Отруйний аромат руїни

Останні бурхливі парламентські дебати залишили по собі гіркий присмак відчуття втрачених ілюзій стосовно можливості консолідації українського демократичного політичного класу. Прикро, що пік розбіжностей у поглядах фракцій парламентської коаліціі на долю уряду відбувся напередодні другої поминальної річниці Героїв Небесної сотні. Без сумніву, в жодному разі ні жертви кривавого режиму, ні суспільство не сподівалися на такі розборки між партіями революції. Менше всього очікували, що маргінальні політичні сили наважаться у цей святий для нації і родин день примітивними провокаціями на Майдані затьмарити пам’ять героїв.

Внутрішній фронт

Мимоволі напрошується версія про те, що кероване Кремлем українофобське реваншистське закулісся навмисно готувало такі акції у парламенті і на майдані Незалежності з метою подальшої компроментації та поетапного відсторонення від влади керівного ядра Революції гідності. З цього приводу пригадується добута в 2005 році зовнішньою розвідкою України інформація (доповідалася чинному в той час вищому керівництву держави) про план Кремля усунути з політичної мапи країни ключових лідерів Помаранчевої революції для трансформації нашої держави в такий собі черговий федеральний округ Російської Федерації. На щастя, повністю реалізувати цей сценарій Кремлю завадив Майдан-2014.

Чи усвідомлюють наявність аналогічного плану Путіна стосовно України в сучасних умовах інфантильно-снобiстські, популістські та заангажовані на конфлікті інтересів фракції парламентської коаліції? Схоже, що ні. Оскільки бажання сором’язливо, але «рішуче» відмежуватися від системних прорахунків сформованого ж коаліцією уряду для збереження привабливого обличчя перед електоратом напередодні можливих дострокових парламентських перегонів, вочевидь, позбавило окремі фракції здорового глузду і спроможності реалістично по-державницьки оцінювати міжнародну і внутрішню обстановку, в якій перебуває Україна. Вкотре доречно послатися на мудрість стародавніх греків, які говорили: «Якщо Бог хоче покарати людину, то він позбавляє її розуму».

Прагнучи уникнути солідарної відповідальності за стан справ у країні та не пропонуючи проривних пропозицій і рішень щодо їх суттєвого покращення, фракції «Батьківщини» і «Самопомочі» після невдалої відставки уряду миттєво оголосили про свою опозиційність, у якій начебто перебували весь час «формального» існування проєвропейської коаліції. Не виглядає прикладом високої парламентської культури і фракція БПП. Наявність у ній депутатів різного ідеологічного спрямування та з банальними меркантильними нахилами перетворює цю фракцію із фундаменту коаліції на гламурний клуб за інтересами з представниками кілерського медійного середовища.

Отже, обставини складаються таким чином, що попри всі застереження глави держави та наявність майже фатальних зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці держави, в Україні фактично відкривається внутрішній фронт боротьби між законодавчою і виконавчою гілками влади. Ситуація ускладнюється ще й тим, що судова гілка влади перебуває через люстрацію в деморалізованому стані і не лише не може ухвалювати об’єктивні рішення, а й використовується урядом та парламентом у власних інтересах. Наслідком таких змагань може бути встановлення двовладдя, втрата керованості країною, подальша ерозія суверенітету та територіальної цілісності України. Схоже на те, що в повітрі починає витати отруйний аромат руїни, яка вже одного разу відкинула на декілька століть сподівання українців на власну державу. У такій ситуації зарубіжні партнери, ЄС та МВФ можуть поставити на паузу двостороннє співробітництво з Україною.

Досвід надії

Проте з огляду на історичний досвід інших країн та вжиті за останні два роки заходи є підстави прогнозувати, що Україна подолає чергові труднощі у своєму розвитку. Адже всі постреволюційні країни проходили складні етапи свого становлення. При цьому нова аристократія та підприємливі ділки не соромилися брутально використовувати такі обставини для власного збагачення, обкрадаючи націю. Характеризуючи відповідний етап історії молодої американської республіки, Теодор Драйзер у своїй праці «Про деякі риси нашого національного характеру» писав: «Люди, які написали Декларацію незалежності і виробили нашу Конституцію, були охоплені прагненням до ідеалу надто далекого від оточуючої їх меркантильної дійсності. Америка була в ту пору не лише далека від демократизму — це було суспільство гострих станових контрастів». Як влучно накладаються оцінки класика американської літератури на окремі аспекти сучасної української дійсності! Пройшовши тернистий і драматичний шлях побудови держави і створення високопатріотичної політичної нації, сьогодні США є глобальним лідером, до голосу якого прислуховується світова спільнота, а опоненти вимушені рахуватися з ним. Секрет успіху цієї країни напевне полягає в наступній тезі Драйзера: «Людина і нація повинні бути багатими і сильними, щоб вижити».

Такі економічно потужні країни розвиненої демократії, як Німеччина, Велика Британія, Франція, Японія, Швеція подолали не менш складний шлях і лише внаслідок досягнутого суспільно-політичного і станового консенсусу та консолідації всіх наявних ресурсів змогли забезпечити надійну обороноздатність, належний рівень життя власних громадян, а також утвердитися в елітному клубі провідних країн світу. Звичайно, на відміну від революційних американських колоній, метрополія яких була на відстані тисяч миль, Україна з колишньою метрополією-агресором має майже тисячомильний спільний сухопутний і морський кордон. Це суттєво впливає на її розвиток як незалежної держави. Адже, згідно iз законами суспільного розвитку, колонія, що де-юре здобула незалежність, де-факто ще тривалий час перебуває під впливом метрополії.

Якими б упередженими не були опоненти, але й вони не можуть не визнати, що, попри низку важливих чутливих для суспільства проблем (корупція, падіння рівня життя, безробіття, бідність, інфляція, галопуючий ріст цін тощо), за два останні роки завдяки спільним діям усіх гілок влади у країні відбулися певні реформаторські зрушення у подальшому розвитку демократії, ринкової економіки і верховенства права. Модернізація і мобілізація у стислі терміни сектору безпеки і оборони дозволили за підтримки міжнародних партнерів зупинити російського агресора, зберегти та зміцнити українську незалежну державу. Те, що Україна витримала підступну збройну агресію одного з гарантів її безпеки — Росії, та успішно протидіє організованому Кремлем терористичному заколоту бандформувань на Донбасі й продовжує реформи для просування у євроатлантичному напрямі, спричинило вкотре істеричну реакцію Путіна. Через це — ескалація бойових дій на сході, маніпуляції і спекуляції з реалізацією Мінських домовленостей, спроби інспірувати в Україні масштабну політичну й урядову кризу та через агентів впливу розколоти Євросоюз для зняття з РФ санкцій і унеможливлення підтримки нашої країни. Проте на заваді такій стратегії Кремля є посилення міжнародної ізоляції, репутаційні втрати, економічна стагнація та загроза дефолту і фрагментації Росії. Нарешті, зробивши висновок з агресії Кремля в Україні, НАТО і США визнали Росію довгостроковою загрозою.

«Коли революція пожирає своїх дітей»

За оцінкою «Левада-Центру», російське суспільство перебуває у фазі біфуркації, коли неможливо прогнозувати, як будуть розвиватися події і які рішення ухвалюватиме влада. Тобто, із огляду на ситуацію, що склалася в Росії і навколо неї, а також політико-дипломатичну і практичну допомогу Києву з боку західних партнерів, Україна має шанс забезпечити свою незалежність. Такий сценарій перебігу подій можливий лише за умови конструктивного діалогу й єдності дій всіх гілок влади із забезпечення політичної стабільності, подальшого проведення в першу чергу соціально орієнтованих реформ та зміцнення обороноздатності країни. На цьому досить чітко і вимогливо наголошували під час нещодавнього візиту в Україну міністри закордонних справ ФРН та Франції. Неодноразово до цього закликав українську владу віце-президент США Джо Байден. Хоча для незалежної держави виглядає дещо принизливо, коли для умиротворення її очільників потрібні візити зарубіжних високопосадовців. Як це не ідеалістично виглядає, але суб’єкти владного тріумвірату врешт-решт повинні відкинути дріб’язкові міжособисті рахунки, необґрунтовані підозри і фобії та уникати жорстких підклимних інтриг. Доречніше було б зосередити спільні зусилля на протидію провокаціям «п’ятої колони» та ефективній відсічі ворога на Донбасі. Інакше суб’єктів вищої влади очікуватиме доля, коли, за висловлюванням одного із вождів Великої французької революції Дантона, «Кожна революція пожирає своїх дітей».

Чинному Президенту України дісталася тяжка спадщина. Жодному його попереднику не доводилося під час каденції вирішувати надскладні питання, пов’язані з іноземною агресією, анексією та окупацією частини території. Проте для уникнення з боку опонентів безпідставних спекулятивних звинувачень Президента в авторитаризмі та узурпації влади адміністрації глави держави у своїх публічних офіційних заявах та повідомленнях доречно частіше наголошувати на спільності його дій із парламентом і урядом країни.

І головне. Країна очікує на «момент істини» у вирішенні дилеми війни і миру. Суспільство загалом індиферентне до міжкланових та міжолігархічних боїв, відставки уряду та можливих дострокових виборів до парламенту. Але розуміє, що «внутрішня гризня» суттєво послаблює безпеку та оборонний потенціал країни, шкодить економіці та негативно впливає на рівень життя громадян. Надактуальним для громади є отримання від влади чіткого сигналу про наявність і реалізацію покрокової дорожньої карти військово-політичної і дипломатичної кампанії на коротко- і середньострокову перспективу, в якій передбачено проривні модальності та наступальні, креативні і асиметричні методики для відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.

Державі і нації конче потрібне свіже повітря всеохопного ренесансу.

Василь БОГДАН,
ветеран зовнішньої розвідки, генерал-лейтенант