Польща в «Камері»

      Виявляється, на вулиці Прорізній, що в центрі Києва, крім Молодого театру є ще один дуже цікавий культурний об'єкт із назвою «Камера». Це, мабуть, єдина в столиці фотогалерея. Тут у рамках Року Польщі в Україні відкрилася досить цікава виставка «Фотографи з Польщі. 6+2». Шестеро приїхали з Варшави — всі вони члени одного фотоклубу, а двоє працюють у нашій країні: це посол Польщі в Україні Марек Зюлковський і Збігнєв Шевчик, керівник торгового представництва країни-сусіда. Кожен автор представляє винятково себе і, звісно, батьківщину. Посол здивував концептуальним підходом до дійсності. Перекреслив синє, чисте, мирне небо чорним товстим проводом, зробив його «в клітинку» символічною решіткою. Наше це небо, чи небо над вільною Польщею? — не ясно, мабуть, просто небо над землею. Як не дививсь, а очі впираються в павутину проводів і решіток. Натомість Шевчик — мандрівник. Його знiмки спокійні, гармонія світобудови переслідує фотохудожника і знаходить його. Приємний колір, урівноважені композиції. Хочеться медитувати, дивлячись на роботи Збігнєва. Є серед авторів і католицький священик, філософ і душпастир Мєчєслав Кісєль. Пейзаж для нього — підтвердження Божої благодаті. В каплях роси, в осінньому листі бачить автор перст Всевишнього. Мєчєслав знімає церкви і храми, які виникають перед нами у фрагментах, знаках, символах. Його думка проста i вагома: віра, краса і доброта — це основи буття. В чомусь перегукуються з настроєм священнослужителя вітражні мережива-відображення, помічені Боженою Шек, єдиною дамою в цій компанії суворих чоловіків iз фотоапаратами.

      Проте не все так безтурботно на стінах галереї. Старійшина і засновник фотоклубу Мар'ян Рінкевич, Матіяш Високінскі, Патрік Зінарскі дивляться на світ через чорно-білу призму. Життя, як воно є, у дивних маргінальних проявах. На знімках ми бачимо людей, які палко моляться, фактурних прохачів, красиво і сильно відображене життя бездомних і просто старих, дивні жанрові сценки з майже містичним змістом.

      Поляки переступили кордон Європи, але розповідають нам про ту Польщу, яка ще так схожа на нашу Україну. В їхніх фотографіях немає песимізму і байдужості. Для них, на відміну від нас, починається нова ера, і вони з гідністю прощаються з минулим, презентуючи його з повагою і філософським спокоєм.

Олександр ЛЯПІН.