І нема на то РАДИ

Втримати вплив за будь-яку ціну

Першою жертвою політичних ігор став депутат районної ради від «Свободи» Олександр Жура. Заманивши в певне місце, його побили під покровом темряви. Імовірних замовників побиття депутати назвали на сесіях міської та районної рад, прийнявши відповідне звернення до силових структур усіх рівнів. Інформацію про замовний характер цього злочину підтвердив і очільник Карлівської міської ради Олександр Наконечний.

— Зрозумійте, ніхто з нас не займається якимись кон’юнктурними вигадками — лише коментуємо те, що відбулося, — пояснює міський голова. — Олександр Жура (мій побратим у волонтерській діяльності, «Самообороні») під’їхав у вказане місце разом із напарником (колишнім офіцером міліції) — обоє здорові, міцні чоловіки. І вони нічого не могли зробити з трьома нападниками, котрі діяли надто професійно. Причому спершу з’ясували, хто з двох Олександр. Річ у тім, що пропозиції «правильно» голосувати надходили від представників місцевого агропромислового підприємства та їхніх посередників багатьом депутатам райради. Олександр Жура відмовив у різкій формі — думаю, це й могло стати причиною того, що його «поламали». Є відеоматеріал із сесії районної ради (його можна знайти в архіві місцевого телебачення), на якій один із латифундистів відкрито заявив, що купував депутатів, — це прозвучало як бравада. Чому такі заяви не розслідуються — запитання до правоохоронців. З отим латифундистом Ю. К. (особою, яку відкрито називаю в засобах масової інформації) і сам маю задавнений конфлікт: коли у 2014—2015 роках я був головою райдержадміністрації, одержував від нього погрози про фізичну розправу і блокування установи, в якій працював. Про це я повідомляв і правоохоронцям, і очільнику облдержадміністрації. Тобто конфлікт розпочався не вчора.

— Якщо все і справді так, як ви змалювали, то що змушує ваших опонентів вдаватися до таких крайніх кроків?

— Ці люди втрачають важелі впливу в районі. За президентства Януковича рідний брат згаданої мною особи очолював райдержадміністрацію, патрон по бізнесу керував областю, а ще один бізнес-партнер — нашим містом. Тож ця братія узурпувала владу в Карлівському районі — і що хотіла, те й творила. На моє глибоке переконання, багато епізодів їхньої діяльності потрібно перевіряти правоохоронцям. Зокрема згадані ділки не внесли до бюджету за соціальними угодами понад 600 тисяч гривень — це тільки один факт. У ситуації ж, коли депутатський корпус їм не підкоряється, а до того ж i міський голова, i голова районної ради «не їхні», ці люди почуваються некомфортно, їм важче здійснювати свої сумнівні оборудки. От вони й намагаються втримати вплив у районі за будь-яку ціну.

Голова Карлівської районної ради Петро Світлик також зазначає: йому зрозуміло на всі сто відсотків, що напад на депутата Журу був замовним: «Громадськість Карлівки добре знає, хто стоїть за виконавцями. Я також знаю. Звісно, назвати їхні прізвища має слідство. Щиро сподіваюся, що силові структури зможуть довести цю справу до кінця. Хоч розумію всю її складність. Але розкриваються й не такі злочини. Ті люди використовують будь-який незначний привід, аби очорнити й мене. Вони намагаються дискредитувати всіх, хто не з ними, і не йдуть на жодні компроміси. Депутати (які мають стосунок до агропромислових компаній) ігнорують сесії райради. Слава Богу, маємо в раді більшість, що дає змогу приймати всі рішення, пов’язані з життєдіяльністю району. І коли нещодавно я сказав правду про те, що нам не вистачає 23 мільйонів гривень у бюджеті, аби район нормально функціонував, вони й тут, використовуючи свої медіа-ресурси, примудрилися мене звинуватити. Окрім усього, вони намагаються тиснути на депутатів, аби здобути більшість у районній раді».

«Продаю свою роботу, але не совість»

Олександр Жура після нападу трьох незнайомців три тижні провів у лікарні. У нього була закрита черепно-мозкова травма, відкритий перелом лівої ноги, численні забої, пошкоджені зуби. Нині чоловік доліковується вдома, пересувається по оселі з допомогою милиць. Відтворити ті злощасні події не в змозі — стверджує, що нічого не пам’ятає.

«Мені зателефонували на мобільний: чоловічий голос попросив надати консультацію (ми з напарником Володимиром Ткаченком займаємося сантехнічними роботами), — розповідає лише про те, що передувало побиттю. — Після 18-ї години ми під’їхали за вказаною адресою: вулиця Ілліча, 14. А далі — суцільні провали в пам’яті. Чому я впевнений, що мене замовили? Бо, коли став депутатом райради, на мене почали виходити люди від так званих «господарів району» з пропозицією зустрітися й «дещо» обговорити, однак я на це не повівся. Висловив бажання зустрітися зі мною і ймовірний кандидат на посаду голови райради від так званої місцевої опозиції, очільник районного осередку партії «УКРОП» Іван Коваль, та я йому також різко відмовив. Із Ю. К. ми словесно зчепилися іще на одному з мітингів після подій на Майдані в Києві, бо він та його компанія підтримували Антимайдан, відправляли туди людей, постачали продукти — навіть автобус нашого місцевого футбольного клубу там «засвітився». Я про все це сказав йому у вічі, він же у відповідь почав погрожувати розправою. Тож у мене немає жодних сумнівів, що замовниками мого побиття є саме Ю. К. та його братія. Карлівкою наразі поширюються чутки, що я взяв у цих людей гроші, а не проголосував, «як треба», за що й постраждав. Та насправді я продаю свою роботу, але не совість».

На відміну від Олександра Жури, Володимир Ткаченко, якому пощастило більше (він відбувся забоями та синцями, до того ж у лікарні йому наклали шви на розсічену ділянку голови), добре пам’ятає події того вечора, коли на них напали. Він розповідає, що, коли вийшли з автівки, біля під’їзду 9-поверхівки на них уже чекали. Один із тих трьох чоловіків запитав: «Це з вами ми розмовляли по телефону? А хто з вас Сашко?»

«Тобто все було заплановано, нападникам потрібно було лише дізнатися, хто є хто, на кого надійшло замовлення, — продовжує розповідь Володимир Ткаченко. — Тільки-но Олександр підтвердив, що це він, той, хто стояв ближче, ударив мене кулаком у скроню. А двоє інших почали гамселити Сашка арматурними прутами по голові. Згодом мигцем побачив, що ті двоє тримають його за ноги. Потім уже зрозумів, що злочинці намагалися їх перебити, — очевидно, таким було завдання. Розправившись із Сашком, вони, збивши й мене з ніг, почали лупцювати металевими прутами й ногами. Наостанок розбили лобове скло автомобіля, а коли спрацювала сигналізація, утекли в напрямку 5-ї школи».

Покарання за неналежне голосування — понад 30 тонн зерна соняшнику

Та Олександр Жура — не єдиний, хто постраждав через своє депутатство. У депутата райради від партії «УКРОП» — жителя села Мар’янівка Олександра Іванілова, котрий був учителем, а нині працює на землі (обробляє свої паї) — після того, як на сесії проголосував за кандидата на посаду голови райради від більшості, місцеві латифундисти, за його словами, вивезли понад 30 тонн зерна соняшнику.

— Коли мені запропонували стати кандидатом у депутати від партії «УКРОП», погодився. І люди підтримали мою кандидатуру — за мене проголосували жителі п’яти навколишніх сіл, — розповідає чоловік свою безрадісну історію.

— Не думав, що в нашому районі твориться отакий «бєспрєдєл», — зітхає Олександр Анатолійович. — До того ж навіть уявити собі не міг, що українське об’єднання патріотів буде у злуці з колишніми «регіоналами». Коли став депутатом райради, очільник районного осередку партії «УКРОП» Іван Коваль дав мені вказівку на сесії не ходити. Але я міркував так: раз ти депутат, то твій обов’язок — їх відвідувати. Тож не послухався: мало того, що прийшов на сесію, так ще й проголосував за кандидатуру на посаду голови райради Петра Світлика — його програма мені справді сподобалася. А вже наступного дня зі складу вивезли моє зерно, що зберігалося там за домовленістю з Ю. К. На жаль, домовленість була усною — про інших людей суджу по собі, а сам нікого не можу обдурити. Телефоную Ю. К., а він запитує: «Хто ви такий? Я вас не знаю». На склад одразу ж завели свою охорону. Приходжу, а мені заявляють: «Ви перебуваєте на приватній території. Які у вас можуть бути претензії?» Після цього зі мною відбулася жорстка розмова, під час якої був присутній і Іван Коваль: мене звинуватили в тому, що я їх зрадив, бо обіцяв, мовляв, на сесії не голосувати. Мені чітко дали зрозуміти, що віддадуть моє зерно тільки тоді, коли відмовлюся від депутатства. У мене стався сердечний напад, навіть потрапив до лікарні. Але як повернути своє зерно? Вихід був один — звернутися до правоохоронних органів, що я й зробив. Повідомив про це Івана Коваля: мовляв, заберу заяву з відділу внутрішніх справ, якщо повернуть моє зерно. Після цього був телефонний дзвінок від Ю. К., котрий заявив: «Зустрінемося в суді». Про погрози від цих людей не згадуватиму, я зазначив про це в заяві до правоохоронних органів. Додам таке: згадані люди настільки страшні, що багато хто з нашого села відмовляється свідчити на мою користь, хоч про те, що вирощене мною зерно соняшнику зберігалося в тому складі, знає вся Мар’янівка. У мене були надійні свідки, проте після того, як побили Журу, й вони бояться. Фактично побили одного, щоб залякати всіх.

Інші депутати районної ради, з якими спілкувалася, теж говорили відверто, що й вони мали розмову з «гінцями» від місцевих латифундистів. Один із тих, до кого зверталися й намагалися схилити на свій бік, — Сергій Левенко.

«Одразу ж після того, коли зареєструвався як депутат райради, мене почали розшукувати, — пригадує він. — Сусід повідомив, що один чоловік цікавився моїм номером телефону. Я знав того чоловіка: він працював у місцевій агропромисловій компанії на високих посадах. Невдовзі той зателефонував і запропонував зустрітися: потрібно, мовляв, «побалакати». Оскільки на той час зі слів Олександра Жури я знав, що його вже обробляли, то відповів своєму співрозмовнику, що в сумнівні політичні ігри не граю. Ні в кого з нас не виникає сумніву: Журу побили тому, щоб залякати інших депутатів».

За словами іще одного депутата районної ради Вікторії Портяннікової, на неї також виходили: той-таки Іван Коваль запропонував зустрітися та обговорити кандидатуру на посаду голови райради.

«Я зрозуміла, якою буде пропозиція, бо між депутатами вже ширилися чутки про те, що народні обранці від опозиційних партій хочуть висунути свого кандидата, проте в них не вистачає голосів, а тому вони шукають людей, котрі їх підтримали б. Спочатку в мене виникло бажання дізнатися, що ж мені запропонують при зустрічі, — зізнається Вікторія Вікторівна. — Але потім подумала, що, напевне, краще одразу відмовитися й таким чином не дати людям шансу відчути, що мене можна підкупити чи залякати. Так і зробила — після цього мене більше не турбували. Дуже вдячна колегам-депутатам за тверду принципову позицію. Так, нам доводиться боротися, і, буває, опускаються руки. Але потім розумієш, що хтось повинен це робити — змінювати країну. А те, що побили Олександра Журу, розцінюю як прихований тиск на депутатів, залякування їх».

Насамкінець зустрілася з начальником Карлівського відділу поліції Сергієм Бейгулом.

«Кримінальне провадження стосовно побиття депутата районної ради на контролі як нашого відділу поліції, так і обласного (відкрито провадження й за заявою іншого депутата — Олександра Іванілова, воно також розслідується), — запевнив Сергій Володимирович. — Поліція проводить увесь комплекс заходів щодо встановлення осіб злочинців. Створено слідчо-оперативну групу, куди увійшли найдосвідченіші працівники, є деякі напрацювання. Я й сам займаюся розкриттям цього злочину. Повірте, притягнути тих, для кого закон неписаний, до відповідальності — для нас справа честі».