Олександр Дем’яненко, фанат гурту, Володимир Шерстюк, Іван Леньо, Сергій Соловій, Сергій Борисенко. Краків, 30 січня 2015 року. (зі сторінки гурту у «Фейсбуці».)
Український гурт Kozak System знають у світі. Нещодавно хлопці повернулися з Кракова, де виступали у новорічну ніч. У липні їх iз концертом чекає Канада. Про принципи у творчості й житті загалом та плани на майбутнє розпитуємо в Івана Леньо та Володимира Шерстюка.
— Як так сталося, що Новий рік проводили не вдома, а грали концерт у Кракові?
Іван Леньо: — Польське телебачення влаштовувало величезне свято, телевізійний канал ТVN організував святковий концерт на Сільвестр. Це — як у нас Новий рік, також календарний перехід iз тридцять першого на перше. Ми гастролюємо Польшею давно, і зараз там уже в обоймі знаних музикантів, тому нас запросили взяти участь у цьому концерті. На ньому, окрім нас, виступали зірки польської сцени: Red List, Afromental, Future Folk, Едіта Гурняк та багато інших. Ми грали три композиції свої, а також два кавери відомих пісень, що було однією з умов шоу. Cимволічно трапилося, що кавер на пісню групи Motorhead — Ace of Spades — ми виконували в день смерті самого вокаліста цієї групи. Другою була пісня, яка стала саунтреком до фільму «Вогнем і мечем» — «Ей, Соколик». Три композиції ми грали дуетами з іншими виконавцями: Red List, Rothmans та Future Folk.
Наша мета — щоб кожен день був наповненим. А ось до календарнрого переходу з 31 грудня на 1 січня ми ставимося доволі холодно або навіть байдуже. Нам не подобаються ті меми, які робилися за часів Радянського Союзу. Таких мемів («мем» з англійської – одиниця будь-якої культурної інформації. – Авт.), як Новий рік, Восьме березня, залишилося дуже багато, вони продовжують смітити в наших головах. Нам більше подобаються ті свята, до яких ми маємо безпосередню причетність — ті календарні дні, які поважали наші предки в дохристиянську епоху Трипілля.
Володимир Шерстюк: — У Новорічні свята відбувалася Революція гідності. Однією з її цілей була зміна інформаційного простору з іноземного, як правило ворожого, на український. Це стосується серіалів, новорічних передач, радіопростору, газет. Що змінилося — майже нічого. Це навіть не можна назвати косметичним ремонтом. Те, що було на провідних українських каналах на Новий рік, — жах. Те, що ми були в Кракові, для нас було зайвим контрастом і переконанням у тому, що наш інформаційний простір потрібно змінювати.
— Як відрізнялося сприйняття вашої музики закордонною аудиторією від сприйняття українців?
В.: — Люди всюди однакові, ті, хто тягнуться до інформації, до мистецтва і прекрасного, чимось подібні. Але якщо говорити про більшість, то європейський народ більш освічений, має за імпульс постійно дізнаватися щось нове. У нас тільки зараз починає жевріти мода на незалежність сприйняття інформації. Із Радянського Союзу залишилося багато штампів, пов’язаних iз тим, що людина не звертає уваги, з чого вона бере інформацію. А ми ж складаємося з води, страв та інформації, може, остання — найважливiша.
І.: — Коли приходять глядачі за кордоном, вони цікавляться, до кого йдуть, і приходять не тому, що заплатили за квиток. Хоча це теж дуже важливо, що люди готові виділити кошти, аби збагатитися духовно. Ці фактори суттєво додають закордонному глядачу внутрішнього драйву, впевненості, що вони прийшли на якісну музику. Вони, очевидно, із закритими очима не йдуть, як звикли українці. Бо нас часто годували безкоштовними концертами через розпилюванню бюджету, наприклад на День міста. Люди приходили туди не цілеспрямовано, а щоб отримати «що дають». Ми проти цього. Вважаємо, що потрібно «брати те, що хочеш».
В.: — Хотіти — це вже частка свідомості. Наприклад, та частина, яка зробила Революцію, — це 5-6 відсотків свідомих людей в Україні, які хочуть щось змінити. Зазвичай так у кожній країні — кілька відсотків робить, а інші користуються тим, що вони зробили. Це, як дріжджі: п’ять відсотків дріжджів — і все починає бродити. Потрібно мати жагу до знань. У європейської публіки її більше, тому вона обізнана більше в музичних стилях. Так, вона не розуміє слів пісень, натомість краще розуміє нашу музичну складову.
— Ви перекладаєте пісні?
І.: — Деякі пісні нам перекладають на польську мову монстри своєї справи — басист гурту Enej — Мирослав Ортинський, письменник Сергій Жадан. Фактично люди з подвійним громадянством, які добре знають обидві мови. Ми перекладаємо не завжди всю пісню, часом лише приспів. Насправді кожна країна багата своєю музичною традицією. Ті музичні доробки, які ми отримуємо від закордонних виконавців, пов’язані з країною, з якої цей виконавець або де він народився. Покійна, на жаль, Cesaria Evora, яка народилася і виросла на Кабо-Верде, співала своєю мовою сучасні пісні, які були створені та аранжовані, дотримуючись автентичного звучання, стилю, мелодики. Саме цим кожен із виконавців цікавий на міднародних форумах.
Уявіть, що автентичний жіночий український хор «Древо» приїхав на міжнародинй фестиваль, де зібралися подібний болгарський хор Angelit, румунський, французький, німецький колективи. Хор «Древо» виглядає цілком органічно в цій концепції. А тепер подумайте, що він починає для них співати англійською мовою — це буде неприродно, непервинно і нецікаво тим, хто добре знає англійську, а хоче почути саме українське.
Зараз, коли багато наших колективів хочуть стати популярними у світі, їхня перша помилка — співати англійською, щоб усім було зрозуміло, про що їхні пісні. Але ці виконавці забувають, що в звучанні мови, кожного слова, побудові слів закладено код нації, це стосується і мелодики, і гармонії. Тому на цей момент ми не знаємо жодного українського гурту, який став популярним за кордоном, співаючи англійською. Натомість ми знаємо «Даху-Браху», яка, співаючи українською, більш-менш може вважати себе світовою зіркою. Ми об’їздили 17 країн світу, виступили на багатьох міжнародних формумах, фестивалях, концертах, телешоу, співаючи українською.
В.: — Насправді не потрібно їхати в Німеччину зі своїм «Мерседесом» — там його виробляють найкраще у світі. В Україні треба виробляти те, чого не виробляють у Німеччині. Ми не маємо грати чистий фолк. Наші фольклорні й етнічні мотиви ми використовуємо дуже обережно, скоріше не використовуємо, а дихаємо ними, співаємо їх у повсякденному житті. Але ми люди сучасні. Їздити на конях по вулиці — недоречно. Тому ми їздимо на звичайних машинах, але на них, наприклад, є вишиванки. Так само і з музикою.
І.: — Rammstein став популярним, співаючи своєю рідною мовою. Це фольклорна німецька група, хоч як би дивно це звучало, адже вони виражають у музиці менталітет народу. Якщо проаналізувати ритми музики, зовнішній образ, стиль одягу, поведінку на сцені — це типові арійці зі своїм меседжем. Вони цим розбили міф, що світовою зіркою можна стати лише співаючи англійською.
— Як рекламують ваші концерти за кордоном?
В.: — По-різному. У Польші, Німеччині, Чехії, Словаччині наші фестивальні виступи відбуваються для всіх, а у США і Канаді — переважно для діаспори. Американський та канадський шоу-бізнеси — суто англомовні, практично закриті для всіх неангломовних виконавців, виняток, хіба що, іспаномовні співаки. А як рекламують?.. Пишуть «один iз найяскравіших гуртів України» різними мовами, фактично «Kozak System. Ukraine».
— У вас багато фанатів у світі?
І.: — Куди б ми не їздили — з’являються фанати. У «Фейсбуці» одразу величезна кількість запитів у друзі, і дехто отримує цю дружбу. Наприклад, скоро до нас має приїхати французький художник Юрій Білак, і ми з ним робитимемо фотосесію для групи. Він пройнявся нашою музикою, прослухав два наші альбоми і створив певний образ, який ми плануємо втілити.
— Розкажіть про виступ, який плануєте влітку в Канаді.
В.: — Це буде «Канадський національний український фестиваль» 31 липня 2016 року, в неділю ми, як його хедлайнери, завершуватимемо чотириденну програму. Це один iз найбільших українських фестивалів у Канаді, на який з’їжджається вся північна українська діаспора — з Канади й Америки.
І.: — Українців за кордоном працює і живе до семи мільйонів. Одне з наших головних бажань — зробити такий клімат, щоб ці люди повірили насамперед у владу, повернулися і розбудовували Україну, бо це найкращі представники нашої держави. Також ми завжди радо відгукуємося на пропозицію приїхати на концерт до українців, де б вони не жили. З іншого боку, для нас важливо і перевіряти свій рівень, виступаючи поряд зi справжніми світовими зірками. Наприклад, минулого літа ми грали з The Prodigy. Узагалі зустрічалися на одній сцені з UB 40, Стінгом, Крісом де Бургом. Одна з особливостей світових зірок — людяність, простота і доступність для спілкування. До багатьох з українських зірок важко підійти, тим паче отримати номер або поспілкуватися. Тоді як у нас є номери всіх, з ким ми виступали.
— Як вийшло, що гімн Євромайдану записали саме на вашу пісню «Брат за брата»?
І.: — Це ідея Ігоря Вітковського та Віктора Кривенка. Був момент, коли ми стали свідками жорсткого побиття під стелою. Тоді ми ще «романтично» ставилися до подій на Майдані, думали, що достатньо просто постояти і цим висловити незгоду з курсом Януковича, партії — і все зміниться. Коли ж ми побачили, що нас не слухають, а мало того — брутально б’ють до смерті, ми прийшли в нашу «точку» в районі Майдану, де зазвичай ділилися враженнями. Нашою «точкою» був офіс цих двох хлопців. І Вітя Кривенко, будучи людиною прагматичною, сказав: «Хлопці, ви зараз не бідкайтесь і не плачте, а навпаки, зробіть якийсь крок, який би втілив віру всім людям на Майдані, що попри побиття не варто боятися, потрібно стояти до кінця, брати в руки каміння, шини, палиці і захищати свою свободу». Він нашу енергію із жаху та тривоги перемкнув в енергію творення.
В обід ми побігли на студію, звідкись виник прочитаний нами і оброблений уже текст Сашка Положинського «Брат за брата». Ми побачили, що в ній саме цей меседж до громадян України, який ми хотіли висловити. Далі виник задум долучити відомих та небайдужих музикантів, яких на Майдані було вдосталь, і всі вони стояли в черзі до мікрофона, щоб щось сказати. Ми вирішили не стояти в черзі, а зробити один великий мікрофон. Кліп ми зробили на студії тоді ще каналу TVі, Антін Мухарський віддав свій живий ефір.
В.: — Цікаво, що текст пісні був написаний ще задовго до революції, 2012 року, коли ніхто навіть не думав, що може бути такий потужний Майдан. Варто віддати належне Сашку, який, як справжній поет, зовнішніми антенами передбачив події. Та, мабуть, ті проблеми, які оспівані в пісні, залишатимуться ключовими для нас ще довго.
— У вашій пісні «Битим склом» є слова «Всі б’ються за право називатися Європою» під кадри з часів Другої світової. Який зв’язок?
І.: — Цю пісню ми присвятили боротьбі кримськотатарського народу за свою незалежність. Цим вони подібні до українців, адже боролися за неї близько 300 років iз перемінним успіхом. Здається, що саме події на Майдані стали переломними у боротьбі проти «московської навали» і дали можливість завдяки Європі з неї вирватися. Кримсько татарський народ свого часу дуже постраждав від дій Радянського Союзу, одне з виселень призвело до загибелі двох тисяч людей. Я вже мовчу про втрату культури. Зараз це продовжується в Криму, тому ми вирішили свою позицію висловити піснею «Битим склом» на підтримку кримських татар. Разом з нами її співає Ельвіра Сарихаліл. Відеоряд ми обрали з культового фільму режисера Ахтема Сеїтаблаєва, в якому змальована депортація кримських татар.
— В одному альбомі у вас і пісні на слова Тараса Шевченка і Боба Марлі, а також Дмитра Лазуткіна, Сергія Жадана, Юрка Іздрика… За якими принципами обираєте тексти?
В.: — Ми дорослі люди і зараз хочемо оточувати себе найкращими речами. Ми вже зрозуміли, що не варто витрачати свою енергію, життя на щось посереднє, тому збираємо найкращі вірші. Всі сучасні найкращі українські поети — наші друзі. Вірш має резонувати з нашою музичною естетикою, із нами.
І.: — Основна наша особливість — відсутність диктатора, лідера, який фокусує на собі увагу камер і слухачів. Тому, враховуючи що смаки у нас досить різні, це дозволяє кожному запропонувати те, що він хоче. Так у нас може з’явитися і Іздрик, і Лазуткін, а може, і польський поет.
— Ваші пісні — синтез року, панка, фолку, ска. А яку музику переважно слухаєте ви?
І.: — Ми намагаємося слухати все, що виходить нове. Слухаємо виконавців Lord Music сцени, їх 300-400. Також тих, хто став родоначальниками стилів: регі, дафт, гранж, ска, і їх послідовників зараз. Зазвичай поп-виконавців не слухаємо, хіба що Muse, бо очевидно, що це талановиті хлопці. А от якщо їдемо на гастролі разом групою — у нашому автобусі немає магнітофона, тому панує або тиша, або надзвичайний галас, коли ми гаряче обговорюємо соціальні, приватні, музичні теми.
— Що очікувати від вас шанувальникам цього року: які пісні, альбоми, кліпи плануєте?
В.: — Нові пісені — однозначно. Ми і зараз з репетиції, для нас творчий процес — щоденний. Намагаємося не повторювати те, що вже було, бо найганебніше для митця — стати пародією на самого себе. Зараз «наклюнулися» дві-три композиції, сподіваємося, що в наступні кілька місяців шанувальники їх почують. Одна з пісень — на фантастичний вірш Іздрика. Фанатам слід очікувати неочікуваних експериментів від Kozak System.
І.: — І дуже хочеться, щоб тих, кого ви назвали нашими шанувальниками, які щось очікують, ставало більше. Щоб люди навчилися очікувати, і хотіти, прагнути.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
