Чверть століття минуло, як відійшов у вічність гончар Гаврило Пошивайло— відомий в Україні творець народної кераміки другої половини ХХ століття. Народився він у родині потомственного гончаря-посудника, кустаря-середняка Ничипора Пошивайла й гончарки Ганни (у дівоцтві Оначко), батько якої був відомим опішнянським цегельником. Дід Тарас виготовляв полив’яний посуд, баба Килина ліпила дитячi іграшки. Представники родини Пошивайлів займалися гончарством щонайменше з ХVIII століття.
Після закінчення семирічки Гаврило Пошивайло навчався в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1937). Основи гончарного ремесла перейняв від батька. Працювати з глиною почав дуже рано. Першими виробами стали свистуни, пізніше опанував виготовлення на гончарному крузі «монетки» — глиняного посуду для забав дітям. Працював спочатку як гончар-кустар, потім гончарем «Художнього кераміка» (артілі, промартілі, заводу) і творчим майстром заводу «Керамік». Після виходу на заслужений відпочинок гончарював і ліпив глиняну іграшку до останнього місяця свого життя.
Гаврило Пошивайло — майстер широкого діапазону. У гончарстві не було такого, чого б не зумів зробити, і не просто зробити, а й вкласти в дивовижні глиняні творіння широчінь розкриленої душі, зберігаючи кращі традиції опішнянського гончарства. Виготовляв мальований посуд: горщики, глечики, вази, куманці, миски, тарелі; зооморфний посуд (барани, леви, бики, птахи), ритуальні вироби (куришки, свічники), декоративну антропоморфну скульптуру на теми народного побуту — барині, вершники. Уперше в українському гончарстві створив сюжетні композиції на теми Сорочинського ярмарку, гоголівських героїв. Коли митець сідав за гончарний круг, час немовби зупинявся: і круг не рипів, а співав, відлунював радістю народження глиняного дива.
В Опішнi побутував звичай: вироби чоловіка-гончаря мусили пройти через руки дружини-малювальниці. Явдоха Данилівна Пошивайло (в дівоцтві Бородавка) оздоблювала твори чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Майстер був надзвичайно вимогливий: «Краще, ніж моя баба, мені ніхто не вгодить», — говорив Гаврило Ничипорович (переповідав професор Леонід Сморж).
Творчі досягнення митця відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості Української РСР», численними нагородами виставок, конкурсів і симпозіумів. Гаврило Пошивайло був членом Спілки художників СРСР із 1970 року. Його твори експонувалися на художніх виставках за кордоном: у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, США, Угорщині, Норвегії, представляючи у світі мистецтво України.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
