Для нефанатів пісенної творчості Дмитра Гордона нагадую: спочатку був дует iз Наталкою Могилевською («Зима»), потім редактор «Бульвару» ходив на тлі осінніх пейзажів з Тамарою Гвердцителі («Скрипка грає»), третім був Олександр Розенбаум («Клєтчатий»). А нещодавно пан Гордон, у якого, мабуть, відбулося чергове загострення творчих амбіцій, знову видав « у телевізорі» новий кліп. Цього разу до дуету був заангажований Валерій Леонтьєв, а піснею, що ввійшла до творчого доробку Дмитра Гордона — популярна українська пісня «А ми удвох...»
Звичайно, дуже прикро — а особливо у контексті розвитку сучасної української культури — що вокальна кар'єра пана редактора якось зовсім позбавлена прогресу. І співає він відверто слабенько, і в кадрі виглядає якось неартистично, не надто склалося у Гордона і з пластикою... Хоча образ йому аксакал вітчизняного і не лише кліпмейкерства Макс Паперник придумав не надто складний і наче б органічний: такий собі сплав гангстера та «нового руского». Чорні окуляри, золотий, у кілька пальців, ланцюг, охоронці по обидва боки, чорна крута тачка... Довершувала цільну композицію лисина, яку пан Гордон носить і в повсякденному житті.
Утім справжню стратегію Максима Паперника «розкусити» було зовсім неважко. Адже якщо у кадрі — Руслана Писанка, яку художник Анжела Лисиця «стилізувала» під Чиччоліну, то хто ж на того Гордона особливо задивлятиметься. Руся, варто віддати їй належне, навпаки: з кожним кліпом — усе краща й краща. У Гордона вона була у білій перуці, томливо пускала бісики очима і зривала банани невiдь звiдки. Був там і ще один герой, шармом якого, наче вуаллю, було майстерно прикрито кострубатість Д. Г. Валерій Леонтьєв, як завжди, був просто неперевершеним. До того ж так хвацько перевертав сіно — замилуєшся. Та й співав, м'яко кажучи, значно краще, ніж його суперник по кліпу. Складалося враження, що його персонаж тут, у Пирогові, де проходили зйомки, і народився.
Фінал кліпу вінчають два гарбузи і посмішка чорношкірого Русиного чоловіка... «А ми удвох в одне дівча закохані...» — гірко резюмують герої, розбігаючись у різні боки. Аби втішити своїх залицяльників, в одному інтерв'ю Руслана Писанка навіть сказала, що навряд чи вручила б гарбуз таким цікавим мужчинам, як Гордон та Леонтьєв.
А поки «А ми удвох...» переживає процес небезуспішної ротації, Дмитро Гордон, вочевидь, розмірковує над кандидатурою для свого наступного дуету та кліпу, такі одержимі та цілеспрямовані не зупиняються. І навряд чи компанію йому складе Михайло Поплавський — треба ж щоб хоч хтось із дуету вмів співати.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
