Уряд Яценюка: живий, але мертвий

Молитва, перетворена на фарс, — от чим виявилися цього тижня спроби оголосити недовіру уряду Арсенія Яценюка. Парламент, заслухавши Прем’єра, 247 голосами «за» визнав роботу його уряду незадовільною. «УМ» у попередньому номері нагадувала читачам регламент ВР та подальшу процедуру: наступним питанням мало бути звільнення Арсенія Яценюка. Будучи поставленою на голосування, відставка чинного глави уряду набрала лише 194 голоси при необхідних 226. Перед голосуванням сесійну залу покинув Опозиційний блок, а фракціям коаліції забракло 32 голоси. Таким чином прем’єрство Яценюка пролонговано як мінімум до вересня 2016 року — початку наступної сесії. А 27 лютого поточного року Арсеній Петрович відзначить другу річницю свого правління — у цей день в 2014-му йому довірили керувати Кабміном. Тоді за призначення Яценюка свої голоси віддав 371 народний депутат. За ці два роки Арсеній Яценюк знищив свій власний рейтинг та рейтинг своєї політичної сили, але все-таки зумів затриматися при владі. Якими є наслідки подібного стану речей?

Перше. Позиції олігархату зміцнюються

Звісно, є нонсенсом, що при наявності потрібної кількості голосів за визнання роботи уряду незадовільною знайшлися тридцять слабкодухів, котрі не довели почате до логічного фіналу і не проголосували за його відставку. Вийшла підозріла «напіввагітність», яка змушує ретельніше придивитися до тих, хто ухилився від другого голосування. У Блоці Порошенка зі 136 депутатів голоси «за» дали 97, 10 утрималися, 10 не голосували, а решта була відсутня. Опоблок, як уже було сказано, вийшов із залу, залишивши тільки 8 нардепів, котрі натиснули кнопки «за». «Радикали» Ляшка дали 15 голосів із 21 можливого, «Батьківщина» — 15 з 19. Найбільш послідовною виявилася «Самопоміч»: 25 голосів із 26 можливих. З 51 позафракційного нардепа за звільнення Яценюка проголосували 28. Спікер Гройсман утримався.

Усе це дало експертам можливість заявляти про те, що перемогу отримало олігархічне лобі — через своїх представників у парламенті. «БПП та Президент дистанціювалися, ніби зберігши невинність», — зазначає політолог Вадим Карасьов. Хоча насправді «ціна збереження уряду Яценюка — це підтримка українського великого бізнесу, тобто олігархів. Це вони зберегли цей Кабмін», — додає він.

Більш емоційно на цю тему висловився депутат БПП Сергій Лещенко. «На очах у всієї країни відбувається олігархічна контрреволюція», — заявив він, коментуючи парламентські події вівторка. «Замість того щоб відправити уряд у відставку, ми зберегли його при владі. Замість того щоб робити перезавантаження та очищення, ми створюємо лише якусь ілюзію, яка лише відтерміновує колапс», — додав Лещенко. І перерахував винуватців колапсу: «Коломойський залишив цей уряд при владі. І це зрозуміло, тому що Коломойський є партнером Яценюка, а права рука Яценюка — Іванчук — є бізнес-партнером Коломойського. Ахметов залишив цей уряд при владі. Чому? Тому що Ахметов підтримує уряд Яценюка, а правою рукою Яценюка в уряді є колишній співробітник Ахметова. Льовочкін підтримує теж цей уряд. Тому що група «УДАР» не додала голоси, а ми знаємо про зв’язки групи «УДАР» з Льовочкіним. Так само середовище бізнесменів з блоку Порошенка не дало голоси за відставку цього уряду», — зазначив нардеп.

Ці самі імена називав й однофракцієць Лещенка Мустафа Найєм. Обидва колишні журналісти заявили про те, що їх та решту депутатів, котрі голосували за відставку уряду, попросту використали у брудній грі. «Тридцять голосів наших колег зникли в найвідповідальніший момент. Повірити, що це сталося випадково, без узгодження з адміністрацією Президента і керівництвом фракції, наївно і нерозумно. А сьогоднішнє (16 лютого — Авт.) засідання вже не залишило сумнівів у тому, що жодного бажання будь-що міняти в цьому болоті немає ні на Банковій, ні на Грушевського. Зона комфорту притупила відчуття реальності», — прокоментував Найєм.

Друге. Уряд у «підвішеному стані»

Наступний наслідок стосується вже не корупційного зрощення олігархів із законодавчою владою, а роботи уряду як такого. Кабміну продовжили повноваження мінімум на півроку, і так чи інакше, але цей склад міністрів мусить працювати. Проте не зрозуміло, як саме урядовці здійснюватимуть свої повноваження, якщо їхню попередню роботу визнано незадовільною, а кредит довіри до них як до державних чиновників дорівнює нулю? «Ми маємо унікальну ситуацію: уряд, який не пішов у відставку й який одночасно не має підтримки у парламенті», — говорить політолог Олексій Голобуцький.

Як буде такий уряд взаємодіяти з коаліцією? Як він взаємодіятиме з парламентом у цілому? Як контактуватимуть між собою міністри, обрані за квотою фракцій-антагоністів, зокрема пропрем’єрської та пропрезидентської? В Україні траплялися різні «прем’єріади», але настільки абсурдної ситуації ще, здається, не було ніколи. Врешті, ще одне питання: чи збережеться Кабмін у його теперішньому складі повністю чи можливі окремі, точкові заміни на цьому ігровому полі?

Політтехнолог Андрій Золотарьов вважає, що тим поворотом подій, що мав місце 16 лютого, Арсенія Яценюка підвели до необхідності стати зручною та безконфліктною фігурою. Зміст операції «полягав у тому, щоб «підвісити» ситуацію і схилити Арсенія Петровича до серйозного кадрового торгу. У нього може не залишитися варіантів, крім як піти на президентські пропозиції. Заповнення вакансії першого віце-прем’єра, ще кілька постів, які, власне, перетворили б його на англійську королеву: «Царює, але не править»… Віталій Ковальчук, який повинен прийти на посаду першого віце-прем’єра, не дозволить Арсенію Петровичу монопольно контролювати роботу уряду. Від цієї ситуації, швидше за все, виграє Президент. Арсеній Петрович точно програв», — говорить Золотарьов.

Слід згадати, як за кілька годин перед голосуванням Президент Порошенко звернувся з подвійним закликом до Генпрокурора Шокіна та Прем’єра Яценюка — обох глава держави буцімто «попросив» на вихід. Але якщо стосовно першого президентське бажання було сформульовано гранично чітко («Я звернувся до Віктора Миколайовича з пропозицією, щоб він написав заяву про відставку», — зазначив Порошенко), то настанова очільнику уряду прозвучала доволі двозначно. «Поки що у Прем’єр-міністра зберігається можливість обрати, в який спосіб краще дати простір для реалізації цього запиту (потреби в оновленні. — Авт.). Тотальне переформатування Кабінету Міністрів має відбуватися на основі чинної коаліції у складі «Солідарності», «Народного фронту», «Самопомочі» та «Батьківщини», — сказав Президент.

Але не все відбувається так, як цього бажає Порошенко. Першою на демарш у зв’язку з голосуванням 16 лютого зважилася «Батьківщина». По-перше, ця фракція відкликала з уряду свого міністра (ним був Ігор Жданов, міністр молоді та спорту). По-друге, «Батьківщина» вийшла з коаліції (нагадаємо, першою парламентську більшість залишила фракція Радикальної партії Ляшка, це сталося минулого року, після голосування за зміни до Конституції, яке відбулося 31 серпня). Коментуючи подію, Юлія Тимошенко зазначила, що демократичної коаліції більше не існує, натомість є спілка «Народного фронту» та залишків Партії регіонів. Рішення залишити лави парламентської більшості фракція ухвалила солідарно, додала Тимошенко. І наостанок закликала українців утриматися від «революційних дій».

Третє. Країна на межі нових парламентських виборів

Коли ймовірну відставку Яценюка лише тільки обговорювали, аргументом за пролонгацію його повноважень було збереження коаліції. У випадку звільнення Яценюка «Народний фронт» погрожував виходом з більшості. Проте зараз ця сама більшість тріщить по всіх швах. Відсутність у її складі «Батьківщини» та Радикальної партії ще не є критичним чинником. Три фракції, які поки ще залишаються у складі коаліції (Блок Петра Порошенка, «Народний фронт» і «Самопоміч»), налічують 243 депутати при мінімумі у 226. Але якщо з більшості вийде «Самопоміч», коаліція припинить існування. Далі почнеться відлік часу для створення нової більшості. І якщо протягом місяця з цього моменту наступна коаліція не буде сформована, Президент отримає право розпуску парламенту. Однак цим правом він може й не скористатися. Петро Порошенко вже заявив, що розпустить парламент лише в крайньому випадку.

А тим часом «Самопоміч», бажаючи цього чи ні, стала володаркою «золотої акції», адже саме від позиції цієї фракції залежить подальша доля коаліції. Учора, 18 січня, керівництво партії збиралося на засідання, аби сформулювати своє бачення подальших кроків. Показово, що напередодні, в середу, фракція «Самопомочі» не з’явилася на пленарне засідання. Депутатка «Самопомочі» Олена Сотник пояснила відсутність колег так: «Якщо вони (решта депутатів більшості. — Авт.) вважають, що можуть працювати, не враховуючи точку зору фракції, в коаліції без членів коаліції, то ми не потрібні в залі». Судячи з рішучого настрою однопартійців Олени Сотник, «Самопоміч» готова піти на досить радикальні кроки. Й можливо, повторити крок «Батьківщини».

Однак справа навіть не в тому, чи призведуть події до розпаду коаліції та дострокових парламентських виборів. Проблема для влади полягає у повній втраті до неї довіри. Те, що було зроблено 16 лютого 2016-го, за наслідками дорівнюватиме 16 січня 2014-го. Ухвалення тоді «диктаторських законів» стало відправною точкою для ескалації подій на Євромайдані і, в підсумку, призвело до повалення режиму Януковича. Нечесна гра останніх днів також несе в собі досить прикру перспективу як для Прем’єра, так і для Президента. Особливо враховуючи те, що всі згадані парламентські катаклізми межують у часі із другими роковинами розстрілу Небесної сотні. Питання, в ім’я яких реалій були принесені в жертву життя учасників Революції гідності, набуває в ці дні особливої актуальності.