Мить Слави

Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії…

Носій антиімперського стилю в політиці

Вагоме місце у пантеоні видатних українських жінок належить і постаті Ярослави Стецько. Член ОУН з 1938 року, співорганізатор жіночої мережі і юнацтва ОУН, Червоного Хреста — медичної служби УПА. 1943 року ув’язнена німцями у Львові. Член центральної управи СУМ (1948—1953), а з 1968 — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУН. Одночасно — шеф бюро Антибільшовицького блоку народів (а згодом президент), головний редактор ABN-Correspondence, щоквартальника Ukrainian Review, співзасновник та організатор Європейської Ради за свободу. Надалі — співтворець Всесвітньої антикомуністичної ліги, до складу якої входили антикомуністичні організації понад 60 країн. Голова проводу Організації українських націоналістів (1986-2001). Співзасновник та голова проводу Конгресу українських націоналістів (1992-2003). Депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань. Як депутат-старійшина приводила до присяги депутатський корпус парламенту третього та четвертого скликань.

За цими сухими фактами — беззавітний патріотизм та посвята, титанічна щоденна праця, неоціненний досвід. Їй пощастило співдіяти з легендарними Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Ярославом Стецьком, Андрієм Мельником, Степаном Ленкавським, Левом Ребетом, Миколою Плав’юком та багатьма іншими видатними постатями українського визвольного руху.

Про Славу Стецько, як і про інших видатних українок, можна говорити нескiнченно та писати томи історії. Сьогодні ж хочеться зупинитися на декількох аспектах її громадсько-політичного внеску в український національно-визвольний рух.

З поверненням в Україну у червні 1991-го вона принесла з собою інший стиль політичної діяльності, націобудуючого, державотворчого мислення. Політичний стиль Слави Стецько разюче відрізнявся від превалюючого й понині в українській посткомуністичній політичній псевдоеліті: цинічна брехливість, замкнутість політичних кланів, постійна міжгрупова боротьба, підкилимні домовленості, нездійсненні обіцянки та обман народу, а звідси — імітація змін та гібридність діяльності, відірваність від проблем простої людини. В основі антинародного політиканства кланів — непереборна жага до особистого збагачення. Для цього — створення політичних псевдопартій олігархічно-мафіозними кланами, злиття кримінальних угруповань iз бюрократичним державним апаратом та правоохоронними органами, «розпил» державного бюджету, пограбування державних прибуткових підприємств, вертикально-інтегрована, територіально-розгалужена система всеохопної та всепроникаючої корупції.

Зовсім інші цілі мав антиімперський стиль громадсько-політичної діяльності, носієм якого була Слава Стецько. Він базувався на кращих принципах та рисах європейського політикуму: публічності, прозорості та демократизмі, відповідальності перед громадянами за взяті зобов’язання та їх реалізацію, повазі до думки меншості та кожного окремо взятого громадянина, системному захисті національних інтересів тощо.

Він уособлював високодуховні принципи ідеології українського націоналізму, самовідданого, апостольського служіння українців задля відновлення та розбудови української держави, добра кожної української людини. Найвищою духовною потребою для кожного свідомого та дієвого українця за візією українського націоналізму є віра в Бога, його Правду й Справедливість. Тому громадсько-політична діяльність українського націоналіста, висловлюючись символічно, передбачає втілення в життя сплаву Десяти заповідей Божих та похідного від них Декалогу українського націоналіста. Саме таку візію сповідувала у своїй державотворчій діяльності Слава Стецько. Співпраця, а не поборювання партнерів, намагання об’єднати або принаймі скоординувати зусилля всіх державотворчих національних сил, неприйняття просування вузькопартійних, вузькогрупових інтересів, непоборювання однодумців, якщо й зазнавала нападів їхньої недалекоглядності, заглиблення в проблеми простої людини та конструктивне їх вирішення на державному рівні та одночасно безкомпромісна боротьба з ворогами української нації та держави.

Звертала увагу на постійну загрозу з боку Москви

Слава Стецько залишається в нашій пам’яті видатним українським політиком-міжнародником планетарного масштабу. На жаль, її дипломатичний хист та досвід був недооцінений та незадіяний українськими посткомуністичними державними структурами. За фахом перекладач з англiйської, французької та нiмецької мов, вона була поліглотом та вільно володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Очолюючи напрямок міжнародної політики у Проводі ОУН з 1968 року, вона разом із чоловіком Ярославом Стецьком обговорювала українське питання в системі координат протистояння з «імперією зла» в умовах холодної війни з президентами США Річардом Ніксоном, Рональдом Рейганом, Джорджем Бушем, Дієм Т’ю (Південний В’єтнам), Фердинандом Маркосом (Філіппіни), Сігманом Рі (Південна Корея), Франциском Франко (Іспанія), Чан Кайши (Тайвань), Шарлем де Голем (Франція), Конрадом Аденауером (Німеччина). Висловлювала свою позицію щодо шляхів визволення поневоленої України прем’єр-міністрам Джону Гордону (Австралія), Кітту Качорну (Таїланд), Джуліо Андріотті (Італія), Кіші (Японія), Гарольду МакМілану (Великобританія), адміралу Карлосу Пенна Ботто (Бразилія), генеральним секретарям НАТО Джону Гекетту (Великобританія), Волтеру Волкеру (Великобританія), Роберту Клозе (Бельгія), генеральному секретареві Південно-Азійського оборонного пакту (СЕАТО) генералу Хесусу Вару, керівнику проекту «Стратегічна оборонна ініціатива» генералу Даніелю Грейгаму (США) та багатьом світовим політикам та урядовцям, духовним лідерам.

Ця мужня жінка, походженням із простого західноукраїнського села, разом зi своїм чоловiком та побратимом Ярославом Стецьком зробили неможливе — поневолену, де-факто бездержавну українську націю перетворили на суб’єкт міжнародної політики на світовій шахівниці історії.

Пригадуються неодноразові зустрічі Слави Стецько з очільниками українського зовнішньополітичного відомства, особливо з Геннадієм Удовенком — українським дипломатом з унікальним досвідом, довголітнім Постійним представником України при ООН, Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, членом Ради президентів Генеральної Асамблеї ООН, на яких мені доводилося бути модератором. Мене вражало — завжди це була дискусія рівних за досвідом, знаннями та вмінням політиків, розумінням світових проблем, механізмів геополітики, тонкощів міжнародного права, особливостей діяльності міжнародних організацій та міждержавних об’єднань. Слава Стецько не втомлювалася звертати увагу міністрів на необхідності формування наступальної, суб’єктної зовнішньої політики України, звертала увагу на постійну загрозу нашій державі з боку Москви, її маніакальні імперські амбіції, згубність політики багатовекторності — і вашим, і нашим. Вона наполягала на необхідності негайного виведення Чорноморського флоту РФ із території України, бо справедливо вбачала у ньому загрозу та плацдарм збройної інтервенції проти нашої держави. Намагалася переконати в необхідності негайного вступу України до НАТО, як єдиного способу гарантувати безпеку держави та народу, забезпечення реальної незалежності нововідродженої української держави в умовах намагання Росії перетворити Україну на державу-маріонетку. Вона постійно наголошувала, що в Кремлі добре усвідомлюють: без України неможливо відродити московську імперію. Тому Москва готова до будь-яких дій, у тому числі збройної агресії для знищення української держави. Якби ж тоді дослухалися очільники України...

Її душа належала простим українцям

Без огляду на високу освіту, науковий та політичний досвід зовсім юнацькою була її жага вчитися. Вчитися та аналізувати. Вона докладала надзусиль для того, щоб зрозуміти всі тонкощі посткомуністичного українського соціуму, який до 1991 року їй довелося спостерігати лише з-за кордону. Так само щиро Слава Стецько передавала свій політичний досвід та знання, шляхетний стиль ведення громадських та державних справ молодим політикам. Спілкування зі Славою Стецько — це школа та знання, яких неможливо здобути ні у Гарварді, ні у Кембриджі. Вона сама, як особистість, політик, громадянин, стала для багатьох iз нас, для плеяди молодих українських діячів, справжнім громадсько-політичним університетом.

Вона не була ідеальною. Слава Стецько не була застрахована від помилок. Адже не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але Слава Стецько мала мужність визнавати помилки та за будь-яку ціну їх виправляти.

Пані Слава, як ми її називали, завжди намагалася бути в гущі подій. Але не в гущі політичних тусовок та міжусобойчиків. Її єство потребувало постійного, щоденного спілкування з простими українськими людьми, занурення у вир народного життя. Я не пам’ятаю, щоб вона відмовилася поїхати на зустріч з людьми, без огляду на те, чи запрошення надходило з великого міста, чи найвіддаленішого малого села. Бо її душа належала простим українцям і назавжди залишиться з непереможним українським народом. Бо з великої любові Оранта молитиметься за нас недостойних вічно.