Так, на Заході є «практика, яка працює» з організації Hub schools (шкіл-концентраторів) як центрів спільнот (громад), які навчаються (learning communities). Їх мета підтримувати поточні успішні практики, підсилювати інновації, розробляти стратегії для поліпшення результатів навчання усіх учнів громади.
Та в нас відразу ж напрошуються дві інші аналогії. Перша, поява так званих «навчальних закладів нового типу» на початку 90-х, які призвели до паралельного існування в одній країні двох систем освіти: елітарної освіти для небагатьох (ліцеї, гімназії) і масової школи для всіх. Наслідком цієї політики стало віддалення від загальносвітового тренду забезпечення рівного доступу до якісної освіти, адже все більше шкіл у спальних районах великих міст перетворюється на школи-відстійники, все більше сільських шкіл не забезпечують навіть мінімально достатньої якості освіти для «маленьких українців». Люди ж, які мають гроші і владу, легко вирішують проблему з освітою власних чад, маючи змогу влаштувати їх у привілейований ліцей чи гімназію або відправити на навчання за кордон. Коли я у 1991 році організовував оргкомітет iз відродження Єлисаветградської гімназії, ця ініціатива була способом надати уніфікованій системі освіти необхідної різноманітності як передумови для її успішного розвитку. Я зовсім не мав наміру створювати школу для небагатьох. Звісно, ніхто тоді не передбачав і прогресуючого занепаду інших шкіл Кіровограда.
Друга — провал проекту «школи майбутнього», який реалізується в Україні з 2007 року. Ще коли з’явився проект «школи майбутнього», відразу було зрозуміло, що йдеться про створення звичайної школи з традиційною педагогічною системою, але з нормальним приміщенням, сучасним комп’ютерним класом (а то і двома), кабінетом фізики та хімії... Тобто планувалося створювати школи, які б відповідали їх стандартам обладнання початку 90-х років. Про принципово нові засади організації освітнього простору чи про застосування новітніх технологій узагалі не йшлося...
У липні 2007 року проводив майстер-клас iз менеджменту інновацій у Ялті й упродовж наступних років аж до окупації Криму бачив на власні очі, як реалізовуються «благі» наміри провести революцію в освіті «зверху» в одній окремо взятій школі одного окремо взятого міста. Як правило, інновації зверху приречені на невдачу, тому не дивно, що жодна з цих шкіл так і не стала школою майбутнього не за назвою, а за сутністю.
Зараз так звані hub schools чекають ті ж самі ризики, зокрема:
— загроза перетворитись на «круту» школу-вітрину, яка слугуватиме своєрідним «фіговим листком» для прикриття невтішної загальної картини шкільних реалій;
— небезпека скотитись до імітації інновацій;
— майже неминучий ризик породження нормально-негативного, а то і відверто ворожого ставлення з боку колег iз місцевої освітянської громади, які постійно дорікатимуть: а чому це все їм і їм? Згодом вони ж закидатимуть: та там же нічого, окрім «наворотів», немає...
Мій 12-річний досвід керівництва гімназією дає підстави для твердження, що є лише один варіант інноваційного розвитку: додавання «родзинок» до прісного тіста традиційної пострадянської школи. Зрештою, це дасть змогу досягнути нової якості, «замісити» і «спекти» іншу школу.
Зробити це можна буде, лише віднайшовши власні відповіді на виклики процесу входження в інноваційний «режим» розвитку. Перш за все відразу ж має з’явитися:
1. Усвідомлення необхідності переходу на нову «швидкість» руху, причому в умовах «заміни шини під час їзди». Започаткування процесу інновацій — це виїзд iз розбитої дороги старої пострадянської педагогіки на сучасну автомагістраль, перехід зi світу повільного і консервативного у світ швидкий і мінливий. Слід мати на увазі: якщо автомобіль можна на якийсь час зупинити і спокійно поміняти шини, то школу зупинити не можна...
2. Нагальна потреба у налагодженні мережевої (замість ієрархічної) взаємодії навчальних закладів, які ведуть інноваційну діяльність. Мережева комунікація постає за наявності спільного поля сенсів педагогічної діяльності. Це уможливлює нову спільну діяльність, необхідну для подальшого продуктивного існування освітнього співтовариства.
3. Не тільки здатність скористатися певними можливостями, а й готовність адекватно реагувати на нові загрози, зокрема пов’язані з феноменом входження в «інноваційну яму». Слід зрозуміти, що попереду не тільки «манна небесна» (обіцяні 121 771 000 гривень). Будуть злети і падіння, підтримка й опір, розчарування і надії та навіть біль... Можуть траплятися зупинки, «проколи» в роботі і навіть спад — «інноваційна яма», перебування в якій неминуче спричиняє певний хаос в учнівському середовищі, опір батьків, хитання в педагогічному колективі. Тому слід заздалегідь налаштуватись: якщо процес реформування школи розрахований на 10-15 років, одразу позитивних результатів не буде, а коли через три роки школа опиниться в «інноваційній ямі» і виникне невдоволення, необхідно буде рухатися далі, навіть під вогнем критики. Якщо ж процес реформування триватиме, «критичну точку» невдовзі буде подолано і результати роботи підуть угору. Треба лише перетерпіти «біль» під час вимушеної, але вкрай необхідної «операції», пройти період одужування, і тоді неминуче настане поліпшення.
4. Спроможність до глибинного розуміння сутності інновацій, зокрема того, що їх слід розглядати не як подію, а як процес. Ті чи інші події можуть відбуватися миттєво, та було б наївно сподіватися, що та чи інша разова акція зможе радикально змінити освітнє середовище.
У hub schools слід робити не те, що можна зробити у нинішніх умовах, а те, що потрібно робити, виходячи з перспективи радикальної трансформації шкільної освіти. Тут слід не просто зробити все «круто», а зібрати все те супернове, яке з’явиться у широкому вжитку лише через кілька років. Для цього явно замало зробити євроремонт будівлі, забезпечити школу сучасними засобами навчання. Сучасна школа починається не з технічних «наворотів», вона починається з людей, які її створюють і мають сміливість наважитись на креативний стрибок, уміють розбудити в інших дух інновацій у процесі створення нової школи. Це неможливо, якщо вчителі випадково обраної типової школи несподівано для себе стають учителями новоствореної опорної школи.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
