Устим Голоднюк носив на Майдані блакитну каску.
1 лютого о 22:18
Кілька днів тому мені в приват написав Петро Павлович Скиба — сотник 38-ї сотні Самооборони Майдану ім. Устима Голоднюка, командир 3-го окремого танкового батальйону. Його лист без змін: «Доброго дня, Володимире! Нещодавно перебирав архів сотні і натрапив на Слово добровольця Самооборони Майдану, яке підписував ваш Син, наш Герой Устим. Про те, що він — Устим, я взнав лише після 20.02.14. Бо в мене Устим зареєстрований під псевдо «Тотем». Я хочу переслати цей документ вам. Напишіть, будь ласка, адресу. Думаю, що місце цього документа в музеї. Всіх благ вам. Слава Україні!»
Я теж вважаю, що цьому документу місце в Музеї.
Мій Тотем! Мій Устим! Мій Герой!
1 лютого о 19:25
Приємно отримувати ось такі листи. Це водночас і похвала нашій старанності, і визнання організації, як такої що зарекомендувала себе надійним та перевіреним партнером!
Доброго дня, шановні волонтери! Цим листом повідомляємо про рішення продовжити співпрацю з вашою волонтерською організацією в рамках програми «Гуманітарна пошта України». Ваша волонтерська організація увійшла до переліку тих, хто отримав акредитацію завдяки сумлінному дотриманню вами необхідних умов: ви регулярно відправляли та отримували вантажі, надали реєстраційні документи організації та не порушували Умов участі в програмі.
29 січня о 19:59
...Ще якийсь час назад бджілки Франкфуртського ОБОЗу нам надіслали чорні пуховички. Призначення їхнє було не визначене, тому ми частину роздали дітям бійців АТО, а решту (10 штук) сьогодні завезли в Збаразьку санаторну школу-інтернат і передали діткам сиротам.
27 січня о 22:14
А ще сьогодні з подаруночком — шевроном для Стіни Слави, заходив Бойко Володимир. Він зараз кілька днів у відпустці, тож скористався нагодою і заніс до Штабу бронежилет та каску, котрі були поруч iз ним протягом року. Він так і прийшов у броні під верхнім одягом. Радіємо, коли бачимо таких скромних, із завищеним почуттям справедливості, хлопців.
27 січня о 20:26
Екіпірували Гілляновського Сергія, який на днях вирушає в зону бойових дій. Видали комплект наколінники/налокотники, розгрузочну систему та теплий флісовий светр. Передали такий же фліс і для його батька — він зараз перебуває в АТО.
Сьогодні закінчилася відпустка в Римара Степана. Зайшов у Штаб попрощатися, і ми не змогли відпустити його в дорогу з порожніми руками. Передали для його побратимів із 54-го ОМБр 2 пари берців, 2 штанів бундесверу, 3 комплекти.
27 січня о 20:07
Дякуємо друзі, ми неодноразово зустрічалися з труднощами, пов’язаними з відсутністю оргтехніки, але купувати її за гроші, пожертвувані на потреби АТО, собі не дозволили. Тому безмежно вдячні Бліхару Володимиру за ноутбук, який уже активно використовуємо в роботі, та от бачите, що тепер до нього доєднається і принтер!
23 січня о 9:03
Друзі мої, життя складається не з часу, а лише з цікавих миттєвостей!
Нагадую, що в Тернополі 15 січня 2016 року відбулася 12-та церемонія нагородження Орденом «Народний Герой України», яка дала змогу зробити найменше — вклонитися нашим захисникам та віддати їм гідну шану!
14 січня о 16:05
Чи хтось бачив колись, як дружина дбайливо складає пакуночки з домашнім святковим харчем для коханого чоловіка на Щастя? Як наливаються очі слізьми, коли з ніжністю запаковує комплект теплої флісової білизни?
6 січня
Вже другий рік, сину, в цей день ми будемо сідати за стіл без тебе.
Сумую, люблю, горджусь!
6 січня
Сьогодні посміхнуло. Зайшов у категорію «приховані повідомлення» і от натрапив на цей перл. «Михайло Божик: Скажіть, пане Володимире, скільки можна заробляти на людських життях? Скільки можна рекламуватися на людських життях? І коли ви почнете виділяти гроші на армію, а не на свою Skoda? Чекаю відповіді. Бо другі волонтери допомагають, але про них ніхто нічого не говорить».
Доброго дня, пане Михайле. Чесно кажучи, був здивований вашим повідомленням. Бачу, вам відомо більше, ніж мені. По-перше, вимушений вас розчарувати, я не виділяю коштів на армію, це прерогатива МО. По-друге, якщо покажете мені цю «мою» Skoda, то я вам її зразу подарую. І по-третє, щодо піару, то запрошую з’їздити зі мною на передову: я якраз після свят туди збираюсь і ми там попіаримося разом!
5 січня
Усім колективом Штабу національного спротиву вітаємо наших бійців Настуню та Юрчика із заручинами. Це вже друга пара, яка на наших очах створює сім’ю. Нам приємно, що свою радість ви розділили з нами. Дасть Бог, дочекаємося, то й «гірко!» покричимо і привітаємо як належить. Головне — бережіть один одного. І хоч Настуня і боєць, але дівчина, тому Юра, бережи нашу крихітку, бо дівчата такі вразливі.
5 січня
Учора отримали від наших бджілочок 17 курточок, за які не встигли написати і подякувати. Франкфуртський ОБОЗ — патріоти з Німеччини — вкотре слова вдячності летять вам із маленького містечка Збараж Тернопільської обл., Україна. Спасибі вам за турботу, працю, за ту самопожертву та людяність, вкладені у кожну надіслану вами річ, бо від ваших посилочок-коробочок віє таким теплом, що заряджає на позитив та вселяє віру в те, що все буде добре!
Одразу передаємо подяку від багатодітної сім’ї Щербакових. У мобілізованого бійця Степана — 8 діток. Старші — чотири сини — студенти. Саме їм сьогодні передали по курточці. Передати ті емоції, які панували в Штабі в цей момент — словами дуже важко... Спасибі...
4 січня
За час існування нашого Штабу, через його волонтерство пройшло чимало хороших людей. Усіх їх пам’ятаю, всім вдячний, всіх люблю і поважаю. Ці люди (хто більше, а хто менше) витратив можливого і неможливого ресурсу власної душі і серця, вільного часу, коштів, а четверо з них не всиділи і самі пішли на фронт. Та, мабуть, тепер залишились найбільш загартовані, найбільш стійкі і таки добряче «хворі» на залежність постійно допомагати і тим самим наближати нашу з вами перемогу!
...От знову прийшла посилочка з далекої Америки від нашого земляка Івана Данча. Він у черговий раз передав такі очікувані в підрозділах моноклі. Вірю, що надіслані раніше Іваном тепловізори і приціли врятували не одне життя, тож і ці прилади стануть у пригоді.
2 січня
У ці дні прийнято вітатись: iз Новим Роком! З наступаючим Різдвом Христовим! А реалії такі, що пішов відлік ще одного року війни, це вже третій рік горя, смутку, втрат і тривоги за майбутнє України! Як ми і обіцяли — Штаб Національного спротиву Збаразького району не припиняє допомагати нашим захисникам. Ми будемо це робити наперекір труднощам, браку коштів, пліткам і старанням влади знівелювати та очорнити нашу працю.
22 грудня 2015 р.
Додуматися видалити канал-акаунт в «ютубі» із відеороликами, присвяченими ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, із сюжетами РОЗСТРІЛУ МАЙДАНУ, ролики, де волонтери Штабу відстрілюють бронепластини, таким чином перевіряючи їх на надійність, і, нарешті,— сюжети із трьох етапів нагородження бійців та волонтерів АТО!!! Вибачте за масний вислів, але то вже «повна срака»!!!
16 грудня 2015 р.
В основному пишу звіти для прозорості роботи та саме документування, що, куди і кому пішло. Бо, окрім видачі амуніції, обмундирування, обладнання, продовольства та іншої матеріальної допомоги безпосередньо на руки і у самому Штабі, ми левову частку відправляємо «Новою поштою» та доправляємо самі, здійснюючи регулярні рейси до наших хлопців. Але коли везеш у підрозділ щось своєму бійцеві, то, звичайно, вивчаєш проблеми підрозділу і намагаєшся максимально допомогти і побратимам земляка. Я взагалі вважаю, що як би це не виглядало зі сторони, але я люблю порядок у всьому, не кажучи вже про те, що прийде час, коли на волонтерів спустять усіх собак, і от тоді буде чим закрити рота злопихачам.
14 грудня 2015 р.
Інколи думаєш: ну все, нікому це не потрібно, надходжень нуль — пора зав’язувати. І саме тоді хтось заходить у Штаб iз пропозицією чимось допомогти чи надати благодійну допомогу. По-іншому як Провидінням це не назвеш. Зразу оживаєш, мобілізуєшся, піднімаєш записи потреб і прохань бійців, і робота починає «кипіти».
11 грудня 2015 р.
Daria Pelipchuk: «Добрий день! Ми не знайомі з вами особисто, але я відчуваю, що маю вам сказати. Мені сьогодні снився ваш Устим. Він просив сказати вам, що з ним усе добре».
Дякую тобі, доню, дякую.
1 грудня 2015 р.
В суботу — 29 листопада — наш колектив із гостинцями (які передали невтомні мурашечки з усього світу по краплиночці) відвідали сім’ю Степана Щербакова, який уже 9-й місяць боронить Батьківщину і мир для своїх 8 дiток! Малеча жваво допомагає матусі. Дружина — молодчинка, також справляється із щоденною буденною працею. Із дітвори — 4 студенти! І двоє дошкільняток. У домівці чистенько, тепленько і затишно. Не вистачає тільки татуся...
25 листопада 2015 р.
11 листопада 2015 року ГО Штаб національного спротиву передала в ДІАЗ «Замки Тернопілля» особисті речі Героїв сучасної Національно-визвольної війни проти російського агресора та окупанта, яку наша влада вперто називає АТО. Тепер кожен має змогу в Збаразькому замку побачити каску, натільний хрестик та вервицю Тараса Михальського. Ці речі, разом із прапором, де є підпис нашого земляка, приніс до Штабу його побратим із проханням передати в музей. Тепер кожен може побачити військову форму, берці, натільники, які мав із собою на фронті Андрій Чабан. Згорьована мама занесла їх після похорону сина, щоб ми передали їх хлопцям. Але рука не піднялася... На днях сестричка принесла форму Володі Магльони... Обов’язково передамо в музей...
24 листопада 2015 р.
Сьогодні розчулила нас історія про бабусю Олю, яка сором’язливо, опустивши очі, занесла зі своєї пенсії 100 грн. Чомусь одразу спала на думку біблійна «Притча про бідну вдову і два динарії»... Бабусю Олю, не важливо, яку допомогу ви передали, тільки за те, що молитвою і думкою щодень згадуєте про синів, доньок та внуків таких же бабусь і мам, як ви, — подяка і низенький уклін. Нехай Господь почує ваші молитви і молитви мільйонів сердець про мир та злагоду в Україні. Довгих вам років життя, і щоб кожному його доброта примножилася в рази.
23 листопада 2015 р.
Буває, коли звіти пишеш радісно та на одному подиху, а буває коли довго і з важким серцем. Інколи просто пишеш звіт для звітності і прозорості нашої діяльності.
Сьогодні пишу зі змішаним почуттям:
— почуттям смутку, що в 21 столітті Збаражчина знову отримала Героїв: Назара Войтовича, Устима Голоднюка, Андрія Чабана, Тараса Михальського, Сергія Долгіх, Василя Борисевича, Володю Магльону, які пішли у вічність, наклавши головами за свободу, справедливість, незалежність і територіальну цілісність нашої Держави, а Україна й надалі щодня вмивається кров’ю, і кінця краю війни не видно;
— та почуттям гордості за незламність духу нашого народу, його патріотизм і віру в перемогу.
19 листопада 2015 р.
Намагався в дорозі робити фото, щоб люди могли уявити, що там відбувається і як. Наступний наш пункт призначення — це Трьохізбенка—Кримське, там чекав Гоголь Володимир. Якби ви бачили, як вони дбайливо і по-господарськи облаштували позиції. У них столова, і баня, і навіть капличка. До речі, якраз туди ми і відправимо ікони від родини Бурих.
Саме там нам подзвонили і повідомили, що загинув Володя Магльона. Ми зразу змінили маршрут і пустилися в дорогу на Донеччину. Ніч застала у Лисичанську. Дякуємо батальйону «Тернопіль» за те, що нас зустрів, нагодував і спати вклав. Ранесенько «полетіли» на Костянтинівку, нам потрібно було встигнути все оформити до 12-ї години дня — субота, скорочений робочий день.
Найбільш складним було передати біноклі, богри (кошки), тепловізор, радіостанції, одяг, продукти, балаклави, маскувальні сітки, малюнки, листи, дощовики і т.п. в Красногорівку, що під Мар’їнкою. У них теж гаряче.
18 листопада 2015 р.
Пройшло вже кілька годин від цієї події у Штабі, а в мене ще досі в горлі стоїть ком і душать сльози. Я не знаю, але чомусь усе частіше не можу стримувати сльози — нерви, мабуть?
Я нещодавно писав про горе, яке в черговий раз спіткало Збаражчину, про загибель Володі Магльони. Так от, коли ми його забирали, то мною з підрозділу передали речі Володі, телефон, форму, ще там щось і його зарплатну картку. Віддав усе це його дідусеві і мамі, та попросив його сестричку Віру приїхати у Збараж, щоб ми попробували вирішити питання з відновленням коду. Думаю, якщо там є гроші, то вони можуть знадобитися родині.
Сьогодні вона зайшла і каже, що карточку вже розблокували і гроші зняли. Але порадились в родині (наголошую, що у Володі є ще п’ять сестричок) і вирішили гроші (дев’ять тисяч гривень) передати у Штаб на потреби АТО. Я отетерів. Кажу: не робіть цього, поділіть між сестрами. Та більше того — буде ще дев’ять днів, потім сорок, треба буде поминальні обіди робити. Віра вперто стоїть на своєму. Беру дзвоню до дідуся — він каже, що це спільне рішення. Це, так би мовити, останній подарунок побратимам.
Тут сльози вже не втримались. Кажу, добре, я візьму і запишу в журнал, але ще витрачати не будемо, може, передумаєте? Дудсь каже: ні — пустіть на потреби хлопців, ми так вирішили.
18 листопада 2015 р.
Останнім часом почуваюсь втомленим. Утомленим не від роботи в Штабі, не від домашніх проблем, не від пліток та наговорів — утомленим від подій у Країні (вірніше від відсутності очікуваних змін). Утомленим від суцільної телевізійної брехні про події на фронті. Хлопці гинуть щодня, а Президент далі грається у миротворця. Господи! Почуй наші молитви — пошли нам Вождя з криці! Дай нам шанс довести ворогу, що ми маємо гідність, що ми вміємо і можемо постояти за свою волю, що ми можемо дати копняка отій сепаратистсько-расейській наволочі, що ми єдині господарі на своїй Богом даній землі!
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
