помножилися. Перш за все формується завдання нової ідеологічної бази наповнення та поширення знань. Правління Товариства розробило ідеологічну концепцію, згідно з якою знання щільно не пов’язуються з ідеями, з ідеологічними платформами тієї чи іншої партії, а мають значно ширшу платформу, значно стабільнішу систему цінностних орієнтацій та пріоритетів, яка б організувала, мобілізувала суспільство на рішучі, динамічні дії та зарядила суспільні настрої енергією державного самоздійснення. Такою платформою повинна стати національна ідея України як концентрований вираз національних інтересів та патріотичних почуттів громадян з її трьома складовими: незалежність, державність, соборність.

— Поясніть, будь ласка, детальніше про ці три складові. Що вони означають?

— Незалежність — національна суб’єктність народу. Суголосна зі словами — «Своя й правда, і слава, і воля». Ніхто не повинен без дозволу у «брудних чоботах» заходити в нашу хату. Ми самостійно наведемо в ній лад, а наш агресивний сусід нехай наводить порядок у своєму обійсті»,— довелося чути з уст бійця АТО у Слов’янську.

Державність — як засіб проти хаосу та ентропії — передбачає створення міцної держави з Президентом, iз сильними, праведними законами та установленими правилами, які стануть основою нормального суспільства в нормальній історії, де є внутрішнє поєднання найсильнішої особистості й суспільства. Справжній патріотизм починається з відповідальності за свою державу, тому за неї повинен уболівати кожен, бо держава не тільки на вулицях Грушевського та Банковій, а в голові у кожного.

Соборність — історична, територіальна, ментальна і духовна єдність нації; передбачає такий стан суспільства, коли головним є єдність, а другорядним — свобода, в усьому іншому — любов.