Іконописці з «Десниці»

Львівську школу «Десниця» було утворено з метою відродження національного іконопису: вивчення та продовження давніх традицій у сучасному українському мистецтві. Всі зацікавлені слухачі мають можливість відвідати лекції та попрацювати на майстер-класах під керівництвом іконописця Михайла Скопа й за участі реставраторів і дослідників української давнини Марії та Яреми Іванцівих, інших учасників громадської організації «Чорна Галич».

Вивчення давніх сакральних традицій

Організація займається військово-історичною реконструкцією середньовіччя Галицько-Волинського князівства та сприяє зростанню зацікавленості молоді у національній історії, допомогає в збереженні та реставрації пам’яток історії та культури, відродженні ремесел та народних промислів. Вивчення давніх сакральних традицій також є важливою справою, до якої долучилася ця молодіжна організація.

Засновник школи «Десниця» художник-іконописець Михайло Скоп вважає, що навчити іконопису можна лише на рівні технічних навичок, а ось створити «живий образ» — це Божий дар. Якщо людина має віру, художні здібності та вміє «малювати серцем», — образи Христа та Богородиці набувають особливих рис, стають радушнiшими, добрiшими, ближчими до глядачів. І цього неможливо навчитися, бездумно копіюючи музейні зразки сакрального мистецтва. Михайло Скоп створив чимало святих образів, вивчив і технику реставрації старовинних зразків сакрального мистецтва, його ікони експонувалися на виставках у Києві та Львові, а нещодавно навіть помандрували до Папи Римського. Важливим патріотичним внеском Михайла та його колег задля захисту Батьківщини є створення ікон та стягів для українських військових.

Краще ніж Рубльов

«Сьогодні сучасне українське суспільство все більше звертає увагу на свою ідентичність: історію, культуру, традиції, — констатує Михайло Скоп. — Але, як не дивно, український іконопис залишається поза увагою — в наших храмах вішають російські та візантійські ікони, у багатьох містах працюють школи «канонічного» — фактично російського іконопису. А про українську ікону мало хто знає, навіть у «наукових» колах часто кажуть, що це «зовсім примітивне і народне «мистецтво», яке аж ніяк не можна поставити в один ряд iз російськими ізографами Рубльовим чи Діонісієм». Прикро, що від українців можна почути таку відчайдушну зневагу до власної старовини. Саме внаслідок цієї кричущої несправедливості й виникла ідея популяризувати тисячолітню традицію українського іконопису, яка багато в чому перевершує всім відомі іноземні школи іконопису.

Спочатку я створив спільноту «Український іконопис та іконографія» у мережі «Фейсбук», де систематично викладаю сотні зображень наших ікон із детальним поясненням іконографії, щоразу руйнуючи міф про їх «неканонічність». Поступово до життя спільноти приєднались музейники, мистецтвознавці й просто зацікавлені люди. Побачивши, яке зацікавлення викликали наші образи, я вирішив створити перший у світі сайт, присвячений українському іконопису всіх шкіл і періодів, — icon.org.ua.

Але, як і будь-яка традиція, наш іконопис має не лише досліджуватись, а й розвиватися, поповнюючись новими сучасними зразками. І вони мають бути основані не на візантійській чи московській, а винятково на українській традиції. Саме для цього було вирішено відкрити школу українського іконопису «Десниця». Тут ми проводимо лекції з іконографії та еволюції українських шкіл, досліджуємо іноземні впливи та їх самобутні риси. Розпочато практичний курс, у який входить технологічне копіювання традиційних образів — починаючи з вибору дощок, видів ґрунтів, емульсій, накладання пігментів та створення власних творчих українських ікон».

Еволюція іконопису від катакомбного періоду

«Метою школи «Десниця» є ознайомлення з різними сферами української давнини: зокрема військової справи, друкарства, давньої музики, — уточнює Михайло Скоп. — Відповідно, на лекції з давнього малярства запрошуємо фахівців із різних галузей, дотичних до іконопису. Науковий підхід ґрунтується на працях таких дослідників, як Михайло Драган, Павло Жолтовський, Дмитро Ярема, Лев Скоп, Галина Друзюк та багатьох інших, котрi розглядають наше мистецтво не як суміш іноземних впливів, а, найперше, — як самобутнє явище, гідне глибокого дослідження.

Школа іконопису не є самоціллю — натомість вона є одним із напрямів популяризації української традиції. Ще задовго до її заснування я проводив уроки іконопису для дітей шкільного віку, тож, окрім щонедільних практичних занять планується організовувати виїзні лекції в інші міста України, проводити уроки для дітей.

На перших лекціях ми розглядали еволюцію іконопису від катакомбного періоду і до ХХ століття, а також зародження української традиції та її розвиток. Зацікавлення у публіки викликав факт, що польський король Ягайло замовив оздобити свою королівську каплицю не польським малярам, а нашим русинським (українським) іконописцям на чолі з майстром Андрієм. Аналогічно в 12 столітті суздальський князь Андрєй Боголюбскій, що зруйнував Київ 1169 року, для різьбленої оздоби своїх кам’яних храмів у Суздалі, Володимирі та інших містах запросив не кого-небудь із місцевих, а саме галицько-волинських майстрів, про що свідчать архівні дані. Проте це, звісно ж, не афішується. Ці факти вщент руйнують усі стереотипи про українське мистецтво як про примітивне і недолуге, бо ж чому тоді іноземні правителі надавали перевагу саме нашим майстрам, а не своїм місцевим?

Проводячи лекції з історії іконопису та практичні заняття, постійно помічаю — різним людям цікава ця тема, навіть нібито дуже далекі від мистецтва хочуть узнати про нашу традицію все більше, що не може не викликати радості. Якщо за українське «голосують ногами», відвідуючи музеї, лекції, екскурсії та все, пов’язане з нашою традицією, отже, наша робота не даремна і обов’язково принесе свої плоди. Очевидно, що «Десниця» — це лише краплина в тій ріці, проте хочеться вірити, що колись перестануть знищувати дерев’яні церкви, давні ікони не будуть спалювати і замінювати на «файні та яскраві», а, почувши про українську ікону, як духовенство, так і будь-який ерудований українець не знизуватиме плечима, а гордо продовжить розмову. Словом, усі свої сили ми присвячуємо тому, щоб українці почали цінувати власну традицію».