Був та загув

Чи не забагато честі товаришу Петровському ?

Особливу значимість такій події надавало те, що позбулися пам’ятника людині, на честь якої і назване мільйонне місто. Дата встановлення цієї скульптури — 1976 рік — теж фальшива. Адже саме тоді Дніпропетровськ гучно відзначив своє так зване 200-річчя, пов’язане з іменем російської імператриці Катерини II. Хоча історики вже давно переконливо довели, що ця «вража баба» до заснування обласного центру і найменшого стосунку не має. Бо насправді під її егідою будували Катеринослав Кільченський, розташований за територією самого міста, а міський уклад у тутешніх поселеннях Половиці та Новому Кодаку склався задовго до 1776 року, від якого тодішній владі чомусь заманулося робити відлік історії мегаполісу, яка таким чином була обділена і вкорочена.

Фальшиву круглу дату відзначали з притаманним для тих часів розмахом. Зокрема, саме до неї приурочили відкриття театру опери і балету, а також встановлення монументального пам’ятника Григорію Петровському на привокзальній площі.

Автором цієї скульптури є відомий дніпропетровський митець Костянтин Чеканьов, нині вже покійний. Як пригадує його вдова Марія Осипівна, ще до того, як за пам’ятник взявся її чоловік, над проектом працювали митці в приміщенні біля вокзалу. Робота йшла вкрай важко. Після того, як на неї витратили майже 8 років, у Києві скульптуру повністю забракували. Отож довелося оголошувати конкурс, за результатами якого над проектом пам’ятника став працювати Костянтин Чеканьов. Саме його метрова модель і сподобалася прискіпливій комісії. Але при цьому до запланованої дати відкриття пам’ятника залишалося вкрай мало часу — близько року. Отож Чеканьов разом зі зварником Віктором Карнаухом мусили працювати буквально цілодобово, покликавши на підмогу ще одного відомого дніпропетровського скульптора Володимира Небоженка.

Згодом унікальною назвуть не лише саму скульптуру, а й постамент, на якому її встановили. Та й техніку обробки граніту при виготовленні пам’ятника називали неповторною.

Водночас з іменем Петровського в обласному центрі намітився очевидний перебір — і привокзальна площа, і проспект, і відомий металургійний завод, і саме місто названі на його честь, а тут ще й величний пам’ятник у гамірному місці поруч із вокзалами та центральним ринком Озеркою постав...

Про те, що Петровський зовсім не та, м’яко кажучи, фігура, яка заслуговує на таке вшанування, у Дніпропетровську заговорили вже досить давно. Особливо відтоді, коли за президентства Віктора Ющенка стали відроджувати пам’ять про Голодомор 1932-1933 років. Тоді за містом, на 9-му кілометрі Запорізького шосе, постала велична скульптурна композиція, біля якої традиційно проводяться жалобні заходи. З часом згадали і про пам’ятник Петровському, якого стали називати одним з організаторів того страшного Голодомору. Тож жалобні заходи поступово перемістилися й сюди. Щоб, з одного боку, нагадати про зловісну роль у тих страшних подіях самого Петровського, а з другого — вшанувати селян, які саме біля вокзалу масово помирали, добравшись до міста в пошуках жаданого хліба. Згодом тут же встановили й обеліск пам’яті про жертв Голодомору.

А Петровський собі й далі стояв та сприймався як щось органічне для привокзальної площі...

Власне ініціатором негайного знесення пам’ятника Петровському ЗМІ називають народного депутата України Андрія Денисенка. Саме він на своїй сторінці у «Фейсбуці» розмістив відповідний заклик — прийти до монумента у п’ятницю на 18-ту годину, завчасно озброївшись відповідним інструментом. При цьому нардеп переконував у законності таких дій. Мовляв, є низка нормативних актів, указів президентів Кравчука, Кучми, Ющенка, рішення Верховної Ради України і, зрештою, закон про декомунізацію, рішення Київського апеляційного суду про те, що саме Петровський є винним в організації Голодомору, геноциді українського народу.

«На місці, де стоїть цей комуністичний ідол, наших дідів і прадідів, які добиралися до міста з виморених голодом сіл, складали штабелями. Вони помирали тут. І в ім’я їхньої пам’яті ми повинні очистити цю землю від решток комуністичної спадщини», — наголосив Андрій Денисенко на місці події.

Нардеп закликав зносити пам’ятник власними силами, оскільки міська влада необхідну техніку для цього не надала. Отож спершу скульптуру підпиляли «болгаркою», а потім звідкись узявся й автокран. І пам’ятник ще одному ідолу в Дніпропетровську став надбанням історії...

Міська влада непричетна, а міністр культури здивований

Характерно, що міський голова Дніпропетровська Борис Філатов від такої акції рішуче відмежувався, наголосивши у «Фейсбуці» на своїй повній непричетності до цього.

«Так, я згоден, що пам’ятнику тут не місце, але зносити його потрібно цивілізованим методом, — відзначив і директор департаменту комунального господарства міської ради Михайло Лисенко. — Для цього необхідно винести рішення про демонтаж пам’ятника на сесію міськради, затвердити його, а потім продумати, як його знести і вивезти, адже пам’ятник дуже важкий. Я впевнений, що протягом місяця це все можна буде зробити».

При цьому чиновник наголосив, що цілісну скульптуру Петровського буде збережено і навіть відрізані «болгаркою» активістів ноги з взуттям приварять на місце, аби згодом виставити пам’ятник у Парку радянського періоду, про створення якого нині задумалася дніпропетровська міська влада.

А по гарячих слідах гучної події своє вагоме слово сказали і в дніпропетровському міському відділі поліції, відразу 131 співробітник якого стежили за порядком на місці знесення пам’ятника і здійснювали документування, але самому процесу не заважали, пояснюючи відсутністю правових підстав для цього. Тепер же повідомляється про відкриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 298 Кримінального кодексу України («незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини»). При цьому в поліції запевняють, що вже встановили головного організатора знесення скульптури Петровського, який може отримати до трьох років позбавлення волі.

Такий перебіг подій неабияк здивував віце-прем’єра, міністра культури України В’ячеслава Кириленка, який написав у «Твіттері», що цей пам’ятник в реєстрі пам’яток національного чи навіть місцевого значення не значиться.

Отож найвірогіднішим видається сценарій, що вищезазначене кримінальне провадження потихеньку буде спущено «на гальмах», адже й після знесення скульптури Леніна в центрі Дніпропетровська теж якісь справи відкривали...

Якби там не було, пам’ятника Петровському в місті, колись названому його ім’ям, уже немає. Влада ж тепер задумалася над тим, як краще облаштувати звільнену від монументальної скульптури привокзальну площу. Дехто закликає встановити на цьому місці пам’ятник героям АТО. А хтось вважає, що жодних пам’ятників тут не треба — й так тіснувато...

Григорій Петровський. Хто він?

30 листопада 1917 року Григорій Петровський став народним комісаром внутрішніх справ Російської республіки. На цій посаді він пробув до березня 1919-го. Сучасники досить часто характеризували його як «м’якотілого». Ще Петровського відзначають як ідейного більшовика, непоганого господарника і полум’яного трибуна. Всемогутній «залізний Фелікс» на прізвище Дзержинський спершу підкорявся Григорію Івановичу, а коли їхні стосунки зіпсувалися, доклав зусиль для того, щоб відправити його на роботу в Україну.

При цьому Петровський є одним із тих, хто стояв біля витоків політики «червоного терору». Обставини були такими: 5 вересня 1918 року після вбивства начальника Петроградської Надзвичайної комісії Мойсея Урицького і замаху на Леніна Рада Народних Комісарів РРФСР пpийняла декpет про «червоний теpоp». Цей документ надавав право Всеросійській Надзвичайній комісії застосовувати найвищу міру покарання без суду і слідства. Підстави для цього наводилися такі: «За даної ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю; для посилення діяльності ВНК треба направити туди можливо більше число відповідальних партійних товаришів; необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах; підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів; необхідно публікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цього заходу». Сам декрет був прийнятий за клопотанням і після доповіді голови ВНК Дзержинського, а свої підписи під ним поставили нарком внутрішніх справ Григорій Петровський, нарком юстиції Дмитро Курський і керуючий справами Раднаркому Володимир Бонч-Бруєвич.

Сам Петровський на відміну від багатьох старих більшовиків уник репресій у лиховісні 30-ті. В останні роки свого життя працював директором музею революції СРСР у Москві. Помер у 1958 році та був похований біля Кремлівської стіни...