Масниця для миру

Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання…

Веселі кулачні розваги

У давнину племена, що населяли територію нинішньої Росії, на Масляну поминали покійників. Спалення солом’яного опудала — то були похорони, а млинці — поминальна страва. Згодом ці звичаї трансформувалися у веселе розбишакувате свято з багатьма дивовижними розвагами. Так, у деяких місцевостях Росії ще в суботу, що передувала «масляному тижню», хлопчаки невеликими гуртами бігали по дєрєвні й збирали лапті, потім зустрічали тих, хто вертався з міста з покупками, й питали: «Чи везеш Маслєніцу?», і якщо неборака відповідав «ні» — його били лаптями. Вулицями возили солом’яну ляльку — Маслєніцу, вбрану в кафтан, шапку, опоясану кушаком, у лаптях. Традиційними в цей час були в Росії ярмарки: там можна було купити пряників, калачів, випити збитня з меду, хріну, дріжджів і води, або ж чаю з самовара, поїсти млинців. На площах ставили гойдалки й каруселі, веселили люд скоморохи й лялькарі.

Чоловіки будували, а потім штурмували й валяли снігові «городки». «Перед заходом сонця велика кількість народу збиралася подивитися, хто і як буде «ламати місто», — зазначають етнографи. У тій фортеці ховається «Масляна» в останній свій день. Чоловіче населення дєрєвні чи городка ділиться порівну — на захисників і нападників. «Після штурму фортеці — порваний одяг, синці й розсічені брови. Але всі як один — задоволені, засапані й рум’яні. Переможці несуть «Масляну» на «загальне місце». Над нею вчиняється суд і на великому кострищі її спалюють», — говориться в методичних матеріалах із народної культури, підготовлених для дитсадочків РФ.

Були й інші веселощі: биття мішками, «оплєухи», кулачні бої. Зазначається, що битися можна було «стінка на стінку» чи «один на один», велися й «охотницькі бої» — для поціновувачів таких поєдинків. «Із задоволенням споглядав такі бої сам Іван Грозний. Для такого випадку ці веселощі готувалися особливо пишно й урочисто», — читаємо на сайті старшого вихователя одного з садочків російського міста Владіміра. Та, мабуть, найвеселіша розвага російського люду в цей час — то високий стовп, облитий водою, аби зледенів. Уздовж стовпа підвішували подарунки, на верхівці — найцінніший, скажімо, чоботи. Лише найспритніший чоловік міг долізти по слизькому стовпу до верхівки. З інших «зіваки» весело сміялися.

Культ життя

В Україні Масниця має різні назви — Сиропуст, Запусти, Колодій. Як зазначає етнолог Надія Зяблюк, визначальні дійства української Масниці — це в’язання, волочіння, чіпляння колодки; взаємні гостини з ритуальними стравами; вшанування молодят; веснянки, водіння цапа; прощальні вечорниці-складки; церемонії прощення. Доктор історичних наук, етнолог Валентина Борисенко нагадує, що науковці ще в ХІХ столітті бачили суттєву різницю у відзначенні цього свята в росіян і українців. Російські дослідники зазначали, що українська Масниця — ближче до західноєвропейського свята, бо в її основі лежить покарання молоді за те, що не одружилися в м’ясниці, тоді як у росіян свято приурочували до «спалювання» зими і зустрічі весни.

Як і в Росії, це свято проводів зими і зустрічі весни, в час якого поминають предків, однак на наших теренах масничні обряди спрямовані не на змагання, бої і гучні вуличні забави, а на родинні й громадські святкування, культ родючості й життя. Обрядова страва передпостового тижня також відрізняється. Наш люд вживає в час масничних святкувань вареники з пшеничного або гречаного борошна, начинені сиром, политі сметаною. За дослідженнями науковців, лише в деяких місцевостях Чернігівщини, Слобожанщини, півдня України здавна вживають млинці з сиром. «Найбільшої популярності млинці під час Масниці набули в Україні з другої половини ХХ століття, коли директивно впроваджувалися нові свята та обряди «епохи розвиненого соціалізму», зокрема «свято проводів зими і зустрічі весни», — пише етнолог Надія Зяблюк. Вареники з сиром у давнину, вірогідно, були ритуальною стравою, пов’язаною з символікою місяця: Масницю справляють завжди на місяці-молодику.

Академік Агатангел Кримський свого часу записав на Черкащині обряд Колодія. Протягом тижня жінки збиралися у хаті котроїсь господині на кутку і «гралися»: першого дня Колодій нібито родився, другого — хрестився, третього дня відбувалися похрестини, четвертого — він помирав, п’ятого — його ховали, шостого — волочили. «Характерною особливістю української Масниці був звичай чіпляння колодки (поліна) до ноги парубка чи дівчини як засіб покарання за те, що вони у м’ясниці не одружилися, не виконали своєї місії продовження людського роду, — пише Валентина Борисенко. — На Полтавщині, Уманщині зберігалася тільки назва звичаю «вчепити колодку», а насправді (з кінця ще ХІХ століття) неодруженим дівчатам або хлопцям перев’язували руку стрічкою чи хустиною. У селах Поділля хлопець приносив до дівчини могорич і подарунок, вона готувала вечерю, що також вважалося «вчепив» колодку. Дівчина за це мала вишити парубкові до Великодня хусточку і виписати три-сім писанок. Таке віддарування мало назву «віддати колодку», що мало засвідчити вірність у коханні».

Гостина і прощення

Є звичай, який єднає в мирі не лише представників українського і російського народів, а й найрізноманітніших людей по всьому світі. Це Прощена неділя — останній день Масниці. Увечері цього дня у християнських церквах здійснюється особливий обряд: усі, хто в храмі, і священики, й миряни просять вибачення одне в одного. У Прощену неділю в церкві згадують непослух Адама і Єви та їх вигнання з раю. Ці двоє «великих дітей» зірвали невчасно плід із Дерева пізнання добра і зла, — єдиного в Раю, з якого не можна було їсти. І впустили у світ смерть. Бо рано ще дітям, незрілим духовно, непідготовленим, «бути, як Бог» і судити, що є зло, а що добро. Буває, що добром дорога до зла вимощена, а зло обертається на добро — дивним чином.

Це — апогей підготування до 40-деного Великого посту, що починається у понеділок і передує святу Воскресінню Христа. Ісус зветься в церковному переданні «новим Адамом», що виправляє помилку першолюдей. На літургії священик читає Нагірну Проповідь Євангелія, де сказано, що людина повинна прощати образи ближніх і намагатися примиритися з ворогуючими — тоді й Господь простить їй її провини. Богослови нагадують, що молитва людини буде почута Всевишнім лише тоді, коли виходитиме з серця примиреного, очищеного від ненависті, заздрощів та гніву. «Злопам’ятство часто переходить у пристрасть, що з’їдає серце; оскільки злопам’ятний чи ходить, чи лежить, чи встає, а зміїний яд постійно носить у собі, — навчав свою братію Синайський ігумен преподобний Анастасій. — I ніяка доброчинність, ані піст, ані милостиня не підуть такій людині на користь, тому що злопам’ятство погубить усе».

За народною традицією, українці цієї неділі ходять до родичів та сусідів на гостину, де просять вибачення за кривди, які заподіяли упродовж року. Зазвичай на прохання простити їх у цей день люди відповідають «Бог простить, мені прости».