Куля в лоб. Дайте дві

Партійне будівництво в Україні має звичку пожвавлюватися у період перед виборами. Місцеві вибори-2015 дали імпульс «Нашому краю», «Руху за реформи», «Новим обличчям», «Силі громад», «Новій солідарній Україні», «Рішучим громадянам», партіям «Ми — кияни» та «УКРОП». Усі вони демонстрували неабияку активність упродовж відведеного для агітації часу. Та як тільки бюлетені було вкинуто в скриньки, «рішучі кияни» та «солідарні громади» згорнули штаби і до наступних перегонів зачаїлися на різних стадіях анабіозу. Подібні процеси є настільки звичними, що здивування викликає інше — коли нова партія починає формуватися у період політичного затишшя. Означати це може тільки одне з двох: або нові (дострокові) вибори невпинно наближаються, або лідера партії розпирають такі потужні амбіції, що тримати їх у собі йому просто несила.

Ті, що прагнуть очищення

Про ймовірність створення теперішнім одеським «губернатором» Міхеїлом Саакашвілі власної партії заговорили вже після першого Антикорупційного форуму, що проходив під його егідою. Після третього форуму один із його постійних учасників — депутат від БПП Сергій Лещенко висловився без еківоків: будуть вибори — подумаємо й про партію. Принагідно Лещенко «вкусив» (але не боляче) й Президента України Петра Порошенка (за чиїми партійними списками Лещенко пройшов до парламенту). «Нинішня влада є корумпованою та недієздатною», — зауважив народний депутат.

Сергій Лещенко, який виконує у фракції БПП роль внутрішньої опозиції, ніби сигналізує про те, що Саакашвілі та його рух «За очищення» (про створення якого було заявлено на третьому Антикорупційному форумі) є альтернативою цій самій владі. Проте для того, щоб оцінити, наскільки ця опозиційність є справжньою, слід глибше проаналізувати стосунки Саакашвілі та Порошенка.

Саакашвілі — експресивний та харизматичний політик, неперевершений популіст, який дасть фору Юлії Тимошенко у її кращі часи. Зрозуміло, що людина, котра свого часу була президентом Грузії, не має наміру вдовольнятися посадою голови Одеської ОДА. Але свої амбіції, як і емоції, він триматиме під контролем. Бо, зрештою, в українську політику Саакашвілі привів особисто Петро Порошенко, і, хай там як, але Міхо змушений почуватися зобов’язаним. Та й його подальше перебування в нашій державі також залежить від Порошенка. І ще один момент. Кар’єрний максимум, на який Саакашвілі може розраховувати в Україні, це — посада Прем’єр-міністра. А це призначення, знову-таки, впирається у прихильність глави держави. Словом, як не крути, а сваритися з ним аж ніяк не вигідно. Порошенко — не Аваков, і Саакашвілі це розуміє.

Чим наразі може завоювати Саакашвілі симпатії Петра Порошенка? Окрім, звісно, перманентних нападок на уряд Яценюка? Є думка, що саме партія, створена під прапором реформаторства та боротьби з корупцією, якнайкраще слугуватиме цій меті. У Банкової вже є досвід «каналізування» протестних настроїв шляхом створення керованих проектів на кшталт «Нашого краю», «Народного контролю» чи «Партії простих людей». Але всі перераховані проекти були надто дрібними та невиразними. До того ж їм бракувало лідера на кшталт Саакашвілі — потужного і яскравого. Тепер такий лідер, схоже, знайшовся.

Благодатне поле для Міхо

Побудувати нову партію не є складним завданням. Для цього наразі існує ідеальна платформа — незадоволення соціуму відсутністю реальних реформ. До того ж чинний Прем’єр — персонаж з від’ємною політичною капіталізацією. Для початку й цього чинника вистачить з головою. Почавши з критики Кабміну, Саакашвілі зробив крок у правильному напрямі. Хто б не направляв його дії, робиться це професійно. Другий розумний хід Міхо — це залучення значних народних мас. Його антикорупційні форуми — спроба намацати свою власну точку опертя, ба, навіть не одну точку, а тисячі.

Із точки зору стратегії, це цілком правильно. Єдиний мінус — це час, який грає проти Саакашвілі. Акумулювати безкінечне число раз протестний електорат у межах одних тільки антикорупційних форумів не вийде. Терапевтичний ефект таких заходів дуже скоро зійде на пси. Просто виговорюватися перед мікрофоном, не бачачи змін на краще, — не зовсім те, за чим люди йдуть до Саакашвілі. Вони або втомляться і почнуть нудьгувати, або радикалізуються й стануть вимагати щось на кшталт нового Майдану. А такий поворот подій не входить у плани грузинського реформатора. Його завдання наразі — стримувати та направляти. Але й це не триватиме до нескінченності.

Як уже було сказано, мета Саакашвілі — прем’єрство. Задля цього він готовий погратися й у лідера партії. Проте наскільки реально віддати йому крісло глави уряду? Адже Яценюк «іще живий» і без бою не здасться. Будь-які спроби розкачувати під ним стілець обернуться остаточним розпадом коаліції, яка й так уже де-факто не існує. Чи хочуть дострокових виборів у Блоці Порошенка? Чи не побоюються там, що, випустивши з пляшки джина, вони нарвуться ще й на дострокові президентські? Усе це питання риторичні, що ж стосується Яценюка, то не варто забувати, що у нього — своя історія стосунків із Президентом.

Інтернет-видання «Лівий берег» озвучило днями свій інсайд, який дозволяє думати, що між «Народним фронтом» Яценюка та Блоком Порошенка може намітитися деяке потепління. Хай і тимчасове, але перемир’я. Річ у тім, що пропрезидентська частина парламенту зайшла в глухий кут із потребою знайти 300 голосів для ухвалення змін до Конституції. Цих голосів нема і, швидше за все, й не буде. Проте зміни до Конституції слід затверджувати впродовж двох сесій — минула сесія дала просту більшість голосів (голосування за законопроект 31 серпня 2015 року супроводжувалося кривавими інцидентами під Радою), поточна сесія має забезпечити конституційну більшість. Інакше все доведеться починати спочатку.

Щоб вийти з некрасивої ситуації, «Народний фронт» вигадав хитромудрий хід. Група депутатів від цієї фракції запропонує деяке покращення законопроекту. Та оскільки він уже здобув схвалення Конституційного Суду, в документі заборонено змінювати навіть розташування ком. Будь-яка спроба «покращити» зміни до Конституції запустить ходіння по муках на нове коло. Тобто спочатку для схвалення законопроекту знадобляться 226 голосів, потім — позитивний висновок КСУ і, нарешті, 300 голосів для остаточного затвердження. У підсумку все це дасть Порошенку відтермінування часу «ікс» мінімум на рік.

«Хід красивий. Прийнятний для електорату, для західних партнерів, які обстоюють єдність коаліції», — пише редакторка «ЛБ» Соня Кошкіна. Щоправда, додає вона, наразі в БПП на пропозицію «Народного фронту» не пристали — аби не мати додаткових зобов’язань перед фракцією Яценюка. Однак такою є ситуація на сьогодні, й ніхто не може гарантувати, що завтра вона не зміниться. По суті, в ці дні починається велика гра нервів і випробування терпіння топових політиків. Тож не факт, що, обираючи між провалом змін до Конституції і договором «про дружбу» з Яценюком, Президент Порошенко не обере останнє. А якщо так станеться, чинний Прем’єр отримає гарантії недоторканності ще на рік.

У пошуках альтернативного сектору

Але що в такому разі буде з планами Саакашвілі? Нині це надто тяжко прорахувати, адже кількох змінних у цьому рівнянні не вистачає. Багато що прояснить поточний тиждень, і зокрема 28 січня — голосувальний четвер у Раді, коли стане зрозуміло, якими є справи зі змінами до Конституції.

А тим часом на політичному обрії вимальовується ще одна політична сила — партія Дмитра Яроша, котрий в останні дні 2015 року остаточно порвав з «Правим сектором». До Саакашвілі та його планів це не має жодного стосунку, адже електоральні ніші Яроша і одеського «губернатора» є різними, і кожен з них діятиме у своїй площині.

Те, що Дмитро Ярош піде з «Правого сектора», стало зрозуміло ще півроку тому, під час збройного протистояння між активістами організації та правоохоронцями Мукачевого, вважає політолог Андрій Золотарьов. За словами експерта, репутаційні втрати, яких зазнав «Правий сектор» за останній час, стали однією з причин звільнення «провідника».

Сам Ярош так пояснив причини, з яких він вирішив створити власний рух: його нова організація буде «без радикалізму на межі з маргінесом». Політик заявив: «Ми в опозиції до чинної влади, але не вважаємо доцільними криваві (і приречені на поразку) бунти проти неї». У «Правому секторі» зі словами екс-керівника не згодні. Проте обіцяють обійтися і без Яроша — якщо той виявився не готовим до революції. Але замінити Яроша буде нелегко, вважають політичні оглядачі. Без нього «Правому сектору» гостро бракуватиме харизматичних лідерів, і бренд почне згасати, як згаснув колись бренд УНА-УНСО.

Хоча й Ярошу також буде несолодко без уже розкрученого «Правого сектору». Аби створена ним політсила не стала ще однією партією лідерського типу, «провіднику» доведеться швидкими темпами набирати сильну й дієву команду, не забуваючи й про спонсорську допомогу для її гідної презентації. Політологи сумніваються у здатності Яроша збудувати партію парламентського типу, а втім, у екс-керівника «ПС» є всі можливості, щоб довести зворотне.

«Ми ініціюємо створення нового суспільно-політичного руху, установчий з’їзд якого планується на лютий. Працюємо зараз над його розвитком, концепцією діяльності, програмними принципами», — говорить Ярош. Що ж, до лютого час є. Як є він і до наступних парламентських виборів. На відміну від Саакашвілі, Ярошу можна не надто поспішати.