Ще одна легенда в Києвi — Жан Марк Керрон.
В Європі, дійсно, коли кажуть про світове диско, не можуть не згадати про Церрона. Але, якщо вже говорити про його легендарність, то, швидше, в тому сенсі, що співака вже настільки встигли призабути, що молоді меломани тепер запитують у дідів: а хто такий Церрон? І сиві діди розповідають їм цікаву легенду. В Києві, хоч яким би його не називали просунутим палкі прихильники, ім'я Церрона, мабуть, асоціюється тільки з Цицероном. За співзвучністю. Тому коли Жан Марк Керрон, він же Церрон, приїхав до Києва, його виступ організували в кафе-клубі «Оранжерея».
Для тих, хто не знає: Жан Марк Керрон народився в Італії, але жив і працював у Франції. Насправді він був барабанщиком. У 70-ті роки, коли ще не винайшли drum-machine і синклавірів, класні ударники були в ціні. Саме тоді Церрона знайшов відомий композитор та аранжувальник Алекс Константідос ( працював із диско-операми, найвідоміші з них Romeo & Juliet та The Sphinx). Сольно Церрон випустив дев'ять платівок у період з 1975 по 1980. Сингл Love in C Minor розійшовся на десятьох мільйонах платівок. Найбільший успіх Церрону приніс сигл Supernature, удостоєний 5 Grammi Awards і декількох Golden Globes. Потім він працював із багатьма відомими виконавцями, один із них — Стів Вінвуд. Наприкінці 80-х Церрон виїхав до Америки. Там став писати музику до фільмів, телесеріалів і мультиків. Потім, як запевняють його фанати на французьких та англійський сайтах, зіпсувався, і «слухати в Церрона не було чого». Жан Марк до Києва приїхав із сином, Грегом Церроном, був люб'язний із журналістами, намагався підігріти публіку. Від його виступу (куди, до речі, потрапило небагато щасливців: мало місця, неможливо придбати квитки, недостатня розкрутка) залишилось у кожного своє. Адже це був справжній клубний виступ і, по суті, й не мав відрізнятися чимось надзвичайним. Однозначно всі зійшлись на тому, що якби Церрону скинути років тридцять, вони прийшли б на нього вдруге.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
