СТУДний день

До другої річниці трагічних подій у самому центрі української столиці TCH.ua підготував спецпроект «Два роки без Небесної сотні. Нова Україна очима студентів». Молоді люди розповіли про свої відчуття, думки, ідеї через два роки після розстрілу Небесної сотні. Представники 5 університетів Києва, Львова та Івано-Франківська разом зі студентами, які з Майдану пішли в АТО, погоджуються в одному — незважаючи на війну і недолугих лідерів, ми маємо будувати країну, за яку гинули Герої Небесної сотні.

Про роль студентства у становленні нової України та причини недовіри до влади «УМ» поспілкувалася з одним із учасників проекту Іваном Пикусом, аспірантом Львівського національного університету ім. Івана Франка.

n Невже студенти справді вірять у силу відеозвернення ? Думаєте, що такий монолог може вплинути на владу?

— У мене складається враження, що на нашу владу вплинуть лише певні радикальні дії. Це відеозвернення — певний студентський біль, розповідь про те, що наболіло за ці два роки.

Подібні відео, можливо, не дадуть 100-відсоткового ефекту, але це — як із сусідом, який позичив гроші; якщо час від часу нагадувати, то він їх рано чи пізно віддасть. Це звернення було покликане нагадати нашим обранцям, щоб вони так швидко не забували, яким чином вони отримали ці посади. Бо біль українців великий: за безкарність генералів, байдужість депутатів. І в мене, як і в більшості українців, одне просте запитання: «Що ви спромоглися зробити за ці роки?». По суті, дуже мало. Натомість маємо величезну кількість політв’язнів нинішнього режиму та втрати на східному фронті, які вимірюються не сотнями, а тисячами.

n Чи є альтернативний план не лише донести свої думки, а й змусити владу реально працювати на користь України?

— Влада вже мала можливість два роки працювати на благо держави. Уряд, який ми маємо сьогодні, повністю себе дискредитував та втратив довіру. Діалогу з народом не виходить. Зараз йдеться про позачергові вибори, і складається таке враження, що вони триватимуть вічно. Прем’єр зі своїм урядом та, зрештою, і Президент за цей період не виправдали той шалений кредит довіри, який дали їм українці після Майдану. І третій Майдан — це не вихід з ситуації, як зараз думає більшість правих сил. Україна виснажена війною.

Дивно, що в країні, яка прагнула до європейських орієнтирів, iз приходом нової влади випадки корупції збільшилися. Умови створюються зверху. Сьогодні уряд власноруч робить усе можливе, щоб корупція займала панівне місце в державі. Нереально малі зарплати, пенсії змушують людей брати і вимагати хабарі.

n Як, на твою думку, мала б діяти новообрана влада після трагічних подій Майдану?

— Порошенко та Ко отримали найбільший за всю історію нашої Незалежності, дійсно щирий та відчайдушний кредит довіри. По-перше, вони були зобов’язані (це справа честі) покарати винних, але цього ніхто не зробив ні через рік, ні через два. І це велика помилка. По-друге, мали б кардинально і категорично відмовитись від тих прихвостнів доби Януковича, які зараз є депутатами БПП та більшості інших партій. Президент довірився не тим людям. А як же ті, хто пройшов Майдан, які боролися за нашу перемогу? Чому б не довіритись громаді, активістам, суспільству? Ці люди були реально просякнуті змінами, Майданом, боротьбою. Натомість лишилися самі хабарники, корупціонери, з якими зараз боротися неможливо. Бо складається враження, що вони мають певний імунітет, можливо, від того ж Президента.

n Молодь завжди була каталізатором основних суспільно-політичних процесів в Україні. Студентська революція на граніті чи то Революція гідності кардинально змінювали хід нашої історії. Чи відчуваєте ви сьогодні відповідальність за події 2013-2014 років?

— У першу чергу я відчуваю відповідальність перед тими, хто загинув, хто поклав своє життя за майбутнє нашої країни, наших дітей, онуків. Ми мусимо продовжувати їхню справу, маємо прагнути тих ідеалів, за які вони боролися і в які вірили. Дай Боже відповідальності нам усім, бо лише так ми зможемо хоч трохи спокутувати свою провину перед Героями Небесної сотні.

n Якими були студенти Львівського національного університету в буремні дні 2014-го?

— Львів’яни одні з перших виявили активність. Їм дуже боліло. Так склалося, що студентське серце завжди було аж надто ритмічним, воно запалювалось та категорично реагувало на будь-які події. Тоді студентство за декілька днів перетворилося на консолідований та активно функціонуючий механізм. Була певна спільна мета та ідея. Це об’єднувало. Незважаючи на дощ, сніг, мороз, ми стояли. Хоч часто це було досить складно. З часом ми трохи розділилися, багато наших студентів поїхали на київський Майдан: хтось пішов у координаційні центри, хтось фотографував, хтось розносив канапки та інше. Пізніше Майдан перетворився на самостійне містечко. І бути там вважалося честю.

n Думаєш, студентство зараз так само рішуче і сміливе? Чи, можливо, молодь зневірилася у своїх силах щось змінити?

— Безперечно, зневіра є. У когось там загинули друзі, родичі, близькі, але ніхто не поніс за це відповідальності. Та я впевнений, що якщо подібна ситуація складеться завтра, то студенти знайдуть в собі сили стати на захист країни. І так само оперативно виконуватимуть свої завдання, як і два роки тому. Інакше бути не може. Це наша територія, наша держава. Ось влада не завжди наша... Але ще є за що боротися і, головне, заради чого.

n Які думки переповнюють тебе сьогодні, у цю сумну річницю?

— Днями був у Києві й спіймав себе на досить несподіваній думці. А чи ходять вулицею Небесної сотні наші народні обранці, чи згадують, чи думають, яку ціну заплатили українці за їхнi посадовi крісла? Можливо, було б добре змусити їх кожного дня ходити тією важкою дорогою на роботу. Може, хоча б тоді зрозуміли, що вшанування пам’яті цих героїв полягає не в лампадці чи квіточці раз на рік. Вони мають думати про Героїв, коли беруть хабар, фінансують завод на ворожій території чи кидають патріотів за ґрати. Та бруківка, та вулиця мають бути душевним болем кожного депутата.

Хочеться побажати нашим можновладцям дорослості й відповідальності перед народом за свої вчинки. Нехай покажуть нам, що вони хоч щось зробили. Бо складається враження, що вони працюють лише для себе. Бачимо, як розвивається бізнес наших високопосадовців, бачимо, як «шикують» їхні діти.

Я в жодному разі не перекладаю відповідальність за країну лише на політиків, громада готова співпрацювати з ними, але у тому випадку, коли вони почнуть чути народ та йти нам назустріч. Нехай не думають, що вони вже навічно приросли до тих посадових крісел. Рано чи пізно нам накипить.

n Днями США закликали українське керівництво вшанувати Небесну сотню, прискоривши реформи. Що, на твою думку, мала б зробити влада для гідного вшанування пам’яті тих, хто боровся за Україну?

— Революція гідності — насправді це великий рубець на серці кожного свідомого українця. І у цей скорботний тиждень кожен запитує себе: «Чому жоден не покараний, чому вбивці досі на волі, чому їм дали втекти?». Бачимо, що цього року на річницю Президент не виходив на Майдан, можливо, йому немає що сказати, нема про що звітувати.

Насамперед, влада має покарати винних. По-друге, особисто мені важко чути про те, що сім’ї загиблих не отримали належну допомогу. Квартира або гроші ніколи не замінять матері сина, якого вона втратила, але вони значно полегшать їй життя.

І найголовніше — реформи. Чинна влада має виконати всі ті вимоги, які висував Майдан. Лише так вона може завершити справу, яку почали наші Герої. Якщо ж ні, то справдиться головний страх тих, хто йшов під кулі на Майдані, Грушевського й Інститутській, — ідея революції буде зраджена, а жертви будуть даремними.