Коли уряд яловий...

Нинішня влада виробила унікальний чиновницький лексикон, який ближчим часом дає можливість не лише «будь-яким кухаркам управляти державою» (як говорив Ленін, не ображаючи кухарок), а будь-кому, кого можна спіймати на вулиці і дати «словник українського чиновника», покерувати державою.

Так, на рівні уряду можна керувати, починаючи фрази словами «МВФ вимагає...». Також характерним є нове понятійне означення сучасного чиновника: «це сфера відповідальності місцевої влади», або «це передали на місцеві бюджети».

Тобто все, що влада нездатна зробити, вона передає на місцеві бюджети.

Найбільше від такої «ідеологічної децентралізації» влади, яка, на моє переконання, є злочинною, потерпіла гуманітарна сфера загалом.

Ключові питання, які точно належать до державних функцій (визначення змісту гуманітарної політики та її реалізації у справах науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури, спорту, екології тощо) повинні бути функціями держави, а не бідних місцевих бюджетів, особливо у сільських районах.

Саме тому всі так звані нинішні «гуманітарні ініціативи» є не лише неефективними, а й стратегічно неправильними. Сьогодні немає жодної обласної чи міської ради, яка би не звернулася до уряду стосовно того, що якщо не буде на державному рівні «підстраховане» фінансування системи профтехосвіти, то вона зникне. Це було очевидно ще перед прийняттям бюджету, але уряд дотиснув таку хибну позицію.

Річна дискусія про те, що робити з підручниками для 4-х і 7-х класів, закінчилася тим, чим і мусила закінчитись при нинішньому уряді. По-перше, безвідповідальна влада ледь спромоглася надрукувати ці підручники до Нового року (а не до вересня, коли починаються заняття), а по-друге, вона вирішила чомусь надрукувати їх 50%, сказавши, що решту 50% підручників надрукує місцева влада, у якої, звісно, не закладено коштів на такі функції.

Нині ця ситуація на практиці виглядає таким чином: місцеві чиновники (багато з яких за рівнем безвідповідальності не набагато відрізняються від київських), враховуючи святковий «місячник», не спромоглися довезти до шкіл навіть ті надруковані 50% книжок. Але всі прекрасно розуміють, правда, не говорять, що решту 50% і не збираються друкувати, бо на це не передбачені кошти у місцевих бюджетів.

Таким чином, учні 4-х і 7-х класів зараз будуть навчатися, наприклад, з одним підручником на двох (це у кращому випадку). А на наступний рік взагалі унікальна владна настанова: підручниками буде займатися місцева влада. Я не здивуюся, що скоро у влади виникне ідея, щоб кожна область писала свої підручники. І тоді у нас будуть підручники з історії «ЛНР», «ДНР»... Дали ж чиновники вказівку не обов’язково вивчати українську мову, культуру і історію у вишах, значить, можуть піти і на таке...

Подібна «гуманітарна децентралізація» ближчим часом виявить і дуже серйозні проблеми з радикальним скороченням (так званою оптимізацією) закладів охорони здоров’я. Перші конфлікти в цій сфері вже є. Зокрема, в Черкасах зі скандалом закривають один із пологових будинків.

До речі, ніхто досі не спромігся проаналізувати так званий медичний «експеримент», що проходив у кількох областях під егідою реформи охорони здоров’я ще за часів Януковича та Азарова, і який, очевидно, був експериментом проти людей, а не для охорони здоров’я.

Я вже не кажу про те, що на сьогодні без фінансування залишається велика кількість дитячих спортивних шкіл, спортивних товариств, тому що їх утримання перекладено теж на місцеві бюджети.

Отже, якщо сьогодні не буде переглянута стратегія ставлення до світоглядних, гуманітарних пріоритетів в Українській державі, то їй буде нанесена невиправна шкода. Адже держава в діяльності нинішнього уряду Яценюка відмовилась від традиційних державних функцій у формуванні світоглядної та гуманітарної політики в Україні, передаючи це на місцеві бюджети. Очевидно, що місцевим бюджетам можна передати лише ті функції, які чітко підкріплені фінансово. Але навіть за таких обставин є речі, які носять ідеологічний, загальнодержавний характер і які зобов’язана робити ДЕРЖАВА, у якій влада шанує і цю державу, і власний народ.

Микола ТОМЕНКО,
народний депутат України («Обозрєватєль»)