Зміна змін

«Президент сьогодні заявив: «Якби зараз у нас діяла Конституція 1996 року, я вас запевняю, що кризу було б уже подолано». Тому що Президент вніс би кандидатуру Прем’єра, ніс би за нього відповідальність, парламент проголосував би, Президент указами призначив би міністрів і питання було б закрите», — написала днями на своїй сторінці у мережі «Фейсбук» віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд.

А вчорашній запис на сторінці політика торкався вже подій у Конституційному Суді: «Сьогодні в КСУ розпочинається, з дозволу сказати, процес. Цього разу стосовно Закону «Про всеукраїнський референдум». Цей закон — давню медведчуківську мрію — Верховна Рада прийняла у 2012 році. Закон «креативний»: на референдумі можна змінити Конституцію, визнати її нечинною. Варто лише поставити позначку навпроти «так» або «ні». Бути чи не бути референдуму, залежить винятково від тих, хто контролює процес, — Президента, ЦВК. Усі процедури прописані максимально маніпулятивно. У листопаді 2014 року, відразу пiсля набуття повноважень, депутати звернулися до КС із поданням, щоб цю ганьбу скасувати, і натомість зареєстрували законопроект про справжній референдум. Півтора року Конституційний Суд не хотів його розглядати. Нарешті спромігся...»

Що й казати: ситуація з Конституцією України виглядає досить тривожно. Враховуючи бажання кожного наступного Президента України переписати Основний закон «під себе», приводу для оптимізму мало. Після Революції гідності одним iз перших кроків парламентаріїв було повернення до Конституції в редакції 2004 року, де президентські повноваження урізані, а роль та значимість парламенту, навпаки, піднесена та розширена. Що ж до парламентської більшості, то її існування стає запорукою роботи парламенту, адже на сформовану ним коаліцію покладається низка важливих функцій, зокрема висунення кандидатури на посаду Прем’єра тощо.

Однак навіть попри більшу прогресивність редакції 2004 року порівняно з редакцією-1996 зрозуміло, що нинішній формат Конституції не відповідає новим реаліям. Відтак Основний закон вкотре було відправлено на «перелицьовування». Та попри тривалий час, відведений на цю роботу, вона ще надто далека від завершення. За переробку Конституції взялися «точково»: недоброї слави зажив той блок змін, що стосувався децентралізації влади. Ініціатором законопроекту став Президент Петро Порошенко — його дітище хоча й зібрало потрібну кількість голосів, але спричинило криваві події під парламентом, внаслідок яких загинув правоохоронець. Йдеться про 31 серпня 2015 року, коли ексцеси розгорілися через прикінцеві положення Конституції, де йшлося про те, що «особливості здійснення місцевого самоврядування» на окупованих територіях Донецької та Луганської областей визначатимуться окремим законом.

Наступним етапом змін до Конституції стала судова реформа. Вона була предметом обговорення під час «українського тижня» у Європарламенті. Певні кроки до затвердження судової реформи вже були зроблені парламентом, вона пройшла апробацію у Венеціанській комісії (і дістала там схвалення), однак стадія затвердження її парламентом ще не завершена. Нині спікер ВР Володимир Гройсман говорить про те, що за зміни до Конституції (в частині судочинства) парламент має проголосувати в цілому до літа поточного року. Принаймні таку обіцянку Гройсман дав заступнику Генерального секретаря НАТО Александру Вершбоу.

А тим часом Президент Порошенко підписав указ щодо «відзначення 20-ї річниці Конституції України». Зрозуміло, що подібний офіціоз є частиною обов’язкової програми, проте нашій багатостраждальній «іменинниці» нині потрібні не фанфари, а шана, котра проявилася би в тому, що Конституцію Україну перестали сприймати як розмінну монету у політичних іграх.