Рахувалися Варшава і Бахчисарай

Іван Федоров, рятуючись від переслідувань Івана Грозного, друкував перший в Україні «Буквар»

Внесок на культурно-освітній ниві, який важко переоцінити, зробив «некоронований король України» Василь-Костянтин Острозький (1526—1608). Тоді Острозьким належало близько 40 замків, 100 міст і 1300 сіл. Опираючись на майже необмежені фінансові ресурси, помножені на палкий патріотизм, князь спрямовував свою діяльність на збереження української самобутності, припинення покатоличення України. Могутнім чинником у відстоюванні національних інтересів він вважав приведення освіти в Україні до європейського рівня.

У 1576-му в Острозі відкрито першу на теренах східних слов’ян слов’яно-греко-латинську школу, яку вже через три роки іменують академією. В основу її діяльності покладено вивчення традиційних для Європи семи наук — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії — у поєднанні з досконалим знанням церковнослов’янської, грецької, латинської мов. Першим ректором академії став письменник-полеміст Герасим Смотрицький, його наступником — майбутній патріарх Константинопольський і Александрійський Кирило Лукаріс.

Певний час в академії працювали визначний письменник-полеміст Іван Вишенський та відомий діяч української культури Дем’ян Наливайко. Серед її випускників — гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний, автор першої слов’янської граматики Мелентій Смотрицький, відомий гуманіст того часу митрополит Київський Іов Борецький, чимало представників козацької старшини.

Також в Острозі була заснована друга в Україні кирилична друкарня. На роботу до неї князь запросив першодрукаря Івана Федорова, який, рятуючись від переслідувань Івана Грозного, знайшов притулок у Львові. Із 12 видань Федорова шість побачили світ у Острозі. Серед них перший в Україні «Буквар» і знаменита «Острозька Біблія» (1581) — перший повний переклад Біблії церковнослов’янською мовою. До наших днів дійшло понад 200 примірників цього видання, що свідчить про значний його наклад.

Цікаві штрихи, що стосуються Костянтина Острозького: у його надвірному війську лише шляхтичів служило кілька тисяч — сила, з якою були змушені рахуватися і Варшава, і Бахчисарай. Коли значну частину України та Білорусі охопило у 1594-95 роках повстання, очолене сотником надвірного війська князя Северином Наливайком, то найбільший феодал України ухилився від боротьби з повстанцями.

Зі смертю Костянтина Острозького для академії настали важкі часи. Якщо його старший син Януш (уже католик), виконуючи заповіт батька, ще утримував академію та друкарню, то після нього «славних прадідів великих правнуки погані» звели нанівець велику справу князя. 1636 року академія припинила своє існування. І лише в наш час повернуто із небуття первісток вищої школи в Україні.

«Відновили» 230-літній храм — звівши новий

Один з останніх населених пунктів на шляху до Острога нашої тургрупи — село Старий Кривин. Несподівано праворуч від дороги на пагорбі виникла велична будівля дерев’яної Воскресенської церкви, віднесеної до пам’яток національного значення. Її за зовнішнім виглядом нерідко порівнюють з кораблем. Порівняння досить вдале. Збудовано церкву, що належить до волинської школи народної архітектури, без єдиного цвяха у 1763 році. Незважаючи на солідний вік, храм продовжує милувати погляд своїми первісними добре збереженими формами.

В Острозі звернули праворуч, на дорогу, що веде до залізничної станції. За кілька кілометрiв на ній лежить село Розваж. Путівники радянських часів запрошували туристів оглянути в ньому пам’ятку архітектури — дерев’яну церкву Кузьми і Дем’яна (1781), що також представляла волинську школу. В наш час церква отримала статус пам’ятки національного значення, тож без сумнівів і ми включили її в маршрут.

Утiм на місці старовинної будівлі, що мала охоронний знак «Пам’ятник архітектури. Охороняється державою. Пошкодження карається законом», погляду відкрилася... новозбудована дерев’яна церква. Так місцевий священик і прихожани при потуранні влади на свій розсуд недавно «відновили» 230-рiчний храм. Якими б мотивами вони не керувалися, маємо факт свідомого нищення української старовини. Такі випадки в наш час непоодинокі, тому що відповідальність за знищення культурної спадщини, схоже, існує тільки на папері. Особливо уразливі дерев’яні церкви, найкращі вiсiм зразків яких недавно занесені до списку Всесвітньої спадщини. Говорять, що автентичний храм ще можна було побачити 2011 року. А тепер туристам у Розваж їхати не варто.

Кругла вежа вражає

І от ми — на Замковій горі, в оточенні будівель колишньої князівської резиденції. Найдавніша — могутня Вежа Мурована, що впирається масивними контрфорсами в схил гори. Збудував її, як вважають, переможець над військом польського короля у 1340 році, перший з відомих Острозьких — Данило. В суворих, без прикрас обрисах відобразилася епоха, що спричинила її появу. Війни з сусідами, татарські вторгнення і відродження українських земель після повалення монголо-татарського панування — ось щоденна реальність тієї доби. Тому при спорудженні не лише замків та фортець, а й церков та монастирів на чільне місце виступали оборонні потреби.

Верхня частина вежі слугувала за князівське житло, нижня — для зберігання скарбниці, зброї та харчових припасів. Із 1913 року в ній — краєзнавчий музей, експозиція якого багато представлена предметами побуту, мистецтва, зброєю, стародруками. (За помірну плату тут можна зробити фото інтер’єрів середньовічних приміщень, експонатів).

У ХV столітті поруч iз вежею споруджена з урахуванням давньоруських будівельних традицій Богоявленська церква, згодом включена у систему укріплень замку. Їй не поталанило — приблизно через два століття православний храм був закритий фанатичною католичкою Анною-Алоїзою Острозькою і понад 200 років стояв пусткою, перетворившись на руїну. Лише наприкінці ХІХ століття його відбудували по можливості у первісних формах. А змурована у ХVІ столітті із дикого каменю й увінчана ренесансною короною Кругла вежа й сьогодні вражає своєю масивністю, потужністю стін та неприступністю.

Обнесли кам’яними стінами й саме місто, яке за кількістю населення посідало на той час п’яте місце в Україні. Щоб мати уявлення про них, достатньо побачити напівзруйновану Татарську і добре збережену Луцьку надбрамні башти, що височать над забудовою сучасного міста. Тепер у Луцькій башті Музей історії книги і друкарства. З урахуванням потреб оборони збудована у XVІ ст. і синагога, перетворена за радянських часів на склад. Нині ця велика споруда з охоронною табличкою, що простояла майже півтисячі років, пустує і руйнується.

Околиці

Від Острога до села Межиріч — 3 км, що долаються пішки за 40 хвилин. Перед селом, при дорозі, — джерело зі смачною водою. В самому селі вже ніщо не свідчить, що в XVІ ст. тут було містечко, яке мало Магдебурзьке право. Про славне минуле поселення тепер нагадують лише Городище з високими валами і вцілілою піччю та руїнами в’їзної брами на місці замку. Поруч — заснований правнуком Данила Острозького Іваном монастир-фортеця. Споруджений, як і замок в Острозі, у лихоліття ворожих вторгнень, монастир захищений міцними мурами з оздобленими фігурними атиками баштами, у яких відчувається вплив доби Відродження. Строгі лаконічні форми головної його споруди — Троїцького собору (XV ст.) — поєднують у собі риси давньоруських храмів з елементами готики. Прибудовані до нього корпуси келій з масивними вежами по краях нагадують швидше середньовічний замок. В інтер’єрі особливо вражає пишним різьбленням по дереву іконостас. Можна довго стояти і милуватися цим шедевром, і все одно неможливо втримати в пам’яті його вибагливі форми. А дозволу на хоча б одне фото не дали...

Далі наш шлях знову проліг на захід, через Новомалин до знаменитого Дерманського монастиря. Невелике село Новомалин у XV столітті вже мало Магдебурзьке право. Трохи раніше, наприкінці ХIV століття, тут збудовано замок. Останнім його власником був польський скульптор Т.-О. Сосновський. Від колишньої розкоші, колекцій витворів мистецтва, бібліотеки, залишилися тільки руїни на невисокому узвишші над ставками, які свого часу планували відреставрувати. Привертає увагу оригінальними формами п’ятикутна каплиця власників замку Малинських, збудована на залишках давньої башти і згодом увінчана Сосновським п’ятьма башточками. До речі, роботи цього талановитого скульптора представлено в Острозькому краєзнавчому музеї, копія однієї з них є у Ватиканському музеї.

А на черзі — оточене лісами та полями село Дермань Друга. У XV ст. Василь Острозький спорудив тут замок, а згодом заснував монастир-фортецю. Висока надбрамна башта замку в ХІХ ст. була надбудована п’ятим ярусом і стала дзвіницею монастиря. Збереглася мурована Троїцька церква XVІІ ст. Але відомий монастир перш за все як культурно-освітній осередок. 1575 року тут працював управителем Іван Федоров. 1602 року, нагадаємо, Костянтин Острозький відкрив в обителі друкарню та школу. Уже із 1627 року настоятелем обителі був Мелентій Смотрицький.

До речі, із споруджених Острозькими укріплень також збереглися замки у Дубно, Старокостянтинові, Старому Селі. Тож маршрутів, які допомагають пізнати історію свого краю, ще залишається немало.