Український Шерлок Холмс — Піддубний

Перевидати жанрову літературу 1920-х років — любовний роман, репортажистику, фантастику, детективи, фейлетони — планує у цьому році видавництво «Темпора». Перший том із серії «Наші 20-ті» — антологія детективів «Постріл на сходах» — уже пішов у люди.

Під салатовою обкладинкою, на якій використано фрагмент афіші Михайла Длугача до фільму «Суддя Рейтан» (1929) — по одному оповіданню Дмитра Бузька, Гео Шкурупія, три твори Юрія Смолича і детективний цикл Юрія Шовкопляса — «Проникливість лікаря Піддубного». Оскільки для більшості читачів ці імена нічого не скажуть, укладачі антології супроводили твори біографіями авторів, а там трапляються і детективи: скажімо, Дмитро Бузько сам працював уповноваженим Одеської губернської ЧК із псевдо «Професор», у 1923 році він написав повість «Лісовий звір» з елементами автобіографії, яку 1925 року екранізували.

Лікар Михайло Григорович Піддубний, що працює в санаторії за 60 кілометрів від Харкова, «низенький, з білявими рідкими вусами й помітним натяком на деяку розтяжність людського шлунка» — це і є перший український Шерлок Холмс, якого вигадав Юрій Шовкопляс, пізніше — завідувач кафедри журналістики Харківського університету (1949—1951), голова харківської організації СПУ (1953—1956), головний редактор харківського журналу «Прапор» (1956—1960), у 1920-х — викладач суспільствознавства в Харківській школі №30. «Шовкопляс працював із чіткою установкою: немає детективу — ми його створимо, і його твори найбільше відповідають вимогам, які ми висуваємо до детективного жанру, — каже укладач антології Ярина Цимбал. — Хоч його герой і нагадує Шерлока Холмса, має свого недалекого Ватсона, якому розказує, як усе відбувалося і як він здогадався, хто злочинець і які в нього мотиви, але однаково це дуже український твір, і Холмс цей дуже український».

Ярина Цимбал — кандидат філологічних наук, науковий працівник Інституту літератури ім. Шевченка, фахівець з літератури 1920-х років і активний промоутер культурного продукту того періоду. Про 1920-ті відомо, що це був час українізації і відносної свободи, який тривав до 1937 року, коли сталінські репресії знищили найперспективніших українських модерністів від літератури, мистецтва, музики, театру — через що це покоління з легкої руки Єжи Гедройця охрестили «розстріляним відродженням». «Є така річ, як літературна спадковість і спорідненість у близькому тобі письменникові, саме через це я особисто ніколи не пробачу радянській системі Підмогильного — як особисте, як родича майже, — повторила свою тезу Оксана Забужко на лекції «Трагедії загірної комуни: ВАПЛІТЕ» в рамках лекторію про українську культуру 10-30 років ХХ століття UPLectorium: «Розстріляне відродження». — У французів рівня Камю ось це було вже після війни 20 років по тому; а в українців воно вже було — у творчості Підмогильного». Завдяки видавництву «Смолоскип» тема «розстріляного відродження» розкрита — твори видано, дослідження зроблено, справедливість відновлено.

І, о диво, цілі два видавництва працюють в одній ніші, в одному історичному відрізку і — подвійна сенсація — з різними концепціями. «Темпорівські» 20-ті — це не мартиролог жертв режиму, а проживання життя без знання трагічного фіналу — самореалізація, заповнення порожніх ніш у літературі, дружба, подорожі, драйв, — стверджували на презентації антології укладачка серії Ярина Цимбал і редактор видавництва «Темпора» Олександр Стукало.

Як написала у вступній статті Ярина Цимбал, «Володимир Сосюра намірявся стріляти в кожні жирні очі, а всі ці ненависні йому шляпки й манто хотіли читати пригоди, детективи й мелодрами». Наприкінці 1920-х надруковано українські переклади Артура Конан Дойла Джілберта Честертона. У 1928—1929 роках у Харкові виходить «глянцевий» «Універсальний журнал», який апелює до масового читача і розважальних жанрів, на його сторінках зароджується жанрова українська література. «УЖ» і став джерелом текстів для серії. Твори, які ввійшли в «Наші 20-ті», як правило, не перевидавалися в радянський час, відтак це унікальна нагода побачити, що таке масова українська література 90 років тому. А що історія української культури ХХ століття — перелицьована на радянський копил і очищена ідеологами з центру від зайвих шкідливих імен і творів, будь-які першоджерела — тексти, картини, фільми — шанс для дослідників переосмислити цей предмет, перевідкрити культуру, а для публіки — задоволення нормального людського інтересу «що там було до нас».

Як читач я собі подумала: навряд чи після Стіга Ларссона, Бориса Акуніна, Жана-Крістофа Гранже мене можуть зацікавити спроби радписьменників сконструювати український детектив. Почала читати: так, наївно, так, схоже на перегляд німого кіно, так, є стилістичні викаблучування і неоковирності, але читати цікаво. Паралельний радянський світ із працівниками рахівничо-фінансової галузі, викраденням планів будівництва Дніпрогесу, кооперативом «Житлокооп», інкасатором зі службовим револьвером, кооперативними крамницями і апаратами Морзе, жінвідділами, сільбудами і губчека, рідковживані слова — вагадло, пошивка, вахляр, тузінь і, зрештою, милий, милий Михайло Григорович Піддубний.

У квітні «Темпора» планує видати том репортажистики 1920 років, у червні — антологію любовного роману, до кінця року серія має бути повною, а це сім антологій і збірник спогадів.