Чемодан — вокзал — Росія?

Останніми днями все частіше українські ЗМІ обговорюють можливості проведення всеукраїнського референдуму. Щоб насамперед з’ясувати ставлення українців до української приналежності окупованого Криму і окупованих територій Донбасу.

Звичайно, результати референдуму матимуть дуже серйозне значення як усередині держави, так і за кордоном. Ними завжди можна обґрунтувати будь-яку згоду або відмову, наприклад, західним лідерам.

З іншого боку, результати такого референдуму можуть виявитися небажаними для влади в Україні. Адже немає гарантії, що український народ у своїй більшості підтримає реінтеграцію знищених територій. Зокрема, в такому разі добитися адекватної репарації від Росії майже неможливо. А вся відповідальність за це ляже на владу.

Всеукраїнський референдум є найвищим виявом народної волі. Тому ігнорування владою його результатів може бути дуже небезпечним. А це значить: якщо доведеться його проводити, то треба до референдуму добре підготуватися. Зокрема, треба ухвалити новий Закон України про референдум, а також прислухатися до очільника Донецької області Павла Жебрівського щодо формулювання запитань.

На мою думку, дуже доречно було б винести на референдум запитання, яке дозволило б з’ясувати ставлення нашого народу до кордонів України, наприклад, 1918 року, до інтервенції комуністичної Росії. Тоді не тільки Крим і весь Донбас були в складі України, а й наша територія була в 1,6 раза більшою за теперішню. Пізніше багато українських земель опинилося, зокрема, в складі Росії. А українських людей там не стало.

У разі прихильності більшості громадян саме до меж 1918 року владі в Україні на міжнародній арені доцільно проявити прихильність до пізніше сформованих і міжнародно визнаних кордонів, зокрема українських. Таким чином позиція нашої влади у світі лише зміцниться. Водночас з’явиться дуже сильний аргумент — думка народу.

Звичайно, що в контексті такого референдуму необхідна потужна роз’яснювально-інформаційна робота серед населення країн усього світу, а не тільки влади. Весь час треба виходити з того, що в демократичному світі позиція влади формується на основі позиції народу, а не навпаки, як в автократичних країнах — влада все вирішує, а народ виконує.

Цю роз’яснювально-інформаційну роботу слід проводити, враховуючи те, що наші опоненти вкладають у свою пропаганду великі суми грошей, яких у нас нема і ніколи не буде. А значить, треба знаходити інші методи — дешевші. І вони є. Варто тільки вивчити і врахувати закордонний досвід. Також треба виходити з того, що це важливо і треба це робити і в Україні, і на Заході, і на Сході, зокрема в Росії. Тепер, на жаль, і наші громадяни, і світ цього здебільшого не знають. А доцільно, щоб знали і робили свої висновки про російську політику щодо України й українців на базі правди, яку ніхто, крім нас, не здатен і не зобов’язаний забезпечити.

Також через референдум варто з’ясувати, хто є прихильником незалежної держави Україна, а хто — її опонентом. Тобто приблизно те, що зробили у Балтійських державах, — не надали громадянства. Надалі, для завершеності процесу, Українській державі слід за участю демократичних держав організувати переселення бажаючих із території України з наданням відповідної допомоги — наприклад, як це останнього разу робили в СРСР з українцями галицького походження. Якщо хтось знає інший шлях врегулювання кризи — хай реалізує. А невирішення проблеми позбавляє перспектив державу Україна.