Останній акорд

«Наш народ мудрий, і такі ж його пісні. Багато з них мають вражаючу драматургію, глибоке філософське звучання. Це — не лише художня цінність, а й історія наша. Без розуміння і справжньої поваги до цього феномену наші патріотичні гасла нагадуватимуть бурю у склянці води», — вважав Анатолій Авдієвський, з яким учора прощалися у Києві. Буквально 7 березня маестро відсвяткував 50-річний ювілей на посаді головного диригента та художнього керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки. А минулого тижня 82-річний хоровий диригент, композитор і педагог відійшов в іншосвіт.

«Пішов із життя Анатолій Авдієвський. Один із Титанів української культури — і це не метафора. Десятки років він очолював легендарний колектив — Національний академічний народний хор імені Г. Верьовки. Хто чув його колектив, той знає — волосся встає дибки і мурахи по шкірі від їхнього співу. У цьому колективі вся велич і краса українського народу і його найбільшого багатства — народної пісні. Півсотні країн світу стоячи аплодували Маестро в різні часи. А як він диригував! Це була магія... З ним пішла в небуття частина тієї епохи, де мистецтво ще прирівнювалося до священнодійства, а Митці були ледь не жерцями у храмі мистецтва», — ці слова співака Анатолія Матвійчука у соціальній мережі про Анатолія Авдієвського підтримали понад дві тисячі шанувальників народної пісні й таланту керівника хору імені Григорія Верьовки.

Пропагандист національної класичної хорової спадщини Анатолій Авдієвський умів уміло експериментувати. У творчому доробку хормейстера-композитора – більше восьми десятків  оригінальних авторських творів (зокрема, «На ланах барвистих» і «Не громи в степах гудуть»), і обробок народних пісень («Цвіте терен», «Ой там за лісочком», «На поточку прала», «Гандзя», «Чуєш, брате мій») та музично-хорових творів. Він — автор творів великої форми, сюїт, обробок українських народних пісень, а також російських, польських, чеських, іспанських, бразильських, корейських. Хормейстер опери «Цвіт папороті» та ораторії «Чорна елегія» Євгена Станковича.