Добра справа допомоги
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
«А що ж ви хотіли?» Враження від походів до лікаря
21.01.2016
«Пішла до мамолога на планове обстеження, — розповідає знайома Оля. — Мастопатію маю років 15, відколи народила старшого сина. Тому періодично, раз на рік, стараюся показатися лікарю.
Ніколи ці походи в поліклініку не були особливо приємними, але останнього разу… Я відразу побачила, що лікарка чимось невдоволена і що їй не до мене. Але коли стала наполягати, аби вона уважніше оглянула мою ліву грудь, яка дуже непокоїть напередодні місячних, лікарка просто визвірилася: «Вам 35, женщіна! У вашому віці що хочеш може бути: і мастопатія, і похуже того!»
Оля каже — вибігла з кабінету фахівця в сльозах. Чекала від лікаря не заспокоєння, а порад, розраховувала на фаховий аналіз результатів ультразвукового обстеження. Натомість отримала порцію хамства й образи.
Кілька років тому, готуючись до інтерв’ю з лікарем-гінекологом для нашої газети, я провела експрес-опитування серед своїх знайомих і колег: про що вони запитали б у «жіночого фахівця».
Галина, мама трьох дітей зі Сквири на Київщині, поділилася проблемою: «Цикл став дивним, місячні менш насичені, ніж раніше, і йдуть «уривками». Але гінеколог за місцем проживання, вислухавши мої скарги, відірвалася на мить від своїх паперів і ошелешила: «Ну, так для вашого віку… А що ж ви хотіли?»
Однак я ж не бабуся, правда? — обурювалася Галина. — Мені 37. І від лікаря чекаю підтримки, а не образи «за віком».
Зауважу, що через кілька років по тому Галина стала мамою четвертої дитини. У «її віці»! Авжеж.
«Улітку лежала в стаціонарі, і мені несподівано поставили діагноз «гепатит В», — ділиться колега Наталія. — Лікарка зайшла в палату, де нас було кілька жінок, і, дивлячись на мене, без особливих церемоній запитала: «Що, мали незахищений секс? Тепер матимете мороку. Гепатит лікувати важко. І дорого».
Я розгубилася. Звідки? Не може бути… Телефоную брату, ридаю. Він лікар-інфекціоніст, працює в сусідній області. Порадив не панікувати, а здати повторно аналізи, підказав досвідченого фахівця. Діагноз у результаті не підтвердився. Але скільки ці додаткові обстеження забрали нервів і коштів із сімейного бюджету — краще не згадувати…»
Таких історій — iз неадекватними діагнозами, недбальством і непоштивим ставленням до пацієнтів — у багатьох набереться чимало. З кожним роком, на жаль, зростає зневіра в українську медицину і недовіра до лікарів. Тема медичної реформи обговорюється в суспільстві давно.
Зміни потрібні, i насамперед у медичній галузі. Однак бажання змінювати і змінюватися не видно. Лікарі кажуть, що хочуть більшої поваги від держави, від пацієнтів, забезпечення своїх прав і — гідних зарплат. Цілком справедливо. Неадекватна оплата праці принижує.
Та це не привід принижувати тих, хто переступає поріг твого робочого кабінету. Кожен робить свій вибір — на яку роботу погоджуватися, на яких умовах працювати. Так, це вибір, а не принука.
І ще. Лікар, який ні на йоту не сумнівається у власній правоті, ставлячи діагноз, лікар, який не дбає про самоосвіту (а в медицині, як ніде інде, це — вкрай важливий фактор) навряд чи пройде крізь сито медичної реформи.
Якщо така відбудеться насправді, а не триватиме на рівні розмов і псевдозмін. Якщо запрацює страхова медицина, а пацієнт матиме змогу (фінансову передусім) вибирати свого фахівця, під кабінетами багатьох «фахівців» просто зникнуть відвідувачі. Все логічно.
«А що ж ви хотіли?»
