Червоне — то любов?

У рамках закону про декомунізацію постановою Верховної Ради України місто Червонозаводське одним із перших населених пунктів перейменовано на Заводське (м’яко кажучи, нова назва своєю «милозвучністю й оригінальністю» викликає щонайменше подив). Міський голова Червонозаводського Віталій Сидоренко стверджує, що громада невдоволена і збирається оскаржувати цю постанову у Вищому адміністративному суді.

«Уявіть собі, 94 відсотки жителів вважають, що назва Червонозаводського не пов’язана з комуністичним режимом, — говорить Віталій Володимирович. — Доходить до абсурду: невже в Україні стає забороненим червоний колір? Ми ж вважаємо, що такий колір не містить ніякої крамоли, більше того, червоний та чорний належать до традиційних українських кольорів. А раз так, то хочемо повернути своєму населеному пункту стару назву».

Місто, яке було на ту пору селищем, отримало назву Червонозаводське в 1961 році, після розвінчування культу особи Сталіна (до цього воно називалося Сталінкою). За словами міського голови, люди, які ініціювали нову назву, були причетними до Червонозаводського району Харкова — звідси й походить нова назва.

«Так от, Харкова також торкнувся закон про декомунізацію: там змінили назви вулиць, мікрорайонів, — продовжує Віталій Сидоренко. — А Червонозаводського району не чіпають — Український інститут національної пам’яті не вніс пропозиції його перейменувати. Тож і виникає запитання: чому наш населений пункт підпадає під дію закону про декомунізацію, а мікрорайон з аналогічною назвою — ні? Дивує й те, що нас внесли до постанови Верховної Ради як таких, котрі нібито хочуть змінити назву населеного пункту добровільно. Але насправді це не так. Місцеві депутати обійшли чи не всі оселі жителів Червонозаводського, проводячи опитування. Як наслідок, із 1тис. 815 червонозаводчан, які активно заявили про свою позицію, 1тис. 702 висловилися за те, щоб назви не змінювати. Та й на сесії міської ради фактично всі депутати, котрі представляють вісім політичних сил, також проголосували за те, щоб зберегти стару назву. Тож виходить, що нас переламали через коліно, не спитавши нашої згоди».

До речі, рішення сесії Червонозаводської міської ради надсилали й до Інституту національної пам’яті, й до комітетів Верховної Ради, й депутатам від Полтавщини, тобто всі були поінформовані про те, що місцева громада не бажає перейменовувати свій населений пункт.

«Нагорі порушили статті 5 та 7 Конституції, у яких зазначається, що влада в Україні належить народу й місцевому самоврядуванню, — вважає Червонозаводський міський голова. — Найдивніше те, що, коли пан Володимир Гройсман ставив проект постанови, про яку йдеться, на голосування, то прокоментував це так: «Шановні народні депутати, давайте підтримаємо цей проект, бо громади просять...» Розумієте? Перейменовували ті населені пункти, де люди дуже просили. Ми ж неодноразово заявляли, що громада не згодна з перейменуванням. А раз до громади не прислухалися, готуємо позов до суду — думаю, він буде на 15—20 аркушах та ще плюс додаток із підписами опитаних. Що мене ще не влаштовує? Якщо прочитаєте згадану постанову Верховної Ради, то зрозумієте, що вона не містить механізму реалізації перейменувань. Хоч, згідно з логікою, раз державний орган береться за перейменування, він повинен фінансово забезпечити цей процес. Проте я бачу, що Верховна Рада й тут «відмазується» — прагне перекласти виконання цього закону на наші плечі. Ми не визнаємо нової назви, яку вони придумали. Тож наше місто лишається Червонозаводським».

Віталій Сидоренко переконаний: саме люди мають вирішувати долю території, на якій вони проживають. Держава ж має бути ефективним менеджером, займатися розвитком територій.

«Економікою ніхто не займається. Більше половини підприємств у нашому містечку стоять. От гігант галузі, колись бюджетоутворююче державне підприємство «Лохвицький спиртовий комбінат» простоює вже дев’ять років, цукрозавод — три роки... Люди настільки зубожіли, що ледве зводять кінці з кінцями. Нагорі ж займаються тільки тим, що отими перейменуваннями, відволікають людей від головного», — підсумовує Червонозаводський міський голова.

А ТИМ ЧАСОМ...

Невдоволені спробою Верховної Ради України перейменувати їхнє місто й у Комсомольську Кременчуцького району. Тут нашвидкуруч вигадали, що назва міста — абревіатура від словосполучення «Колектив молодих соціально мотивованих людей — справжніх козаків».

«Комітет Верховної Ради, Інститут національної пам’яті України наполягають на тому, щоб комсомольчани змінили назву міста, яка є, власне, його історичною назвою, — коментує ситуацію міський голова Комсомольська Дмитро Биков. — 55 років успішного життя міста нерозривно пов’язані з назвою Комсомольськ. Верховна Рада має намір дати місту нову назву — Горішні Плавні (назву, що не має до міста жодного стосунку), ігноруючи експертну думку місцевих істориків та краєзнавців. Нагородити в насильницький спосіб місто, назву якого можна вважати брендом чорної металургії України, яке є гордістю Полтавщини, справним платником податків протягом 46 років поспіль, назвою, не погодженою із жителями, — просто немислимо! Влада просто не має морального права ігнорувати думку 54 тисяч людей, які обрали її, щоб вона захищала права й демократичні свободи. Вважаю, право змінювати назву міста належить тiльки територіальній громаді Комсомольської міської ради через місцевий референдум — і ніяк інакше! Будь-які інші способи є недемократичними, а тому неприйнятними!»