Можемо прожити і без кредитів

Серед багатьох тем, які виникли в українській політиці останнім часом, можна виокремити три основні: українському суспільству вперто нав’язують думку, що Україна не зможе вижити без зовнішніх кредитів, зокрема МВФ; українців вчергове закликають до єднання з метою гідно пережити нинішню кризу; українське суспільство фактично залякують можливістю проведення дострокових виборів. Тому варто ще раз надати відповідні роз’яснення.

По-перше, зовнішнє кредитування, включаючи найвигідніші кредити від МВФ, не зовсім чітко пояснено українському суспільству. Скажімо, в Україні по-різному оцінюється обсяг тіньової економіки, яка не бере участі у формуванні бюджету. В середньому він складає приблизно 50%. Подібне стосується й тіньового імпорту (контрабанди). Тобто державний бюджет міг би щонайменше подвоїтися за рахунок детінізації економіки та імпорту. У свою чергу, згадана детінізація сприяла б збільшенню доходів українських громадян і (опосередковано) — росту обсягу інвестицій. За попередніми оцінками, повна детінізація економіки та імпорту в грошах означала б зростання держбюджету на 40—50 мільярдів доларів США, що переважає потенційні іноземні кредити за 3-4 роки. Очевидно, що здійснення в нас повної детінізації потребує часу, за попередніми оцінками, це 2-3 роки. З іншого боку, це означає, що в найближчі 2-3 роки тільки за рахунок детінізації економіки та імпорту можна було б перекрити обсяг зовнішніх запозичень, який цього року оцінюється в 10 млрд. доларів США, включаючи кредити МВФ. Звичайно, певний час було б доцільно і проводити згадану детінізацію, і отримувати вигідні зовнішні кредити — принаймні для заміщення ними дорожчих і на розвиток економіки, а не «на проїдання». Водночас не буде катастрофи, якщо зовнішнє кредитування припиниться — при умові пріоритетних детінізації, зміни структури економіки, розвитку малого і середнього бізнесу тощо.

По-друге, черговий раз закликаючи нас до об’єднання, влада та її представники не кажуть, довкола чого об’єднуватися, адже пафосне «аби зберегти державу» народ уже не сприймає. Будемо відверті: від 2010 року до цих пір влада в Україні не зробила нічого для консолідації суспільства. Ми всі вже мали змогу переконатися в тому, що заклики на кшталт «за майбутнє дітей» чи за «повний холодильник» тощо не спрацьовують. Наразі однозначно об’єднуючим чинником є наше минуле. У цьому контексті найбільш результативною є тема Голодомору 1932-33 років.

Тут, подобається це комусь чи ні, але найбільше зроблено в період 2005—2009 років з ініціативи тодішнього Президента України. Жаль лише, що команда не завжди була послідовна. Згадаймо лише, які пристрасті кипiли навколо будівництва пам’ятника Голодомору в Києві. Думаю, що соромно тепер усім тим, хто блокував це будівництво. Однак пам’ятник збудований. І в останні 6 років саме до нього приходили перші особи держави, парламенту, уряду. І вже ніхто нічого не критикує. З іншого боку, варто констатувати, на жаль, що офіційним Києвом не зроблено нічого або майже нічого, аби український Голодомор став символом впізнаваності й страждань українського народу.

По-третє, народ залякують дочасними виборами. Особливо актуальною ця тема є після того, як про свій вихід з коаліції оголосила фракція «Самопоміч». Основний аргумент — російська агресія. Насправді ж ніякої катастрофи не має бути, якщо змінити виборче законодавство.

Тут треба відзначити, що автори згаданої концепції про згубність виборів під час агресії до певної міри мають рацію — вибори дійсно несуть загрозу українській нації через тимчасову окупацію Криму і Донбасу. Насправді ж — лише до певної міри, лише в ситуації, коли виборче законодавство залишається незмінним... Але якщо парламент наважиться на зміну виборчого законодавства, дочасні вибори можуть відбуватися в нашій державі.

Верховна Рада України має розглянути у пріоритетному порядку і прийняти нове виборче законодавство, яке би мінімізувало вплив агресії і здійснило деолігархізацію української політики. Зокрема, варто заборонити будь-яку політичну рекламу і фінансування олігархами політичних партій. Нове виборче законодавство з реально відкритими списками і без мажоритарних округів треба затвердити на всяк випадок. Краще подолати нинішню кризу без перевиборів, але, якщо не вдасться, треба мати його в запасі. А нинішню російську агресію можна використати на користь української нації — хоч як би прикро було визнавати факт агресії.

На жаль, практично жодна з політичних сил, зокрема ті, які представлені в українському парламенті, у своїх програмах і виборчих планах не це уваги на звертає.