Про партії та їхні імена

Історію української політики можна вивчати за назвами партій. На зорі Незалежності їх йменували у відповідності до ідеологічної складової, до профілю діяльності. Згадаймо Комуністичну, Соціалістичну, Соціал-Демократичну, Республіканську партiї, Партію зелених тощо. Всі вони, що є дуже символічним, пішли в небуття разом зі своїми назвами, не протримавшись на сцені й чверті віку. А в Україні так і не з’явились політичні утворення класичного західного зразка, на кшталт республіканців та демократів в Америці чи консерваторів і лейбористів у Британії.

Відтак пішла «мода» на ототожнення себе з соціумом та з територією. «Громада» Лазаренка, «Батьківщина» Тимошенко, «Наша Україна» Ющенка, «За єдину Україну!», котра потім переросла у Партію регіонів, Блок Литвина «Ми»... Тренд виявився успішним, він пережив низку трансформацій, і у вигляді «Нашого краю» чи «Рішучих громадян» знаходить застосування й по цей день. От тільки тренд цей «нечесний»: переважній більшості політиків, котрі вийшли з цих партій, було глибоко начхати на ту країну чи ту громаду, котру вони вирішили поексплуатувати в назві. Приблизно так само, як соціал-демократам об’єднаним було начхати і на демократію, і на соціум.

Дещо вужчий «асортимент» «бойових» дефініцій — «УДАР», «Фронт змін», «Народний фронт» — також не мав нічого спільного зі щирістю. Ніхто з представників цих сил з цим не боровся й боротися не збирався. Жодний сталевий кулак, чи то пак «Альянс за реформи», не вдарив по київському бездоріжжю, корупції та кумівству — щойно набувши владу у столиці, лідер «УДАРу» Кличко розставив на ключових посадах «своїх» людей. «Здувся» й «Фронт змін» — ставши «Народним» і прем’єрським, він заробив нульовий рейтинг — найкращу оцінку від народу.

Відносно чесними, мабуть, є ті назви, котрі містять імена лідерів — такі, наприклад, як Блок Порошенка. Адже подібні партії є дійсно чиїмись «персональними» політпроектами, «заточеними» на вибори та досягнення конкретної мети. Жодного ідеологічного змісту, жодних тобі лейбористів чи демократів. А всередині — збірна солянка зі «спонсорів», «лідерів громадської думки», піарників та політтехнологів тощо.

Однак, судячи з останніх тенденцій у номінаціях партій, «іменні» блоки та партії втрачають популярність. На перший план виходить слово «рух» — щонайменше чотири партії (чи громадські організації, які згодом перетворяться на партії) протягом останнього року «накреативили» собі «рухливі» назви.

Першим у травні 2015-го, перед місцевими виборами, «вистрелив» «Рух за реформи» Думчева (нині не чутно ані Думчева, ані руху, ані реформ). Потім (восени 2015-го) виник Антикорупційний рух Наливайченка — громадська організація, про яку всі успішно забули аж до останнього тижня — до моменту, коли Наливайченко надумав єднатися з Тимошенко. Відтак постав «Рух за очищення» Саакашвілі й зовсім свіжий політпроект — «Національний рух» Яроша, про створення якого екс-провідник «Правого сектору» оголосив на початку поточного року.

Заангажованість словом «рух», у принципі, є зрозумілою. По-перше, воно відсилає нас до часів Народного Руху України — справді потужної, визначної, вкрай важливої партії, котра вже вписана в історію новітньої України. По-друге, «рух» як явище (на відміну від статики) має позитивні конотації, адже рух — це життя. По-третє, в політичному контексті під «рухом» розуміють ініціативу широких народних мас. Поліваріантність назв з цим словом також приваблює технологів — рух може бути «за» і може бути «проти», може бути «анти» і може бути «про». Поле для фантазії — досить широке, аби лишень готовий «продукт» сподобався замовнику. Та й електорату також.

Але є одне запитання. Якщо усі численні рухи скомпрометують свої гучні назви (як скомпрометували себе «Регіони», «УДАР», «Фронт» тощо), де потім черпати натхнення партійним штабам? Поки що ми бачимо здебільшого не рух, а тупцювання на місці, не дію, а імітацію. Тож «рух» трохи шкода. Слово це — не овечка Доллі, аби бути клонованим без кінця. І не матеріал для невдалого експерименту. Хоча... Може, цього разу повіримо політикам, що рух таки існує, і це не лише переміщення грошей до їхніх кишень?