Творчість колекціонера

У Музеї Івана Гончара у Києві готуються до відкриття виставки живопису та скульптур митця, чиє ім’я, власне, носить заклад. Вона приурочена до 105-ї річниці з дня народження Івана Гончара і відкриється наступного тижня, 27 січня.

Представлятимуть творчий доробок майстра 1950—1980-х років. Саме в цей час формувався хатній музей українських старожитностей Івана Макаровича Гончара, і саме в цей час він найактивніше працював як художник, скульптор і вчений-етнограф, краєзнавець. Краєвиди, створені у той період у численних подорожах Україною, відображають еволюцію живописного стилю Гончара-художника: від реалістичних із легким вкрапленням імпресіоністичних тенденцій — до виразно символічних. Врівноваженість, спокій, замилування красою в 1950—1960-х змінюється передчуттям тривоги, очікуванням невідворотності втрат, особливо в 1970-х. А в 1980-х художник створює серію робіт декоративно-площинного характеру, які й стали результатом довготривалих творчих шукань і засвідчили трансформацію митця від реалізму до етнографізму народних типажів — і в живописі, і в скульптурі, розповідають у музеї.

Живописні роботи будуть представлені за темами: історичні краєвиди, сільський ландшафт і архітектура, пам’ятні місця, фортеці і замки; портрети родичів Івана Гончара — батька, матері, племінників — у народному вбранні; звичаї та обряди українців; народні типажі, українське народне вбрання.

Надзвичайну професійну майстерність, тонкий психологізм і глибину історико-філософських осмислень засвідчують і скульптурні роботи Івана Гончара — портрети козацьких ватажків, народних героїв, видатних письменників і музикантів минулого і сучасників митця. Доповнюватимуть виставку й аркуші історико-етнографічного мистецького альбому «Україна та українці» — як демонстрація авторського стилю художника й етнографа-дослідника водночас. У ньому світлини поселян у народному вбранні постають в обрисах орнаментальних замальовок — чи то в гончарних виробах, чи у фрагментах вишиття або ткацтва, — і здебільшого датовані й ідентифіковані автором.

Після відкриття виставки «Іван Гончар: творчість» (вхід вільний), відбудеться урочиста розколяда з колядуванням, щедрівками, віншуванням, засіванням та спільною кутею.

Нагадаємо, народився Іван Гончар на Черкащині в багатодітній селянській родині. Дітей було аж восьмеро. У 1927 році познайомився талановитий хлопчина з музикантом і фольклористом Максимом Коросташем, який приїхав до села Лип’янка. Згодом він допоміг поступити Іванові в Київську художньо-індустріальну школу й оселив у своїй квартирі. Тоді талановитий юнак мав змогу зустрічатися з музикознавцем Климентієм Квіткою та письменницею Оленою Пчілкою, матір’ю Лесі Українки. У 1930-му закінчив Київську художньо-промислову школу. Після війни йому вдалося попрацювати у Віденській академії мистецтв, поїздити містами Європи, замальовуючи її архітектурне обличчя.Працював у галузі станкової та монументальної пластики.

Іван Гончар зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва — близько 7 тисяч предметів: ікони, народний одяг, дерев’яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, вироби з металу. Окремий масив колекції становлять 20 тисяч архівних світлин із різних регіонів України. Створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, спорудженому на виділені Спілкою художників УРСР землі — неподалік від Києво-Печерської лаври. Музей було відкрито для загального огляду 1959 року. Там збиралися шістдесятники. Навіть державні туристичні організації потайки водили до нього іноземців. А потім було розроблено комплекс заходів Комітету держбезпеки при РМ УРСР, які мали примусити Гончара передати зібрані ним старожитності до державних музеїв. У 1972-му Івана Гончара виключили з КПРС, вимагаючи передати збірку в державні музеї. Не стало митця й колекціонера у 1993-му . Того ж року хатній музей Івана Гончара став державним.