Децентралізація має робити країну сильнішою, а не розколювати її.
За визначенням спікера ВР Володимира Гройсмана, децентралізація — «це коли люди обирають свою владу. Ця влада має повноваження і кошти, для того щоб адекватно реагувати на запити суспільства. Якщо суспільство хоче більше, воно розуміє, що треба більше працювати, більше включатися в процес».
Слід зазначити, що децентралізація — це та тема, на якій особливо активно паразитують політики. Активно і небезуспішно. Складно сказати, який відсоток виборців Блоку Порошенка голосував у 2014-му саме за децентралізацію, обираючи цю партію, але такий відсоток був. Воно й не дивно: зерно впало на благодатний ґрунт. Хоча насправді з децентралізацією не все так просто. Але й не все так складно. Все трохи по-інакшому, тобто не так, як говорить Гройсман.
Сама по собі думка про ліквідацію державних адміністрацій і введення інституту префектів є доброю і прогресивною. Але аплодуємо мовчки: скасування цього інституту потребує змін до Конституції. Стаття 118 Основного закону якраз і визначає принципи діяльності адміністрацій. А зміни до Конституції приймаються, як ми знаємо, конституційною більшістю, з якою зараз — чималі проблеми.
Не далі як учора лідер Радикальної партії Олег Ляшко заявив, що голосів для ухвалення змін до Конституції в парламенті нема. «За моєю інформацією, на Банковій прийнято рішення не «протягувати» зміни до Конституції наступного сесійного тижня, оскільки відсутні необхідні 300 голосів депутатів», — заявив депутат.
«Завдяки позиції фракцій Радикальної партії, «Самопомочі» і «Батьківщини» загроза відтермінована, але не ліквідована. Влада не залишатиме спроб назбирати бажану кількість голосів. Тому будьмо пильними, розслаблятися рано!» — закликає Ляшко. З одного боку, можна порадіти тому, що загроза ухвалення руйнівних для України рішень «відтермінована», але з іншого — нерозв’язаним лишаються питання, пов’язані з економічною незалежністю регіонів.
Але річ у тім, що на даному етапі цілком можна було б обійтися і без інституту префектів та перекроювання Конституції. Для початку слід було б внести зміни до Бюджетного кодексу та прибрати контроль держказначейства над місцевими бюджетами. Все інше — риторика від лукавого.
Як слушно зауважує пан Гройсман, влада повинна мати повноваження і кошти для виконання цих повноважень. Більше, власне, нічого й не треба. Повноваження місцевої влади прописані в існуючому законодавстві. Там є все, що потрібно для локального щастя — вчимо матчастину і не вигадуємо велосипед.
Коли певний час тому іще тільки обговорювали закон про «особливий статус Донбасу», мер Львова Садовий відреагував на нього досить болісно. «Як міський голова Львова я роками виборюю збільшення повноважень для міст і сіл України. Якщо запровадять такий проект, ці повноваження першими отримають ті, хто винен у смерті тисяч українців», — написав він у своєму «Фейсбуці».
Але мова зараз не про війну, і річ насправді ось у чому. Насправді-то і влада Донбасу, і влада Львова мала (і має) однакові можливості для здійснення повноважень. Єдине, чого бракувало як сходу, так і заходу, так це більшої свободи маневру для того, щоб розпоряджатися заробленими грошима. Отож говоримо не про абстракції («роками виборюю збільшення повноважень…»), а про конкретику.
А конкретика = гроші. Гроші в місцевих бюджетах = зміни до Бюджетного кодексу. Зміни до Бюджетного кодексу = децентралізація. Що і слід було довести. Але ми любимо примножувати зайві сутності без нагальної потреби. Тим паче, якщо говорити про децентралізацію означає бути в тренді. Адже це дуже модний фетиш, який так подобається виборцю.
Пригадується, як ще за часів Кучми міністр фінансів Мітюков наголошував на необхідності передачі місцевим бюджетам 13 різновидів податків. Про децентралізацію говорили й за часів президентства Ющенка та прем’єрства Тимошенко. Але віз — і нині там.
Слід визнати дві малоприємні речі. Перше. Дійсно, за всі роки Незалежності моделі ефективного управління державою так і не було створено. Ми тільки плануємо реформи — як не місцевого самоврядування, так адміністративно-територіальні. Словосполучення на кшталт «делегування повноважень на місця» вихолощено до повної втрати сенсу. Але гра у слова триває.
Друге. Децентралізація у тій подачі, яку здійснює нинішня (та й деякі попередні) влада — не більше, ніж популізм. Бо попит на зміни задовольняють віртуально чи вербально, підсовуючи соціуму мегабайти інформації на тему, яку він хоче чути. Між тим — повторю ще раз — проблема місцевої влади завжди полягала у неспівставності своїх завдань iз мірою наповнення бюджету.
Нині середньостатистичний міський голова не має коштів ні на що, окрім, хіба що, видачі зарплат бюджетникам та дотування комунальних послуг. Але при цьому він має ламати голову над тим, як профінансувати, приміром, програму з охорони здоров’я, виконувати яку його зобов’язала держава.
Якщо взяти до рук держбюджет на 2016 рік, то виявиться, що фінансова децентралізація в цьому документі залишилася міфом: запланована частка власних доходів місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті є рекордно низькою. Нижче тільки фактична їх частка за підсумками 11 місяців попереднього року. Тим часом загальний аналіз видаткової частини Бюджету-2016 свідчить, що реальне зростання видатків передбачене винятково для утримання самої державної надбудови, тобто чиновників і силовиків.
Саме над цим слід замислюватися, а не турбуватися зміною вивіски, коли голів держадміністрацій замінять префекти. Хоч як би ми назвали керманичів виконавчої влади, без права розпоряджатися прибутками та податками місцева влада нічого не варта. Регіони знову житимуть, озираючись на центр, куди йтиме левова частка їхніх доходів. Наразі незрозуміло, чи збирається влада (і законотворці зокрема) вирішувати цю проблему. А час спливає так само швидко, як і довіра до сьогоднішніх реформаторів.
У контексті сказаного хотілося б згадати позицію Віктора Шишкіна — відомого правника та першого очільника Генеральної прокуратури. Шишкін вважає, що за умов фактичної війни, яку влада маскує словосполученням «АТО», ухвалення будь-яких змін до Конституції є неможливим. «У 2015 році Порошенко внiс три проекти законів змін до Конституції, найбільш загрозливий і дефектний з яких — це проект щодо нібито децентралізації влади. Однак усі три проекти — про імунітет депутатів і суддів; про децентралізацію; про судовий устрій — незалежно від того дефектні вони за змістом чи ні, не можуть бути реалізовані в умовах воєнного стану (ч. 2 ст.167 Конституції України), який у нас уже існує. Внесення до Конституції України будь-яких змін уже є перемогою Путіна на міжнародному рівні, бо в такий спосіб закріплюється його твердження і мрія, що він не є агресором, а конфлікт в Україні має суто внутрішній характер, оскільки Україна, вносячи зміни до Конституції, вже сама де-юре підтверджує, що умов воєнного стану в ній не існує. Більш значного подарунку Путіну від Порошенка годі шукати. Путін досягає свого, а йому в цьому допомагає Порошенко».
Дещо з інших позицій оцінює впроваджувану децентралізацію політолог Вадим Карасьов. Він вважає, що неправильне трактування цього поняття здатне завдати державі значної шкоди, ба навіть призвести до фактичного розпаду країни. «Правки щодо децентралізації несуть певні ризики. По-перше, замість децентралізації можна отримати фрагментацію, коли держава буде послаблюватися, замість того щоб посилювати свої функціональні кондиції і можливості, в тому числі і щодо наповнення місцевих і державного бюджетiв. Припустимо, одні регіони зможуть скористатися цим шансом, отримати більш конкурентну економіку і можливість для поповнення бюджетів за рахунок місцевих податків, тому що там розвиваються підприємства, а інші не зможуть. Тобто ризик полягає в тому, що нерівномірність територіального регіонального розвитку може посилитися. По-друге, можемо отримати регіоналізацію держави — посилення ролі місцевих регіональних еліт. Тому децентралізація повинна означати не децентралізацію держави, а децентралізацію повноважень, тобто передачу повноважень адміністративно-політичного центру на місця. По суті, вона повинна посилити державу, зробити її функціонально ефективною, збільшити конкуренцію і можливості для виробництва, направити бюджетні надходження в місцеві органи влади, які можуть бути використані для фінансування соціальної сфери, наприклад освіти, медицини, на облаштування інфраструктури, охорону місцевого порядку тощо», — зазначає Карасьов.
Навіть зважаючи на демографічну катастрофу, виїзд мільйонів українців за кордон і потребу інтеграції нашої діаспори, прийняти легалізацію множинного громадянства, не можна було підтримувати цей законопроєкт у такому вигляді. >>
Унаслідок вибуху в ранці 17 грудня в Москві загинули генерал-лейтенант Ігор Кіріллов та його помічник. Напередодні СБУ заочно повідомила генералу про підозру. >>
Голова Служби безпеки України генерал-лейтенант Василь Малюк запевнив, що СБУ рішуче розбереться з діяльністю політиків-колаборантів. >>
Рада Європейського Союзу в понеділок, 16 грудня, ухвалила 15-й пакет економічних та індивідуальних обмежувальних заходів проти Росії, у який увійшли 54 людини та 30 організацій. >>
У Сирії після падіння режиму експрезидента Башара Асада почалося «полювання» за статками його родини, які та накопичувала десятиліттями. >>
До 15 років увʼязнення в Україні заочно засудили голову Держдуми рф Вʼячеслава Володіна. Його визнали винним у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. >>
