Олена Кравацька: Тренуйся з тим, хто сильніший за тебе

«Руки ніколи не опускаються»

— Олено, протистояння українського і російського квартетів шаблісток в останні роки перейшло в розряд «дербі», «классико». Як зсередини у вашому колективі сприймається ця хвилююча подія?

— Думаю, що кожна з нас перед кожним турніром у голові прокручує можливість зустрічі з Росією. Особисто я складаю план на бій і надалі дотримуюся його. Коли є «дорожня карта», особливої нервозності, так званого «мандражу», немає.

— Перш, ніж почати вигравати у росіянок у поточному Кубку світу, торік ваш квартет програв їм фінал чемпіонату світу та півфінал чемпіонату Європи. У цілому, коли багато програєш — опускаються руки чи наростає спортивна злість?

— Руки ніколи не опускаються, але в такій ситуації дещо поступаєшся суперникові в психологічному плані. Проте між стартами є достатньо часу, щоб провести роботу над помилками. І, здається, виходить це у нас досить успішно (посміхається).

— Загалом, які висновки ви робите зі своїх невдач?

— Продумую, що було не так на попередніх стартах, і стараюся наступного разу не припуститися аналогічних помилок.

— На торішньому «мундіалі» ви стали віце-чемпіонкою світу в командних змаганнях. Коли програєш вирішальний поєдинок турніру, як сприймається «срібло» — як успіх чи невдача?

— Медаль — це вже успіх. А «золото» чи «срібло» — вважаю, що це лише справа часу і досвіду.

— А що для вас цінніше — особисті успіхи чи командні тріумфи?

— Важко відповісти... Індивідуальна нагорода — це лише твій успіх, і ділиш ти його сам з собою. А коли фехтуєш у команді, відчувається величезна підтримка партнерок, і всі перемоги й невдачі переживаються гуртом. За таких обставин і поразку сприймаєш значно легше.

«Із суддівством нині стало краще»

— На поєдинки особливого значення або ж після тривалої серії невдач, буває, потрібні додаткові стимули. Як ви мотивуєте себе?

— У моменти, коли хочеться здатися, я завжди згадую про те, скільки сил було вкладено в підготовку і що до мети залишилося не так і багато. Іще трохи зусиль — і тоді все буде. Так і борюся сама з собою!

— А якими словами або діями стимулюють вашу команду керівники тренерського штабу та вітчизняної Федерації фехтування на поєдинок проти росіянок?

— Такого у нас немає. Адже успішний підсумок цього двобою має важливе значення для нас самих, для нашого рейтингу, олімпійських ліцензій. Ну а якщо виграєш головний приз турніру, тоді вже сюрпризів і справді буде багато.

— Що треба мати з матеріальних і духовних благ спортсменові й особисто вам задля спокійної та плідної роботи?

— Потрібен хороший тренер, психолог, який іноді направить тебе в правильне русло, підтримка близьких і, звичайно ж, мета.

— До речі, у збірної Росії є серйозний «тил» — їхній співвітчизник, мільярдер Алiшер Усманов очолює Міжнародну федерацію фехтування. Збоку відчувається, що у російських фехтувальників є якісь преференції?

— Можливо, раніше це й відчувалося, оскільки тоді російським фехтувальникам частенько допомагали судді, але зараз, коли в суддівській колегії є наш Вадим Маркович (Гутцайт. — Авт.) і з суддівством стало значно краще.

— Коли часто зустрічаєшся з суперником, здається, знаєш про нього вже всі дрібниці. Чи не перетворюється в такому разі подібне суперництво на нудну заїжджену подію?

— Ні, таких відчуттів жодного разу не було, адже ніколи немає 100% упевненості в перемозі. Та й у суперника, бува, змінюється тренер, корегується тактика. Так само й ми — до кожних нових змагань підходимо з різним настроєм, емоціями тощо. Тож зустріч зі старими знайомими — це завжди цікаво і несподівано!

«У нашому квартеті ніхто не страждає «зірковою хворобою»

— Аби команда досягала серйозних висот, вона повинна працювати як єдине ціле. Навколо чого об’єднується ваш колектив?

— На кожен збір у нас є план підготовки, який ми повинні виконати. Власне, навколо тренерських ідей ми й гуртуємося.

— У вашому квартеті є безперечний лідер — Ольга Харлан, яка готується вже до своєї третьої Олімпіади. Як в одному колі з титулованою спортсменкою почуваються майбутні дебютантки Олімпіади. Ольга вас не ображає?

— Ні (сміється). Ми навпаки всі дружимо. Той факт, що в колективі є така сильна спортсменка, котра може підказати, допомогти в потрібний момент, нам неабияк допомагає. До того ж, як кажуть, хочеш бути сильним — тренуйся з тим, хто сильніший за тебе.

— А як впливає на новачків квартету популярність Олі — відчуваєте якусь скутість чи, можливо, так зручніше — бути «під крилом» знаної особи?

— Оля, на диво, дуже проста людина. Іноді я навіть дивуюся, як, маючи таку популярність, вона — без корони (сміється).

— Ваш досить-таки молодий квартет уже досяг значних успіхів. Ваші наставники стежать за тим, щоб нові учасниці четвірки не спіймали «зірку»?

— Не стежать. Думаю, що «зоряна хвороба» заразна. Але в нас цим ніхто не страждає. Вочевидь нам, молодим, удається брати приклад зі старших колег.

— Яке ваше відношення до популярності? Не боїтеся її?

— Якщо чесно, не замислювалася над цим. Та, власне, про що думати? Ось коли здобуду головну нагороду, тоді й розберуся. А зараз — інші завдання.

— Формат вашої четвірки, який змагався на Кубку світу в Афінах, — остаточний?

— Ні, склад квартету — ще не остаточний, адже наразі гарантовану олімпійську ліцензію заробила лише Харлан. Ми ж за свої перепустки боротимемося до літа.