Віталій Скоцик, Влада Литовченко, Микола Жулинський на відкритому уроці.
Подібний захід до дня народження Тараса Шевченка проходить другий рік поспіль, однак цього року організатори зробили його більш молодіжним та масовим. Окрім літературознавців, письменників, політиків, які дискутували щодо міфів та штампів довкола особистості поета, до заходу долучилися півтисячі учнів та студентів з одинадцяти областей України. «Твори Шевченка консолідують і презентують українську націю та українство у цілому світі. У них переплетено і духовність, і культуру, і традиції, і історію нашого народу. На творчості Шевченка, яка заснована на загальнолюдських цінностях (таких як правда, воля, справедливість, свобода, рівність, воля), дуже добре виховувати сучасну молодь. Ті настанови, які Шевченко заповів молоді, повинні виконуватися — тоді в Україні буде прекрасне, щасливе, стабільне і, головне, мирне життя», — вважає ідеолог проекту, голова Міжнародного фонду культурного співробітництва Влада Литовченко.
Аграрна партія України не змогла стояти осторонь творчості великого Кобзаря, адже саме українському народові, який завжди працював на землi, була присвячена чимала частина доробку Шевченка. «Часто політичні сили і політичні партії запитують, яка у вас програма? Ви візьміть «Кобзар» і відразу побачите програму українського народу, в основі якої лежать звичайні людські, християнські цінності. Тож коли мене запитують про ідеологію Аграрної партії, я завжди кажу, що ідеологія нашої партії говорить дві прості речі: «Земля — це головна цінність України, а людина, яка працює на землі, є головним носієм українських цінностей». Про це писав Шевченко, і це наша основна ідея. Коли ви візьмете «Кобзар», то ви побачите різними словами, але одну і ту саму ідею»,— каже голова Аграрної партії України Віталій Скоцик.
На вiдкритому уроцi діяла виставка художніх робіт за мотивами Шевченкових творів. У рамках конкурсу «Мій Шевченко» з усіх регіонів України надійшло понад тисячу малюнків, з яких організатори виокремили двісті найкращих. На виставці також були представлені унікальні вишиті рушники зі словами Шевченкового «Заповіту» різними мовами світу. Ініціатором проекту стали викладачі та студенти Національного університету водного господарства та природокористування, що у місті Рівне. «Проект «Вишиваний «Заповіт» Тараса Шевченка» започаткований два роки тому і приурочений до 200-ліття від дня народження Кобзаря. Ми вирішили вишити слова віршу тими мовами, які вивчають у нашому навчальному закладі. Серед вишитих мов — українська, російська, англійська, німецька, іспанська, французька, польська та грузинська. Обираючи обрамлення рушника, ми намагалися об’єднати два менталітети. Так, до прикладу, вишні і виноград на рушнику символізують єднання грузинської та української культур», — розповідає одна з ініціаторів проекту, викладач НУВГП Тетяна Тимощук.
Із початком Революції гідності пісні на вірші Шевченка неодноразово виконували зі сцени на головній площі столиці. Серед декламованих були «Мені однаково», «Заповіт», «Свою Україну любіть», «Реве та стогне Дніпр широкий», поема «Кавказ». Активісти розміщували фото Шевченка чи не по всьому Майдану — малювали його зображення на щитах та касках, вішали портрети на барикади, сцену, розміщували при вході у захоплену Київраду. На одній зі стін будинку на Грушевського київський стріт-художник намалював чорно-червоний портрет Шевченка з закритим хусткою обличчям і схрещеними «коктейлями Молотова» по обидві сторони голови. Обіграли образ Шевченка і у зв’язку з прийняттям диктаторських законів 16 січня. «Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте»,— цитували активісти Кобзаря, якому, згідно із законом про «безпеку громадян», загрожувало б три роки в’язниці «за екстремізм». Модератор дискусійної платформи на вiдкритому уроцi та «голос Майдану» Євген Нищук згадує, що присутність Шевченка на Майдані допомагала вірити у перемогу навіть тоді, коли, здавалося б, надії не було.
«Шевченко першим вийшов на Майдан. Маю на увазі не конкретну локацію, а внутрішній Майдан — територію гідності і свободи. Моє покоління почуло його голосом Сергія Нігояна, саме тоді ми зрозуміли ціну слів:«Борітеся — поборете». Коли ми бачимо мужню Надію Савченко, ми розуміємо значення слів Шевченка: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Шевченко створив Майдан ще тоді, коли України як держави ще не існувало»,— вважає львівський літературознавець Богдан Тихолоз. За словами науковця, основний меседж співвідношення «Шевченко—Майдан» можна вкласти у вісім слів: «Людина — здатна. Свобода — варта. Безсмертя — можливе. Україна — буде».
Лідер Аграрної партії України Віталій Скоцик вважає, що в «Кобзарі» є не тільки заклики до боротьби за свободу, а й повноцінна програма дій для побудови власної держави. «Ми пройшли два Майдани(2004 і 2014 років) під знаком слова Тараса Шевченка. Але «Борітеся — поборете!» — не єдине послання поета. У його творах є ціла програма на майбутнє, яку треба виконати, щоб країна стала розвиненою і багатою. Це і національна єдність, і рівність усіх перед законом, і освіта як запорука ефективності держави. Його програма буде актуальною для багатьох наступних поколінь. Тарас — історія. Тарас — сучасність. Тарас — майбутнє»,— переконаний Віталій Скоцик.
Молодого 47-річного Тараса Шевченка часто зображають у вигляді вусатого чоловіка у кожусі та смушковій шапці. Дослідники біографії Кобзаря не зовсім згодні з таким трактуванням його особистості. Шевченко не любив зайвої пишності, але під час життя в Петербурзі, коли він став портретистом і почав заробляти хороші гроші, він одягався досить модно. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 рублів.
Аби не сприймати Шевченка як сакральну ікону, молоді українські художники зображають його і в образі Елвіса Преслі та Супермена, і одягненим у сорочку із зображенням своєї літературної героїні Катерини, з сережкою у вусі й татуюваннями на руках. Шевченкознавці до такого сучасного мистецтва ставляться позитивно, називають його «естетикою стьобу» та кажуть: це деміфологізує Шевченка. Мовляв, молодь не ідеалізує, а змушує критично мислити. «Пам’ятників Шевченкові найбільше у світі — тому його можна вважати найбільш забрендованим письменником. Усе це відбувається завдяки пам’яті народу про Шевченка, завдяки його актуальності для українців в усі часи і незалежно від їхнього місцезнаходження»,— коментує сучасний український поет Дмитро Лазуткін.
«Шевченко — бренд», — переконаний i співорганізатор вiдкритого уроку Віталій Скоцик. «Не обов’язково, щоб він був на футболці чи якійсь іншій торговій марці. Життя змусило багатьох наших співвітчизників вирушити за кордон. І там, на чужині, українці в першу чергу шукають «Кобзаря». Цю збірку вони асоціюють з батьком, до якого можна пригорнутися і отримати розраду, коли важко. Це бренд, який лежить на столах у тисяч українців, розкиданих по всьому світі»,— каже політик.
Тарас Шевченко — це невичерпне і неосяжне явище. Окрім того, що повне зібрання творів Кобзаря налічує 12 томів, серед яких 8 поем, 245 поезій, 45 автопортретів та близько 845 живописних робіт, довкола цієї непересічної особистості в українській та світовій історії витає багато міфів та стереотипів. І міфи ці цілком закономірні, викликані масштабом особистості, вважають науковці. «Інститут літератури завершив 6-томну Шевченківську енциклопедію, яка налічує близько 7000 статей. Кожен том — це тисячі сторінок, але все одно вмістити усе, що відомо про Шевченка, неможливо. Таку значиму фігуру важко осягнути. Важливо, що кожне нове покоління намагається по-своєму пізнати Шевченка, зробити його «своїм», провести через свої почуття і своє сприйняття», — переконаний академік, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка Микола Жулинський.
Почався Великий піст. Багато хто задля духовного і фізичного очищення утримується від скоромного. А тим часом уся Україна з тривогою ловить вісті про стан здоров’я Надії Савченко. Знаємо, що суха голодівка може стати смертельною вже на третю добу: від загусання крові виникають тромби, які можуть спричинити розрив серця. Можна отруїтися власними шлунковими соками. >>
Моторошним свідченням того, як репресивна радянська машина безжалісно зживала зі світу українців лише за те, що вони просто любили свою землю і свій народ, є трагічна доля черкаського поета Степана Бена (справжнє прізвище — Бендюженко). Його розстріляли 30 жовтня 1937 року в Черкасах, на другий день після його дня народження. Йому було лише 37 років. >>
